17) Типологізація суспільства.

Для того аби правильно уявляти собі таке складне явище, як суспільство, потрібно чітко його розрізняти з такими поняттями як "країна" та "держава". Країна — це відокремлена територія незалежного проживання суспільства зі своїми кордонами і суспільним устроєм. Це територія, яка має певні кордони і державний суверенітет. Держава — форма організації суспільства, носій публічної влади, сукупність взаємопов'язаних установ і організацій, які здійснюють управління суспільством від імені народу. Це політична організація країни, що має певний політичний режим, органи та структуру управління. Суспільство - соціальна організація певної країни, основою якої є соціальна структура. Поняття "суспільство" можна віднести до будь-якого періоду в історії людства. Воно з'явилось в епоху, коли ще не було ні країн, ні держав. Водночас поняття "суспільство" набуває зовсім іншого значення, коли йде мова, наприклад, про "українське суспільство", що має територіальні кордони, законодавчу систему, державну мову. Співвідношення між поняттями "суспільство", "країна" та "держава" визначає типологізацію суспільств.

Типологізація суспільств — це класифікація суспільств на основі визначення найважливіших і найсуттєвіших ознак, типових рис, які відрізняють одні суспільства від інших. У науковій літературі можна зустріти найрізноманітніші критерії та підходи до типологізації суспільств. Якщо за основу типологізації брати критерій чисельності рівнів управління і ступінь соціальної диференціації, то суспільства можна поділити на прості та складні. У простих суспільствах немає правителів і підкорених, багатих і бідних, класів та держави. Для них характерна родоплемінна організація суспільства. У складних суспільствах існує соціальне розшарування, поділ на тих, що управляють, і тих, ким управляють. За способами здобуття засобів до існування суспільства поділяють на такі чотири типи: суспільство мисливців і збирачів, скотарське суспільство, аграрне суспільство та традиційні держави або цивілізації [2, с. 34]. Суспільство мисливців і збирачів виникло 50 тис. р. до н.е. та складались з малих груп або племен, які добувають собі засоби до прожитку полюванням, риболовлею та збиранням їстівних рослин. У них відсутня нерівність. Матеріальні речі, яких вони потребують, обмежуються зброєю для полювання, інструментами для копання землі та будівництва осель, пастками. Соціальна різниця обмежується віком і статтю. Таким чином, вони багато в чому співпадають з простими суспільствами. Ці культури досі існують у деяких частинах світу, зокрема у джунглях Бразилії та Нової Гвінеї, засушливих територіях Африки. Проте більшість мисливських та збиральних культур були зруйновані або поглинуті в процесі розповсюдження західної культури, а ті, які залишились, навряд чи довго протримаються.

Скотарські суспільства виникли 12 тис. р. до н.е. Сьогодні здебільшого входять до складу більших держав, традиційні основи їхнього життя розхитуються. Люди даного типу суспільств залежать від розведення одомашнених тварин як джерела свого матеріального існування. З огляду на свій кочовий спосіб життя, люди в скотарських суспільствах зазвичай не нагромаджують великих матеріальних багатств, однак у них вже чітко виражена соціальна нерівність. Особливо значну персональну владу мають вожді, ватажки племен та воєначальники. Аграрні суспільства виникли приблизно одночасно з скотарськими. Тепер переважно входять до більших політичних утворень і втрачають свою ідентичність. Вони утворюються з малих сільських поселень, не мають ані великих міст, ані великих селищ. Засоби для прожитку здобувають з обробітку землі, часто доповнюючи їх полюванням або збиранням диких плодів. Тут більш виражена соціальна нерівність, аніж серед мисливців та збирачів. Управляються такі суспільства вождями. Традиційні держави (цивілізації) виникли 6 тис. р. до н.е. і проіснували до XIX ст. В основі їх матеріальної культури — переважно сільськогосподарське виробництво. Ці суспільства виникали внаслідок розвитку міст і характеризувалися яскраво вираженою нерівністю. Міста були центами розвитку торгівлі та мануфактури. Такі суспільства дуже великі за розмірами, деякі нараховують мільйони людей (хоча замалі порівняно з більшими індустріалізованими суспільствами). Мають окремий апарат управління на чолі з царем або імператором. Оскільки в них була розвинута писемність і в них процвітали наука та мистецтво, їх часто називають цивілізаціями. Більшість традиційних держав були ще Й імперіями. Вони досягли своїх великих розмірів унаслідок завоювань та підкорення інших народів. Якщо за основний критерій взяти наявність писемності, то суспільство можна поділити на писемні та дописемні. Писемне суспільство — суспільство, де люди володіють абеткою та фіксацією звуку у матеріальних носіях: клинописних таблицях, книгах, газетах, комп'ютерах. Відповідно, дописемне суспільство — суспільство, де люди вміють розмовляти, але не володіють знаковою системою фіксації мови. Згідно марксистської типологізації основними критеріями поділу суспільств є спосіб виробництва та форма власності. На думку К. Маркса, суспільство у своєму розвитку пройшло чотири формації — первіснообщинну, рабовласницьку, феодальну та капіталістичну. А в майбутньому його мала чекати п'ята формація — комуністична. Ф. Тьонніс розділив всі соціальні утворення на "спільності" та "суспільства", що виражають відмінності між традиційними та сучасними суспільствами. Термін "спільність" відноситься до сільської общини, а "суспільство" — до міського промислового суспільства. На думку вченого, в спільностях панують родинні відносини, а в суспільстві переважають формальні інститути. "Спільність" надає вирішального значення традиційним звичаям, віруванням та неписаним законам, а "суспільство" — юридичним законам. У "спільностях" культура формується на основі релігійних цінностей, а в "суспільстві" — на світських. Головними соціальними інститутами в "спільностях" є сім'я, сусіди, община, а в "суспільстві" - великі об'єднання та асоціації (уряд, політичні партії). Беручи за основу ціннісні критерії, виділяють наступні типи суспільств: традиційне; суспільство, кероване зсередини; суспільство, кероване ззовні.

Отже, спробуємо визначити контури (характеристики) інформаційного суспільства:

1) в сфері матеріального виробництва відбувається така структурна перебудова, коли інформація стає домінуючою сферою виробництва суспільного життя.

2) Інформатизація впливає на ефективність спілкування людей. Завдяки комп'ютерній техніці, телебаченню та іншим засобам створюється можливість подолати часово-просторові бар'єри між людьми. Інформаційна техніка відкриває нові можливості для демократії, зокрема, для обміну думками, електронних плебісцитів, безпосереднього зв'язку громадян і політичних діячів.

3) Інформатизація суспільства є засобом еволюції людства.

Таким чином, сучасне суспільство є постіндустріальним, оскільки сьогодні відбуваються зміни в усіх системах та підсистемах суспільства. У зв'язку з тим, що технічною базою сучасного суспільства є інформація, його ще називають інформаційним суспільством, в якому інтелектуальні технології, інформація посідають дедалі важливіше місце. Цей термін запровадив японський вчений І. Масуда. Інформаційне суспільство характеризується передусім розвитком виробництва інформаційних, а не матеріальних цінностей. Рушійною силою його еволюції є експлуатація обчислювальної техніки. Зростає не лише економічне значення інформаційного сектора але й його соціальна та політична вага. Головними чинниками розвитку цього суспільства є розумовий капітал, концентрація теоретичного знання, обробка інформації, освіта, кваліфікація і перекваліфікація. Виникає нова інфраструктура — інформаційні мережі, банки, масове виробництво інформації. Основним суб'єктами соціальної комунікації є не люди-на-природа, так як у доіндустріальному суспільстві, і не людина-машина, як в індустріальному, а людина-людина.