12.Зовнішньоторгівельна політика.Регулювання мт.Діяльність гатт/сот.

Для регулювання своєї зовнішньої торгівлі кожна держава законодавчо встановлює певні правила та умови зовнішньоторговельної політики. Ними держава намагається забезпечити найсприятливіші умови національним товаровиробникам, створити необхідні умови для вивезення національних товарів на ринки інших країн та обмежити ввезення іноземних товарів в свою країну. Так держава відчутно впливає на загальний стан експортно-імпортних відносин.Залежно від масштабів втручання держави у міжнародну торгівлю розрізняють два типи зовнішньоторговельної політики:

• політика вільної торгівлі;

• політика протекціонізму.

Політика вільної торгівлі — це політика мінімального втручання держави у зовнішню торгівлю, що розвивається на основі вільних ринкових сил попиту і пропозиції. Така політика базується на усуненні будь-яких перешкод до ввезення та вивезення іноземних та вітчизняних товарів. Митні органи виконують лише реєстраційні функції. Цю політику проводять країни з високим рівнем розвитку продуктивних сил, що дає змогу місцевим підприємцям витримувати конкуренцію.

Протекціонізм — це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції з використанням системи обмежень імпорту.

Світова організація торгівлі (СОТ) (англ. World Trade Organization, WTO) — це провідна міжнародна економічна організація, членами якої вже є 159 країн, на долю яких припадає більше 96% обсягів світової торгівлі; її функціями є встановлення правил міжнародної системи торгівлі і вирішення спірних питань між країнами-членами, що підписані під близько 30-ма угодами організації. Після приєднання ряду країн, які зараз є кандидатами на вступ, у рамках СОТ здійснюватиметься майже весь світовий торгівельний обіг товарів та послуг.За останні роки значно розширилася сфера діяльності СОТ, яка на сьогодні далеко виходить за рамки власне торговельних стосунків. СОТ є потужною і впливовою міжнародною структурою, здатною виконувати функції міжнародного економічного регулювання. Членство у СОТ стало на сьогодні практично обов'язковою умовою для будь-якої країни, що прагне інтегруватися у світове господарство.

Генера́льна уго́да з тари́фів і торгі́влі (англ. General Agreement on Tariffs and Trade (GATT)) — міжнародна угода, досягнута 30 жовтня 1947 між 23 державами у Женеві (Швейцарія), згідно з якою кожна з них погодилася забезпечити іншим рівний і недискримінаційний режим торгівлі, скорочувати ставки мита на основі багатосторонніх домовленостей, і зчасом усунути імпортні квоти. У 1995 перейменовано на СОТ.

13. Діяльність пб (платіж.Балансу) та макроекономічна рівновага

Усі операції, зв'язані з міжнародними розрахунками відображаються в платіжному балансі країни.

Платіжний баланс (ПБ) – статистичний звіт, у якому в систематичному виді наводяться сумарні дані про зовнішньоекономічні операції даної країни з іншими країнами світу за певний період часу. ПБ систематизує й дозволяє аналізувати стан і результати економічних взаємин країни з іншими країнами світу.

ПБ відбиває потоки реальних і фінансових ресурсів. Останні показують розрахунки за постачання перших, а так само є самостійним напрямком руху економічних ресурсів.

Кожна операція в ПБ представляється двома записами, що мають однакове вартісне вираження. Одна – кредит (із знаком +, грошові надходження), інша – дебет (із знаком -, грошові витрати). Знаком “+” позначається експорт товарів і послуг, отримані доходи й трансферти, скорочення фінансових активів, ріст зобов'язань; “-“ імпорт товарів і послуг, оплачені доходи й трансферти, ріст фінансових активів, скорочення зобов'язань. Позитивне число в кредиті означає зменшення запасів, а негативне число в дебеті означає їхній приріст.

Джерелами інформації про платіжний баланс є (Рис. 9.4):

митна статистика;

статистика грошового сектора (дані про іноземні активи й пасиви банківської системи);

статистичні огляди міжнародної торгівлі товарами та послугами, трудових доходів мігрантів;

статистика операцій з іноземною валютою.

Основними розділами платіжного балансу є:

- Рахунок поточних операцій, у якому виділяються розділи, що відбивають рух товарів і послуг, поточні доходи, трансферти;

- Рахунок операцій з капіталом і фінансовими операціями, із виділенням рахунка операцій з капіталом, фінансового рахунку.

Стан платіжного балансу активно впливає на рух курсу національної валюти.

Активне сальдо балансу (Активний баланс) – стан платіжного балансу країни, коли надходження іноземної валюти перевищує її відтік у процесі здійснення міжнародних розрахунків країни. Активний баланс створює передумови до підвищення курсу національної валюти.

Пасивне сальдо балансу (Пасивний баланс) – стан платіжного балансу країни, коли відтік іноземної валюти в ході міжнародних операцій країни перевищує її надходження. Пасивний баланс створює передумови до зниження курсу національної валюти.

Рівновага платіжного балансу має місце, коли надходження (доходи) та видатки збалансовані, й офіційні резерви не змінюються. Розрізняють п'ять основних джерел нерівноваги платіжного балансу:

1) сезонна та випадкова нерівновага;

2) циклічна нерівновага;

3) структурна нерівновага;

4) дестабілізуючі валютні спекуляції та відтік капіталу;

5) неадекватний економічній ситуації валютний курс. Перевищення надходжень з-за кордону над платежами за кордон

14. Стан ПБ США, Японії та країн західної Європи

Платіжний баланс прямо і зворотно пов’язаний з процесом відтворення.

З одного боку, він формується під безпосереднім впливом процесу відтворення, з іншого, — впливає на останній через курсові співвідно- шення валют, золотовалютні резерви, валютний стан, зовнішню заборгованість. Так, за період після Другої світової війни і до 60-х років торговельні баланси більшості країн Західної Європи і Японії були, як правило, пасивними. Водночас перетворення США за цей період у міжнародного інвестора і кредитора привело до того, що їхній торговельний баланс мав величезне активне сальдо.

Загострення суперечностей між трьома центрами суперництва (США, Західною Європою — ЄЕС і Японією) і падіння частки США у світовому промисловому виробництві призвели у 70-х роках до хронічного дефіциту платіжного балансу Сполучених Штатів. І навпаки, в міру посилення західноєвропейського і японського центрів їхні платіжні баланси, особливо ФРН і Японії, у 70-ті і 80-ті роки, як правило, мали значне позитивне сальдо.

На сьогодні ситуація знову змінилася з урахуванням фінансової кризи в країнах Південно-Східної Азії і Японії.

Світові економічні й фінансові кризи призводять до значних дефіцитів платіжних балансів то одних, то інших країн.

Досить зазначити, що основна маса (понад 50 %) державних витрат США за кордоном, які відображаються у відповідних статтях платіжного балансу, являє собою саме витрати військового характеру (утримання та оснащення військових баз, воєнна допомога). З метою компенсації витрат на утримання військ за своїми кордонами США уклали угоди з країнами — членами НАТО і Японією про їх валютне відшкодування, що послужило джерелом чергових міждержавних суперечностей. Так, під безпосереднім тиском США, які наполягали на переоснащенні армій союзників, країни НАТО в середині 80-х років імпортували військової продукції із США у 8 разів більше, ніж продавали її за океан.

З 70-х років зростає взаємопроникнення капіталів США, Японії, країн Західної Європи, що посилює між ними як партнерство, так і суперництво.

Досить сказати, що на початку 90-х років фінансові потоки між країнами “великої сімки” (420 млрд дол. США щоденно) у 34 рази перевищували платежі з міжнародної торгівлі.

Різке зростання світових цін на нафту (у 18 разів у 1980 р. проти 1971 р.) призвело до дефіциту поточних операцій платіжних балансів країн — імпортерів нафти та активізації платіжних балансів нафтовидобувних країн — членів ОПЕК.

У географії товарних потоків відмічається значне розширення взаємного обміну між промислово розвинутими країнами при скороченні питомої ваги країн, що розвиваються, в їх зовнішній торгівлі.