Робота над стилем

Мова наукової праці свідчить про культуру писемного мовлення її автора, отже, потрібно подбати про те, щоб мова курсової роботи повністю відповідала нормам сучасної української літературної мови і забезпечувала яскраве і водночас логічно точне вираження думок, суджень, поло­жень, визначень і доказів автора.

Наукове писемне мовлення має свої особливості, які необхідно враховувати, працюючи над текстом курсової роботи. Це об’єктивність, точність, ясність, лаконічність вираження думок, логічність. Ці ознаки зумовлюють вибір мовних засобів.

Об’єктивності досягають високим ступенем безособовості, відсутністю суб’єктивно-оцінних моментів у викладі, зокре­ма в доборі лексики, синтаксичній будові. У науковому писем­ному мовленні рідко використовується особовий займенник першої особи однини «я». Виклад, як правило, ведеться від третьої особи. Широко представлені також безособові ре­чення, пасивні звороти, зворотні дієслова. Допускається вжи­вання авторського «ми», проте воно має узагальнений, а ча­сом і умовний характер. Наведімо кілька прикладів.

/. На попередньому етапі цієї роботи було проаналі­зовано класифікацію принципів ОРД, передбачених законом «Про оперативно-розшукову діяльність».

2. Автор визначає розвідувальне опитування як співбесіду, результати якої фіксуються у формі рапорту, довідки, пояснення чи заяви.

3. З метою узагальнення практики виявлення злочинів щодо незаконного відшкодування ПДВ вивчені ОРС та кримінальні справи УПМ ДПА у м. Києві за останні 5 років.

4. Оцінювання роботи оперативних працівників податкової міліції здійснювалося за ...

5. З метою отримання висновку експерта, призначається експертиза ...

Виразність викладу, чіткість передачі інформації забез­печуються точним добором слів, правильним використан­ням термінів, відсутністю суперечностей в аргументації, документацією тверджень, наявністю таблиць, схем тощо.

Інформативна насиченість, лаконічність тексту досяга­ється добором спеціальних синтаксичних структур, часто стандартизованих. Для наукового мовлення характерним є вживання складносурядних речень, зокрема з причиновим та наслідковим зв’язком, відокремлених зворотів (особливо дієприкметникових), вставних і вставлених конструкцій.

Логічний характер наукового мовлення визначає ши­роке вживання засобів логічного членування тексту й ви­ділення окремих слів або їх груп. Це, з одного боку, прийо­ми зовнішнього оформлення тексту – поділ його на части­ни, розділи, параграфи, з іншого – чітко виявлені причинно-наслідкові зв’язки між повідомлюваними фактами (ці зв’язки можуть виражатися у межах як одного речення, так і всієї роботи), власне мовні засоби.

Логічні засади редагування рукопису

Наукове мовлення будується на основі послідовного й доказового мислення, тому курсант, який працює над кур­совою роботою, має бути обізнаний з основними закона­ми логіки: тотожності, суперечності, виключеного третьо­го, достатньої основи. Знання цих законів значно полегшує підготовку тексту курсової роботи, а їх порушення призво­дить до логіко-стилістичних помилок.

Закон тотожності вимагає уникати невизначеності, не конкретності, двозначності міркувань, які можуть стати причиною такої логічної помилки, як «підміна тези». Ця помилка виникає тоді, коли аргументи доказів не відпові­дають тезі, бо, почавши міркувати про одне, автор непоміт­но для себе переходить до чогось іншого.

Суть закону суперечності полягає в тому, що не можуть бути одночасно істинними два висловлювання, одне з яких щось стверджує про предмет, а друге заперечує те саме, про той самий предмет, у той самий час.

Закон виключеного третього передбачає, що з двох су­джень про предмет, які суперечать одне одному, одне обо­в’язково є істинним, а друге хибним, і між ними немає і не може бути нічого середнього, тобто такого третього судження, яке також могло б бути істинним у тому самому відношенні, в той самий час. Цей закон вимагає, щоб у випадках, коли є два суперечливих судження, було з’ясова­но, яке з цих суджень є істинним, а яке хибним, замість того щоб шукати істину в додатковому судженні.

Закон достатньої основи формулюється таким чином: для того щоб визнати судження про предмет істинним, необхідно вказати достатню основу. Цей закон вимагає, щоб наші думки в будь-якому міркуванні були взаємо­пов’язані, обґрунтовували одна одну, тобто щоб наше ви­словлювання було послідовним і арґументованим.

Викладені вище закони зумовлюють основні вимоги до доведення як особливої форми мислення, характерної для наукових праць. Доведення (в широкому значенні слова) – це логічна дія, в процесі якої істинність нового судження обґрунтовується судженням безумовно істин­ним або таким, що є безперечним. Доведення завжди скла­дається з тези, тобто положення, яке доводиться, та аргу­ментів, тобто суджень, які мають підтвердити тезу. Дове­дення має відповідати таким важливим вимогам:

1. теза й аргументи повинні бути чіткими, точно сфор­мульованими судженнями; не припускається нечіткість викладу або двозначність;

2. у процесі доведення теза має залишатися незмінною, тобто має доводитись одне й те саме положення;

3. теза та аргументи не повинні бути внутрішньо супе­речливими судженнями; вони не повинні також супере­чити твердженням, які були висловлені раніше;

4. як аргументи слід використовувати положення, іс­тинність яких не викликає сумнівів; неприпустимо шукати підстави для підтвердження думки в ній самій;

5. неприпустимо використовувати в ході доведення аргументи, що логічно не пов’язані з тезою, або такі, що є справедливими тільки за певних умов або в певний час.