Сучасна політична наука

розглядає консенсус (вирішення конфлікту шляхом злагоди) як нормальний стан громадського життя. Сучасне суспільство в країнах з міцними демократичними традиціями являє собою складне структуроване утворення, що включає політичні партії, профспілки, об'єднання та громадські організації, що виражають не лише свої власні, специфічні інтереси, але і ті. котрі частково і навіть цілком збігаються з прагненнями інших об'єднань. Невміння чи небажання улагодити конфлікт нерідко приводить до політичних криз. Криза - поняття, запозичене з давньогрецької мови (гр. - рішення, поворотний пункт, результат), яке означає поворотний пункт. ситуацію, що вимагає вирішення, а також те. що система (політичний інститут, політика) досягла межі, вичерпала ресурси і сенс існування. Суспільні системи переживають численні кризи, у тому числі і політичні, які включають кризи конкретної політики, влади, уряду, парламентську, кризу легітимності тощо.

Розвиток кризи проходить три фази; передкризова фаза виявляє перші симптоми кризи, система входить у так звану "зону насичення", у якій і! потенціал вичерпується: розпал, кульмінація кризи, досягнення межі розвитку -

руйнування системи чи її перехід у новий стан або створення нової системи (зміна курсу, влади, реформа, революція).

Криза може виступати як момент розвитку системи, якщо в результаті її застарілі елементи. фрагменти системи поступаються місцем новим. і як фактор руйнування системи, якщо вона не здатна адекватно реагувати "З нову ситуацію. Кризи можуть бути короткочасними або, навпаки, затяжними, зберігаючи і навіть загострюючи існуючі проблеми. Загострення кризових ситуацій нерідко ставить суспільство чи його окремі групи в нестерпне становище. тоді відбувається раптовий вибух. насильницький переворот, корінна катастрофа всього укладу буденного життя.

9

Політичний процес, його сутність

Для аналізу динаміки політичного життя, позначення процесів її зміни, для визначення рівня політичного розвитку суспільства в політичній науці існують різні поняття: прогрес. еволюція, зміна, розвиток, модернізація. Думка про відбитий характер політики, про її залежність від зовнішніх стосовно неї факторів (економічних, суспільних, культурних та ін.) довгий час домінувала в політичній науці. Найповніше детерміністський підхід до аналізу сутності, характеру та причин політичних змін було розроблено марксизмом. На думку теоретиків марксизму, спосіб виробництва матеріальних благ, що складає економічний базис суспільства, визначає характер "політичної надбудови". Зміни матеріальних засад життя суспільства неминуче ведуть до зміни в його суспільній структурі, у політичній системі, у рівні освіти тощо.

Наприкінці 50-х років на фоні масштабних змін у країнах "третього світу" в результаті краху колоній у рамках порівняльної політології сформувався новий напрямок аналізу політики - теорій політичної модернізації. Вона була викликана до життя необхідністю в наукових термінах описати процес трансформації політичних систем африканських, латиноамериканських країн у сучасні демократичні, виявити внутрішній механізм змін. На думку Г. Алмонда. Д.Пауелла. Д.Еггера й інших західних учених, політична модернізація являє собою процес ускладнення політичної системи, зміни функцій її інститутів при переході від традиційного суспільства до сучасного, у результаті чого прості форми організації політичного життя поступаються місцем складнішим структурам.

Взаємодія політичних, економічних та інших факторів має складний і суперечливий характер. Одним із засобів цієї взаємодії є політичний конфлікт (від лат. - зіткнення). Під конфліктом зазвичай мається зіткнення двох та більше різноспрямованих сил. за якого досягнення мсти одним з учасників обмежує чи загалом виключає успіх іншого. Політичні конфлікти виникають між організованими групами, що мають протилежні інтереси й орієнтуються на різні політичні, релігійні та моральні цінності.

Зростання інтересу до вивчення конфліктів. їхньої природи, сутності, засобів вирішення спричинив за собою створення на стику соціології, політології, суспільної психології самостійної галузі знання - конфліктології. Ця наука орієнтована на пізнання закономірностей виникнення та запобігання, розвитку і вирішення політичних конфліктів, заради уникнення розколів та конфронтації, що ведуть до жорстокості, нетерпимості та насильства, а також на прогнозування неминучості конфліктів та пошук шляхів усунення їхніх негативних наслідків.