Типологія лідерства

Поряд з перерахованими напрямками існує також типологія, прихильники якої аналізують стилі лідерства, зводячи їх до авторитарного та демократичного.

Авторитарному лідерству звичайно приписують такі риси: усі вказівки даються по-діловому, коротко, лаконічно і командною мовою. Головна зброя такого лідера - вимогливість, погроза карою та відповідно почуття страху в підлеглих - пасивних виконавців волі лідера. Демократичному стилю лідерства властиві дружелюбність і терпимість лідера по відношенню до своїх підлеглих. Усі вказівки мають ({юрму пропозицій, у групі створюється атмосфера співробітництва, відповідальність розподілена між усіма членами групи. У соціологічній і політологічній літературі розділяють також "формальне" і "неформальне" лідерство. "Формальний лідер" займає певну посаду згідно з встановленими "правилами гри" та виконує функції, зв'язані:»його місцем у службовій ієрархії. "Неформальний лідер" - результат особистих відносин учасників. Звичайно, кожному відома ситуація, коли думка одного з підлеглих більш вагома й авторитетна, ніж керівника групи. Ці види або доповнюють одній одного і з'єднуються в особистості авторитетного керівника, або вступають у конфлікт.

Однією з найбільш визнаних концепцій є типологія лідерства, запропонована М.Вебером. Маючи під лідерством здатність "віддавати накази та домагатися слухняності", він розрізняє три його основні різновиди. Традиційне лідерство засноване на вірі у святість традицій (наприклад, найстарший син монарха після його смерті законно стає царем, королем, імператором).

Раціонально-легальне чи бюрократичне лідерство базується на вірі в законність існуючого порядку. У ньому лідер-чиновник виступає як індивідуальність, від якої виходить влада, а як агент певної державної функції, необхідної для підтримки цілісності суспільної системи. І. нарешті, харизматичне лідерство, засноване на вірі в богообраність чи виняткові якості конкретної особистості. Харизма уможливлює лідерові захоплення за собою маси без допомоги інструментів влади. Лідерство в цьому випадку не спирається на закон чи традицію. М.Вебер вважав, що харизма має бути властива будь-якому революційному вождю. Нею. без сумніву, в очах мільйонів людей були наділені Ленін, Сталін, Гітлер. Муссоліні. Франко. Мао Цзедун, Кім Ір Сен. Пол Пот та інші лідери масових рухів, а також суспільно-політичні лідери, що не займали офіційних посад, але мали величезний авторитет в очах нації чи її частини: Махатма Ганці та Мартін Лютер Кінг У реальній політичній практиці "чисті" типи політичних лідерів існують рідко. Найбільш розповсюджене в демократичних системах раціонально-легальне лідерство також несе на собі відбиток харизми.

9

Правляча еліта

Політичні відносини будь-якого суспільства, за винятком первісного, являють собою піраміду, на різних щаблях якої розміщені певні суспільні групи (політичні суб'єкти). Серед багатьох напрямків та шкіл, що вивчають еліти, виділяються декілька найвпливовіших:

1. Макіавеллізм (В.Парето. Г.Моска, Р.Міхсльс). Теоретичні побудови авторів макіавеллізму започаткувалися від поглядів Н.Макіавеллі. що розділяв правителів у залежності від методів здійснення ними влади на "львів" (прихильників брутальної сили, неприхованого насильства) та "лисиць" (прихильників гнучких методів керування, майстрів неправди, лавірування). Історія людства виступає в макіавеллістів як історія розвитку і падіння сліт. як процес їхнього кругообігу.

Циркуляція еліт - результат прагнення суспільства до рівноваги, стверджує В.Парсто. Головні типи еліт - "льви" та "лиси" - відповідають певному суспільному стану. Стабільному суспільству потрібні "льви" з їх прямолінійно силовими методами керування, нестабільна система - час "лис", що мислять прагматично, спритних, енергійних діячів, що не бояться ризику, уміють "подібно до всіх нормальних героїв завжди йти в обхід". Вичерпавши свої позитивні властивості, еліта перестає відповідати потребам суспільства і не в змозі витримати натиск контреліти. що спирається на підтримку мас.

2. Ціннісні теорії еліт (О.Конт. М.Вебер. К.Мангейм).

Головною ідеєю цієї концепції є висновок про природне виділення суспільством найцінніших сил. здатних щонайкраще здійснити керівництво. Сучасним варіантом ціннісного підходу є теорія "демократичного панування еліт". у якій елітарні групи розглядаються як основа існування суспільства, його творча сила.

3. Функціональні теорії еліт (плюралістичні або теорії численності еліт - О.Штаммер, Д.Рісман). згідно з якими кожна базова група виділяє свою еліту, що: 1) впливає на її розвиток: 2) репрезентує її інтереси в суспільстві. Загальна еліта створюється шляхом інтеграції окремих еліт.

4. Ліволіберальна школа (Р.Міллс). у якій вивчення сучасної правлячої еліти супроводжується різкою критикою бюрократизації суспільства та вимиванням демократії. Модель розподілу влади в США Р.Міллс зображує у вигляді піраміди, нижній щабель якої є рівнем "фактичного безправ'я". Середній щабель піраміди відбиває групові інтереси. Реальна влада належить керівникам корпорацій, найвищим державним чиновникам, керівникам військового відомства, що посідають у суспільній системі стратегічні командні пункти, де сконцентровані дійові засоби, що забезпечують владу, багатство і популярність, якими вони користуються.

Сучасний тероризм - це могутні структури з найсучаснішим оснащенням. Приклади Афганістану. Косова. Чечні та могутніх покровителів і донорів, що стоять за ними, показують, що сучасний тероризм здатний вести диверсійно-терористичні війни, брати участь у масштабних збройних конфліктах. Тероризм до того ж перетворився на дуже прибутковий бізнес глобального масштабу з розвиненим "ринком праці" (найманці, табори з їхньої підготовки) і застосуванням капіталу (поставляння зброї, наркоторговля). Наприклад, у ході війн на території колишньої СФРЮ щорічно хорватським, мусульманським і албанським силам поставлялося зброї і військової техніки на суму більш як 2 мільярди доларів. Масштаби міжнародного тероризму, загроза міжнародній безпеці, що він являє собою, змушує світове співтовариство вживати адекватних заходів у боротьбі з ним. На сьогодні в системі ООН існує 11 міжнародних і 4 регіональних документів у області боротьби з тероризмом. Однак для успіху антитерористичної політики варто боротися не тільки з терористичними організаціями, але й усувати причини, що живлять тероризм, найважливіші з яких: ріст у світі соціально-економічних та міжцивілізаційних протиріч, протистояння між розвиненою Північчю та відсталим за розвитком Півднем. Ці протиріччя і це протистояння не в силах зм'якшити, тим більше цілком усунути ні досягнення науково-технічної революції, ані процеси глобалізації економіки й інформаційно-пропагандистської сфери. Як не намагаються країни "золотого мільярда" (населення країн євроатлантичної цивілізації - Західної Європи та США) нав'язати свої погляди, цінності, спосіб життя іншим країнам світового співтовариства і змусити їх випливати в руслі західної цивілізації, ефект найчастіше виходить прямо протилежний бажаному. Розмежування, зріст прірви між багатими і бідними країнами ростуть. Підсилюється маргіналізація світу, і неминучою відповіддю на це є посилення маргінального екстремізму і міжнародного тероризму. Тому боротьба з ним не може вестися ізольовано, але тільки в руслі вирішення всіх інших глобальних проблем світового співтовариства.

9