Більшовизм

Продовжувачами традицій революційного марксизму в XX сторіччі традицій з повним правом вважають себе російські більшовики. Поняття "більшовизм" визначається як "теорія та практика ленінізму". Дана назва веде своє походження з ІІ з'їзду Російської соціал-демократичної робочої партії (190.3 р). на якій прихильники Леніна здобули при голосуванні перемогу над прихильниками Мартова і стали видавати себе за представників більшості ("більшовиків"). На Заході більшовизм називають "русифікованим марксизмом". Його виникнення зв'язують з відродженням у Росії вкрай радикального крила європейського робочого руху. що перейшов у кінці ХІХ сторіччя на шлях реформістсько-еволюційного розвитку. Більшовизм у теорії та на практиці вимагає ідеологізації всіх боків людського життя в умовах однопартійності. крайньої ворожості до інакомислення (як прояву "буржуазної ідеології"), до релігії, до найменших проявів духовної свободи. На практиці все це здійснювалося шляхом тотального терору, що набув у роки правління Сталіна (1924-1953 рр.) небачених масштабів.

До числа догматів більшовизму відноситься також принцип "пролетарського інтернаціоналізму", що проголошувався як священний обов’язок надання "братерської допомоги" революційним та національно-визвольним рухам усіх країн. Проявом такої "допомоги" стала інтервенція радянських військ в Угорщину (1956 р). Чехословаччину (1%Н р.)_ в Афганістан (1979-1989 р,). У сталінські часи принцип "пролетарського інтернаціоналізму" був фактично підмінений ідеологією великодержавного шовінізму та ксенофобії.

Важливо відзначити, що більшовизм - це не суто російське, а міжнародне явище, що спостерігається донині в країнах комуністичного тоталітаризму. У нашій країні прихильників більшовизму все ще чимало серед люмпенізованої інтелігенції та робітників, що досі зберігають віру в ідеали егалітарно-зрівняльного соціалізму.

9

Громадянське суспільство: походження основні ознаки

Історично ідея громадянського суспільства започатковується в Стародавній Греції й Античному Римі, зокрема, в творчості Цицерона. коли склалося уявлення про громадянство і громадянина та виникло поняття суспільства як сукупності громадян. Від лат. громадянин - було утворене поняття - суспільство. Концепцію громадянського суспільства розвивали мислителі: Т.Гоббс, Дж.Локк. Т.Пейн. К.Маркс, Ж.-Л. Кермон та багато інших.

Першим кроком на шляху і до правової держави, і до громадянського суспільства стало обґрунтування прав людини. Мислителі Нового Часу поставили на перший план свободу та природні здібності окремого індивіда як самостійної незалежної одиниці суспільної дії. Через те всі форми спадкоємної влади і станових привілеїв, що порушують принцип рівності підданих перед державою, втратили в їхніх очах право на існування та підлягали ліквідації. Представники природно-правової теорії (Т.Гоббс. Дж.Локк. Т.Пейн. Б.Костан і ін ) розмежовували природні та громадські права людини. До перших відносяться право на щасти. життя, рівність, свобод) - ці права людина, на думку прихильників концепції "суспільного договору". мала у природному стані. З утворенням держави люди передали частину своїх природних прав у "загальний фонд" Так виникають громадські права, що належать людині як громадянину суспільства Деякі мислителі відносили до цих прав і право власності - право набуте, а не природне.

Громадянське суспільство стало реальністю з прийняттям білля про права в Англії та США. Декларації прав людини і громадянина у Франції. Головною ознакою громадянського суспільства є юридична рівність людей перед законом. Основою його виступає індивід, конституційно наділений правами та свободами. Критерієм зрілості громадянського суспільства є ступінь реалізації прав людини і громадянина.

Громадянське суспільство - не арифметична сума складових його індивідів, а інтегральна сукупність, що включає не дише подібність, але і розходження, різноманіття індивідів, суспільних груп, відносин, установок. Тому громадянське суспільство - система самостійних та незалежних від держави суспільних відносин і інститутів, що створюють умови для самореалізації особистості та колективів, реалізації приватних інтересів і потреб, індивідуальних та колективних. Ці інтереси виражаються і здійснюються через такі інститути громадянського суспільства, як родина, церква, система освіти, наукові, професійні. творчі й інші об'єднання, асоціації, союзи. Повсякденні потреби громадян різноманітні і нерівнозначні, що породжує певну співпідпорядкованість сфер громадянського суспільства

Перший щабель міжособистісних взаємозв'язків забезпечує базові, первинні потреби людей у їжі. одязі, житлі тощо. Ці потреби реалізуються через професійні об'єднання, споживчі асоціації. приватні підприємства і т.д. Другий щабель міжособистісних взаємозв'язків реалізує комплекс соціокультурних відносин. Основними інститутами цього рівня є родина. церква, школи, вузи, творчі союзи, спортивні співтовариства тощо.

Третій щабель міжособистісннх взаємозв'язків складають потреби в політичній участі. Вони реалізуються за допомогою політичних партій, груп тиску, суспільних рухів - економічних, молодіжних, антивоєнних і т.П. Сучасне громадянське суспільство індустріально розвинутих країн світу виткано з величезної кількості різних спонтанно створених асоціацій та об'єднань. Цс - муніципальні комуни, благодійні фонди, споживчі, спортивні співтовариства, релігійні, політичні об'єднання, що виражають всілякі інтереси > всіх сферах суспільного та приватного життя громадян. Участь громадян у житті суспільства така велика, що американський учений Дж.Коумен визнав та можливе назвати потенціал взаємної довіри і взаємодопомоги "суспільним капіталом".