Ліворадикалізм

Лівий радикалізм (то називає себе також неомарксизмом) - це ідейно-політичний та

революційно-екстремістський напрям, що виступає за анархо-комуністичне перевлаштування суспільства та застосовує в якості засобу для досягнення даної мети індивідуальний чи масовий терор "Ми завжди стояли та застосування насильства як у масовій боротьбі, так і в зв'язку з цією боротьбою" (В.І.Ленін) - цей вислів вождя пролетаріату найчастіше цитується лівоекстремістами З акцентом на його другу частину. Прихильники цього напрямку вважають себе представниками справжнього революційного марксизму, називаючи комуністів (членів компартій) США. Західної Європи і колишнього СРСР "опортуністами", що зрадили революційні ідеали марксизму.

Ідеологічна основа лівого радикалізму складається і двох частин: економічна - вчений про "економічний надлишок" та "надзарплату" - це оновлене та "модернізоване' вчення Маркса про капітал та додаткову вартість, а також про "історичну місію сучасного пролетаріату"; політична - це вчення про революційне насильство, трансформоване в трактування терору як "генератора" громадянських воєн, суспільних і національно-визвольних революцій. "Духівниками" сучасного економічного радикалізму с політекономи П.Берен та П.Суїзі. Намагаючись "осучаснити" Маркса, вони доводили, що його вчення про додаткову вартість застаріло. Нинішні робітники в індустріально розвинутих країнах одержують не еквівалент вартості своєї робочої сили, як було в часн Маркса, а "надзарплату", що набагато перевищує вартість мінімальної кількості матеріальних та духовних благ, необхідних для існування робітника та його родини. Вони називають такий мінімум "екзистенц-мінімумом" (від латинського слова "екзистенція" - існування). Щирі пролетарі, що не розгубили революційний запал, залишилися тепер ніби-то лише в слаборозвинених країнах Азії. Африки та Латинської Америки. Одержуючи низьку зарплату, що ледь забезпечує 'екзистенц-мінімум". вони, як і раніше, на думку радикалів, с пальним матеріалом для прийдешньої світової революційної пожежі.

Розпалити революційний ентузіазм покликані теорія та практика революційного насильства. концептуалізовані ідеологами екстремізму А.Негрі (Італія). Х.Малером. У.Майнхофом (ФРН) та Іншими. Подібні теорії виникли в 60-х роках в умовах помітного економічного росту і підвищення добробуту населення. Але ці процеси супроводжувалися посиленням бездуховності, поширенням суто споживчих цінностей, знелюденням людини. Реакцією на цс з боку значної частини інтелігенції (головним чином, студентської молоді) стала загальна ворожість до сучасної цивілізації і культури та створення на противагу ним своєї власної '"контркультури". тотальне заперечення всіх норм і цінностей сучасного суспільства або. та словами теоретика та кумира ліаорадикалів Герберта Маркузе. Велике Відмовлення. Велике Відмовлення в 60-70-х роках виражалося в бродяжництві, у зловживанні наркотиків, у горезвісній “сексуальній революції" та водночас в антивоєнних і антирасистських демонстраціях. у річних формах публічного протесту проти антинародних заходів уряду, що зазіхали на суспільні завоювання. В ідеологів та практиків радикалізму виникла ілюзія, начебто досить невеликого "поштовху" ззовні, як усе суспільство прийде в рух і настане довгоочікувана "суспільна революція". Лівоекстрсмістами було проведено низку терористичних актів, як. наприклад, підпал універмагу а Брюсселі, у ході якого загинуло багато людей. Далі йшла довга низка терористичних акцій, кульмінацією якої було викрадений і вбивство в 1978 р. колишнього прем'єр-міністра Італії Альдо Моро Лівий тероризм досяг піка в 1979 р. (близько 2 тисяч терористичних актів за один лише рік), а потім пішов на Спад унаслідок суспільної ізоляції і ворожого ставлення до нього демократичних організацій.

Одна з причин зниження активності ліворадикального руху - сумнівність суспільних ідеалів, що чають перед собою прихильники двох його концепцій казарменого комунізму й анархо-комунізму. 3 приголомшливою силою справжній вигляд казарменого комунізму і його людиноненависницької суті постав у полпотівській Камбоджі, перетвореної на величезний концентраційний табір. За рецептами лівокомуністичних теоретиків місцевими реформаторами були скасовані як пережитки капіталізму гроші, промисловість, торгівля, медицина, освіта, мистецтво, а сільське господарство було зведено на рівень примітивної рабської ручної праці. Інша концепція - анархо-комунітична розроблена італійським професором А Негрі. За його уявленням, побудова комунізму - не антагоністичний та суб'єктивний процес знищення праці. У комуністичному суспільстві "проблема виробництва (відтворення) -розподілу поступається місцем фундаментальному закону не-праці. Відмовлення від примусу до праці стає загальним" Відразу ж після революції, вважає Негрі. ма€ бути

грошей. Усі мають одержувати рівну "суспільну зарплату". Далі пропонується знищити усі владні інститути (їхніми специфічними функціями та відносною самостійністю. Заодно усуваються інтелегенція і низка "непотрібних" наук.