Урок № 1

Тема. Вступ. Ділова українська мова як різновид літературної мови.

Мета: з'ясувати такі поняття, як національна мова, літературна мо­ва та ділова мова; стисло окреслити історію українського діловодства; сформулювати мету й завдання факультативу "Українське ділове мов­лення".

Обладнання: текст Конституції України, кодоскоп.

Хід заняття

1. Організаційний момент.

2. Оголошення теми та мети уроку.

3. Вивчення нового матеріалу'.

Пояснення вчителя.

Поняття національна мова охоплює загальнонародну українську мову — як літературну, так і діалекти, професійні слова і соціальні жаргони, а також суто розмовну лексику, тобто все, що належить до мовного спілкування народу.

Вищою формою національної мови є літературна мова.

Літературна мова — це унормована відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітнішу сферу суспільного життя: державні і громадські установи,, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут. Літературна мова характеризується унормованістю, уніфікованістю, стандарт­ністю, високою граматичною організацією, розвиненою системою стилів.

Літературна мова реалізується:

в усній формі, що забезпечує спілкування людей у побутовій і виробничій сфері життя суспільства;

в писемній формі — в державній, політичній, господарській, науковій і культурній діяльності.

Зачинателем нової української літературної мови є І.Котляревський, який увів у літературу багату, колоритну, мелодійну, співучу українську народну мову. Тому початком нової української літературної мови умовно вважається 1798 р., коли вийшли друком три перші частини поеми "Енеїда".

Основоположником сучасної української літературної мови є Т.Шевчен­ко. Становлення нової української літературної мови відбулося на основі середньонаддніпрянських діалектів, і саме Т.Шевченко відшліфував орфо­епічні й граматичні мовні норми, поєднавши різнотипні стильові засоби (книжні, фольклорні, іншомовні елементи) в єдину чітку мовностильову сис­тему. Українська мова стала придатною для вираження найскладніших ду­мок і найтонших почуттів: Т.Шевченко вивів українську мову на рівень високорозвинених європейських мов, відкрив перед нею необмежені перспек­тиви подальшого розвитку.

Традиції Шевченка в розвитку української літературної мови продовжува­ли у своїй творчості І.Франко, Леся Українка, Панас Мирний, М.Коцюбинсь­кий та ін. Валуєвський циркуляр (1863) та Емський указ (1876) ускладнили процес становлення єдиної літературної української мови. Закон про держав­ність української мови було прийнято лише 1989 р. Згідно з цим законом, "українська мова є одним з вирішальних чинників національної самобутності українського народу". Державний статус української мови закріплено в 10-й статті Конституції України. Ось повний текст цієї статті:

Державною мовою в Україні є українська мова.

Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист росій­ської, інших мов національних меншин України.

Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.

Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.

Українська літературна мова постійно розвивається і збагачується.

Одним із різновидів літературної мови є ділова мова, якою здійснюється діяльність державних установ і громадських організацій, пишуться закони й інші акти державної влади, провадиться судочинство. Дехто з науковців вва­жає, що саме нагальна потреба спричиняє

появу писемності як засобу фіксації і збереження державної та приват­ної документації.

З розвитком української писемності ділові папери стали засобом спілку­вання та передачі інформації. За часів Київської Русі князі зберігали важливі документи пильніше, ніж коштовності. Так, за часів Ярослава Мудрого зі­брання найдавніших грамот і договорів Русі з іншими країнами розміщувало­ся в Михайлівському при ділі Софійського собору. Одним із найбільш відомих сховищ ділових паперів був також Києво-Печерський монастир.

Найстарішим і найважливішим документом того часу є "Правда Руськая", найдавніші копії цього документа датуються ХІІІ ст. Найдавнішим історич­ним документом є також літопис "Повість

временних літ", який дійшов до нас не в оригіналі, а в списках — Лаврентіївському (1377 р.) та Іпатіївському (поч. XV ст.). Саме в цьому літописі містяться відомості про перші договори Київської Русі з іноземними державами (чотири договори з Візантією: 907, 911, 944, 971 рр., що написані грецькою і руською мовами).

У 1529 р. було видано Перший Литовський статут, за яким у кожному повіті суд здійснював староста від імені великого князя Литовського. Усе, що відбувалося в судах, заносили до актових книг. У декретові книги заносили судові протоколи кримінальних і цивільних справ, до записових — дарчі, купчі, контракти; поточні книги призначалися для скарг, заяв. Якщо доку­ментів збиралось багато, то їх оформляли у кілька томів. Щоб полегшити впорядкування аркушів, останнє слово на кожному з них записувалося пер­шим на наступному. Якщо справа не доводилася до кінця, то залишали віль­не місце, на якому писали літеру 2 або "уасиа".

Згідно зі Статутом 1566 р. всі ділові папери велися "словьі русскими". У XV ст. документи писали на вузеньких (15-17 см) смужечках паперу, які в разі необхідності склеювали. Зворотний бік документів залишали чис­тим. Папери послідовно приклеювали один до одного, довгу паперову смужку згортали в рулон.

У XVIII ст. всі документи, що надходили, реєструвалися в журналах. При цьому у верхньому правому кутку документа зазначали дату та номер за реєстром.

Документацію мала і Запорозька Січ. Військового писаря обирали на за­гальній раді, він відав письмовими справами війська, надсилав листи, тобто накази по куренях, вів рахунки, отримував ханські листи, королівські уні­версали, царські накази і давав, за згодою всього війська, відповіді. Відомо, що на Січі були архіви. До нас дійшли акти судових козацьких справ.

Серед найвідоміших документів козацької доби — Українська конститу­ція, ініціатором і натхненником створення якої був Пилип Орлик, колишній генеральний писар Січі, після смерті Івана Мазепи (1710 р.) обраний гетьма­ном. У конституції йшлося про вільну й незалежну державу Україну, в якій захищаються права людини.

Доленосні документи України — це Універсали Центральної Ради: Пер­ший Універсал підготував і виголосив В.Винниченко 23 червня 1917 р. (про­голошення суверенності українського народу), Другий Універсал від 16 липня 1917 р. порушив питання про автономію України; Третій Універсал від 20 жовтня 1917 р. проголошував Українську Народну Республіку; Четвертим Універсалом від 22 січня 1918 р. проголошувалася повна самостійність і неза­лежність Української Народної Республіки.

Ще один важливий документ в історії українського діловодства — акт соборності — об'єднання УНР із Західноукраїнською Народною Республікою (22 січня 1919 р.).

Доленосним для нашої держави став прийнятий Верховною Радою 24 серпня 1991 р. Акт проголошення незалежності України. Керуючись цим документом, схваленим 1 грудня 1991 р. всенародним голосуванням, 28 чер­вня 1996 р. Верховна Рада України прийняла основний Закон України — Конституцію.

Ділова мова необхідна для налагодження спілкування між адміністратив­ними установами та підприємствами, органами влади, культури й освіти як у середині країни, так і за її межами. Суспільство не може обійтися без адмініс­тративно-господарської діяльності, без законодавства і судочинства, без діло­водства.

Формою існування ділової мови є ділове мовлення, тобто різноманітне ви­користання ділової мови у відповідних сферах громадського життя.

Володіння діловим мовленням є важливою професіограмою людей бага­тьох спеціальностей. Знання основ складання ділових паперів, видів і засто­сування ділової документації є настійною вимогою сучасного життя.

♦ Ознайомлення учнів із пояснювальною запискою до програми фа­культативного курсу. З'ясування основної мети та завдань факультативу.