Форми державного правління

Форма державного правління являє собою спосіб організації верховної влади, принципи взаємодії її елементів, ступінь участі населення в їхньому формуванні.

Основні форми державного правління – монархія та республіка.

Монархія виникає разом із самою державністю й існує на всіх етапах людської цивілізації.

включаючи і сучасний. Для неї характерно:

1) приналежність верховної влади одній особі, що має її довічно. Монарх має всю повноту влади, яка суверенна та верховна. Воля монарха здійснюється через розгалужену бюрократично-чиновницьку систему керування (радники, міністри, чиновники всіх рангів);

2) влада передається в спадщину. Спадкування верховної влади відстороняє від процесу її формування не лише монархових підданих, простолюдинів, але і феодальну аристократію, унеможливлюючи легальний вплив на її заміщення.

3) монарх, зосередивши у своїх руках усе кермо правління, не несе політичної та юридичної відповідальності за результати свого правління. (Король не буває неправий) - наголошує середньовічна англійська юридична максима.

Станова монархія характеризується полі центризмом влади: поряд з королівською (царською) владою існує паралельна влада його васалів, повноправних правителів своїх територій ("васал мого васала - не мій васал"), крім того, королівська влада в деяких питаннях обмежена рішеннями станових представників зібрань (Парламент (Англія), Генеральні Штати (Франція), Сейм (Польща). Боярська Дума (Росія)).

Результатом процесу централізації влади стало створення абсолютних монархій, у яких уся державна влада, без будь-яких обмежень, знаходилася в руках монарха. Внутрішню і зовнішню політику монарх здійснював за допомогою чиновників та міністрів, відповідальних лише перед ними.

Конституційні монархії властиві буржуазному суспільству. Для них характерне конституційне обмеження влади короля, існування поруч з королівською представницької парламентської влади, що виконує законодавчу функцію. Конституційна монархія має два різновиди: дуалістична монархія. Тут законодавча влада належить парламенту, а прерогативою королівської влади є влада виконавча. Монарх формує уряд, відповідальний як перед ним. так і перед парламентом. Така форма монархії існувала в кайзерівській Німеччині в 1871-1918рр.;

парламентська монархія являє собою форму правління, де всі гілки влади - законодавча, виконавча і судова - не залежать від монархової волі. Монарх виконує представницьку функцію, будучи головою держави. Він править, але не керує. Однак у низці країн за ним зберігаються "резервні функції" на випадок можливих політичних криз, що загрожують єдності та цілісності країни.

Сучасні монархії (Англія. Іспанія. Швеція. Японія тощо) виконують Інтегруючу функцію в стратифікованому суспільстві, передають від покоління до покоління традиційні для даної країни цінності. І лише на Сході, у країнах Перської затоки (Бахрейн. Катар. Саудівська Аравія тощо) монархії і в наші дні існують у майже незмінному вигляді.

Республіка являє собою форму правління, в основі якої лежить виборність влади та її функціональний і організаційний розподіл. Для республіки характерні:

1) виборність найвищих органів влади населенням на визначений термін. Джерелом влади є народ:

2) поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову з властивими кожній з них інститутами її здійснення;

3) юридична відповідальність голови держави у випадках, передбачених конституцією.

У залежності від обсягу владних повноважень, принципів відносин між гілками влади республіки бувають президентськими (США. Бразилія, Аргентина й ін). парламентськими (ФРН. Італія. Іспанія), змішаними: президентсько-парламентськими (Франція. Австрія. Україна, Росія), парламентсько-президентськими (Швейцарія).