9. Україна в контексті головних питань видобутку і споживання природ рес. Практичні шляхи розв’язання глоб рес-енергетичної проблеми.

Сировинна політика багатьох країн спрямована на посилення режиму економії сировини, створення резервних запасів критичних видів мінеральної сировини, збільшення використання вторинної сировини. Енергоємність виробництва за 1960 – 1986 рр. знизилася на 25%. Сьогодні паливно-енергетичний комплекс країни включає атомну і вугільну промисловість, газовий та нафтовий сектори, спільно із засобами транзиту енергоносіїв, власне електрогенеруючі підприємства - ТЕС, АЕС, ТЕЦ. Фактична структура сукупного споживання первинної енергії в Україні за роки її становлення як незалежної держави склалася таким чином: природного газу - 41%, нафти - 19%, вугілля - 19%, урану - 17%, гідроресурсів та інших поновлюваних джерел - 4%. Особлива увага стала приділятися використанню альтернативних матеріалів і джерел енергії. Наприклад, у даний час АЕС виробляють 24% електроенергії загальносвітового виробництва. Україна належить до країн,які,згідно з сукупним балансом відчувають залежність від зовнішніх поставок ресурсів,що видобуваються.Особливо це стосується енергоносіїв ,адже енергетичні потреби України задовольняються за рахунок власних джерел лише на 40-50 %.При цьому ,щодо основних трьох видів енергонсіїв ,що видобуваються як корисні копалини,то рівень самозабезпечення ними в різні роки характеризується приблизно такими даними: -нафта - 8-15 %; -газ -20-25 %; -вугілля кам'яне - 80-95 %,потенційно –до 100 % хоча в Україні через недостатню ефективність гірничо-видобувної галузі доводиться докуповувати певну його кількість задля повного задоволення в ньому власних потреб.

Для підвищення рівня ресурсної забезпеченості енергетичної системи України без постачань зарубіжних енергоресурсів реструктуризація вугільної промисловості, як складової частини вдосконаленого державного організаційно-економічного механізму управління ресурсним забезпеченням енергетичної безпеки країни повинна вирішити дві основні проблеми за допомогою інноваційно-інвестиційного підходу до розвитку цієї галузі, суть якого полягає в створенні державою таких законодавчих умов активізації залучення інвестицій для реалізації інноваційних процесів, які гарантують не тільки їх збереження, а й постійно зростаючий прибуток у будь-якій економічній ситуації країни.  До першої проблеми належить необхідність повністю забезпечити потребу національного господарства країни в енергоресурсах і створення нових робочих місць за допомогою повнішого використання вітчизняних потенційних розвіданих горючих корисних копалин, модернізації та технічного переозброєння вугільних підприємств, застосування нових технологічних процесів видобутку палива, будівництва нових шахт і розрізів та створення мегаоб’єднань (компаній).  Одночасно у міру підвищення обсягу видобутку вугілля, тобто вирішення першої проблеми, зниження його собівартості і зростання прибутку на великих об’єднаннях вирішуватиметься інша проблема - проблема зайнятості працівників, які звільняються з безперспективних малопотужних вугільних підприємств, які поступово виводяться з експлуатації та мають застарілу техніку і технологію, зношений шахтний фонд, низьку потужність пластів та їх глибоке залягання, низьку якість вугілля і високу собівартість за рахунок коштів держави, що надходять від вугільних об’єднань.