3.Нормативність і правильність мовлення

Українська літературна мова як вища форма загальнонародної національної мови, відшліфована майстрами слова, характеризується наявністю сталих форм, які є обов'язковими для всіх носіїв мови. Унормованість—головна ознака літературної мови.

Норма літературної мови—це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі мовної комунікації. Нормативність мовлення виявляється на усіх рівнях мовної системи: орфоепії, орфографії, акцентуації, лексики, фразеології, морфології, синтаксису, пунктуації. За ярусами мовної системи здійснюється і класифікація мовних норм, з-поміж яких вирізняються такі:

орфоепічні—нормативна вимова звуків і звукосполучень;

акцентуаційні—регулюють вибір варіантів розташування і переміщення наголошеного складу серед ненаголошених;

лексичні та фразеологічні—правильне вживання слів та фразем;

графічні—нормативна передача звуків на письмі;

орфографічні—нормативне написання слів;

словотворення—регулюють відбір морфем, їх розташування і словосполучення у складі нового слова;

морфологічні—правильне вживання морфем, морфологічних форм та їхніх варіантів;

синтаксичні—усталені зразки побудови словосполучень та речень;

стилістичні—відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування; пунктуаційні—нормативне вживання розділових знаків. Норми словотворення, морфологічні та синтаксичні норми іноді об'єднують в одну групу—граматичні норми.

Норми характеризуються системністю, історичною і соціальною зумовленістю, стабільністю. Проте з часом норми можуть змінюватися. Тому в межах норми співіснують мовні варіанти—видозміни однієї й тієї самої мовної одиниці, наявні на різних мовних рівнях: фонетичному, лексичному, морфологічному чи синтаксичному. Варіанти виникають відповідно до потреб суспільства в кодифікації написань і відображають тимчасове співіснування старого й нового в мові.

У словниках українського літературного слововживання розрізняють варіанти акцентні (алфавіт і алфавіт), фонематичні (вогонь і огонь), морфологічні(Зшст, а в Р.в. моста й мосту).

У процесі розвитку літературної мови кількість і якість мовних варіантів змінюється. Мовні норми найповніше й у певній системі фіксуються у правописі, словниках, довідниках, підручниках, посібниках.

Культура писемного й усного мовлення всіх, хто користується українською мовою як засобом спілкування, полягає в тому, щоб досконало знати мовні норми й послідовно дотримуватися їх.

4.Мовленнєвий етикет спілкування

Етикет—сукупність правил, які регламентують зовнішні вияви людської поведінки (ставлення до оточення, форми звернень і привітань, поведінку в громадських місцях тощо).

До етикету належать також церемоніальні вимоги, дотримання яких вимагає обов'язкової форми поведінки (дипломатичний етикет) .

Службовий етикет охоплює правила й ритуали поведінки людини у процесі виконання службових обов'язків.

Мовний етикет—це сукупність всіх етикетних мовних засобів і правила їхнього використання в тих або інших ситуаціях. У різних сферах людської діяльності етикетні засоби використовуються по-різному. Тому як самостійні системи виділяються такі різновиди етикету: військовий, дипломатичний, церковний, світський, службовий.

У кожній країні є вирази вітання і прощання, вибачення і подяки. Інакше кажучи, мовний етикет є універсальним явищем, але разом з тим кожен власну, національно специфічну систему правил мовного поводження. Мовний етикет становить собою не тільки систему виразів—стійких етикетних формул,— але й специфіку звичок і звичаїв народу.

Етикетна формула—це фразеологізовані речення, готові до вжитку стандартизовані мовні конструкції. За допомогою словесних формул висловлюється взаємовідношення придякуванні або вибаченні, у ситуації знайомства й у багатьох інших випадках. їх арсенал в українській мові надзвичайно багатий. Принцип використання етикетних формул, крім універсального принципу ввічливості,—це принцип відповідності мовної ситуації.

Обстановка спілкування (офіційна \ неофіційна) і фактор адресата (соціальний статус, особисті заслуги, вік, стать, ступінь знайомства) є визначальними при виборі етикетних формул.

Формули знайомства:

Мене звуть(звати)...

Моє прізвище, ім'я...

Дозвольте відрекомендуватися...

Дозвольте познайомити Вас... Прошу Вас познайомитися, це... Познайомте нас, будь ласка... Будьте ласкаві мене відрекомендувати... Було приємно з Вами познайомитися... Радий нашому знайомству... Мені дуже приємно...

Формули привітання та побажання:

Доброго ранку!

Добрий день!

Добридень!

Добрий вечір!

Вітаю Вас!

З приїздом Вас!

Зі святом Вас!

Бажаю (зичу) Вам здоров я, щастя, успіхів!

Хай щастить Вам у Новому році!

Щасливих Вам свят!

Дозвольте вітати Вас від імені...

Наше щире вітання...

Прийміть мої співчуття!

Хай збудуться всі ваші мрії!

Формули прощання :

До побачення!

До зустрічі!

До завтра! На добраніч! На все добре!

Усього найкращого! Щасти Вам! Вибачте, мені час.

зустрічі і розставанні,

До зустрічі! Мої щирі вітання! Щасливої дороги! Дозвольте попрощатися!

Формули вибачення:

Я прошу вибачення Я перепрошую Вибачте, будь ласка Прошу мене вибачити Пробачте за турботу

Формули запрошення:

Запрошую Вас... Дозвольте запросити Вас... Від імен...і запрошую Вас на... Маю честь запросити Вас... Ласкаво прошу... Приходьте, будь ласка! Я хочу запросити Вас...

Формули згоди:

Добре!

Згоден!

Гаразд!

Чудово!

Без проблем!

З радістю!

Із задоволенням!

Мене це влаштовує!

Домовились!

5. Мовлення жінок та мовлення чоловіків.

Поняття „гендерлекту".

Тендер (від англ..§епс1ег—рід, стать). Проблема фемінності-маскулінності як складова культури привертає увагу філософів, психологів, соціологів, літературознавства. Гендерна лінгвістика вивчає мовні явища, пов'язані з відмінністю носіїв мови за статтю. Гендерна диференціація як природний процес, у якому біологічні відмінності між чоловіком і жінкою наділяються соціологічним значенням, відображається в ситуативній мовленнєвій поведінці суб'єктів соціуму, зокрема в етикетній комунікативній діяльності.

У конкретних мовленнєвих ситуаціях етикетні форми набувають ситуативної інформації, можуть виражати тендерну диференціацію мовлення жінок, чоловіків, стосунки між учасниками спілкування, повагу до співрозмовника, ввічливість, співчуття тощо. Тендерні особливості в ситуативному мовленні певною мірою можна пояснити тим, що у психіці українського етносоціального організму за висновками І. Каганця, домінують ознаки двох багато в чому протилежних, та все ж психічно сумісних соціотипів „етико-інтуїтивний інтроверт" і „логіко-сенсорний екстраверт". Перший тип характеризується більш розвиненою почуттєвою сферою, що переважно притаманна мовленню жінок, а другий—раціональною, досить помітною в мовленнєвій поведінці чоловіків.

Спостереження за живою мовною практикою людей свідчать, що комунікативна поведінка жінок часто експресивна, надто емоційна, не завжди послідовна. Очевидно, з цими характеристиками асоціюється стійке словосполучення жіноча логіка. У цьому виразі передано особливості сприймання й осмислення світу жінкою.

Оскільки традиційно чоловічі ролі суспільно значущі, а жіночі часто обмежуються сімейними рамками, то перші з них автоматично стають домінуючими в соціальному житті, що певною мірою позначається на мові (фразеологізми: чи пан, чи пропав; щвець знай своє шевство, а в кравецтво не лізь; художник у душі; славний козак—опорні іменники на позначення соціальних ролей у чоловічому роді) і мовленні.

Отже, можна дивитися на етикетні форми не лише як на засіб ввічливості, а й як на спосіб самовираження особистості, вияв загальної культури соціальної статі.

Контрольні запитання

1. Що означає знати мову професії?

2. Назвіть основні вимоги до мовлення.

3. Які типи мовних норм ви можете назвати?

4. Наведіть зразки мовних моделей звертання, вибачення, згоди, знайомства тощо.

5. Чи є, на ваш погляд, різниця між мовленням чоловіків і жінок?

Лекція 3

Тема лекції

Специфіка мовлення фахівця. Майстерність публічного виступу.

Види усного спілкування за професійним спрямуванням. Жанри публічних виступів. Композиція мовлення

ПЛАН

1. Види і жанри усного професійного спілкування:

а) усне монологічне мовлення (доповідь, промова, виступ, повідомлення та їх форми);

б) приватне діалогічне ділове мовлення (ділова бесіда, спілкування керівника з підлеглим, розмова під час прийому відвідувачів, телефонна розмова).

2. Основні етапи підготовки до усного публічного виступу:

а) структура виступу;

б) добір матеріалу;

в) складання плану або тез;

г) складання тексту виступу.

3. Використання невербальних засобів спілкування (міміка, жести, погляд та ін.).

4. Засоби активізації уваги слухачів.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бєляєв О.М. таін. Українська мова. Підручник для 10-11 класів шкіл з українською та російською мовами навчання.—К.Д997. С.с.140-144.

2. Ділова українська мова: Навчальн. посібн./За ред. проф. О.Д.Горбула.—К., 2002. С.с. 194-209.

3. Загнітко А.П., Данилюк І.Г.Українське ділове мовлення: професійне і непрофесійне спілкування.—Донецьк, 2004. С.с.212-235.

4. Мацюк 3., Станкевич Н. Українська мова професійного спілкування. Навч. посібн.—К.,2005. С.с.95-109.

5. Професійна мова економіста: Навч. посібнЛ Черемська та ін.— Х.,2005. С.с.228-229.

6. Шевчук С.В. Українське лілове мовлення.—К.,2000. С.с.405-419