10.3. Аналіз ліквідності та платоспроможності

У ринковій економіці, коли можлива ліквідація підприємств унаслідок їх банкрутства, одним з найважливіших показників фінансового стану є ліквідність.

Фінансовий стан підприємств можна оцінити з погляду його короткострокової та довго­строкової перспектив. У короткостроковій перспективі критерієм оцінки фінансового стану підприємства є його ліквідність і платоспроможність, тобто здатність своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за короткостроковими зобов’язаннями. Термін “ліквідний” передбачає безперешкодне перетворення майна на гроші. Ліквідність підприємства - це його спромож­ність перетворювати свої активи на гроші для виплати всіх необхідних платежів 14, 57, 61}.

Найліквіднішою є готівка (або сальдо балансового рахунка 311 “Поточні рахунки в національній валюті”). Наступним за рівнем ліквідності активом є короткострокові інвестиції (цінні папери), оскільки у разі необхідності їх швидко можна реалізувати.

Дебіторська заборгованість - теж ліквідний актив, оскільки передбачається, що дебітори оплатять рахунок у найближчому майбутньому [27,40,68].

Найменш ліквідним поточним активом є запаси, бо для перетворення їх на гроші спочатку треба їх продати. Отже, під ліквідністю будь-якого активу розуміють можливість перетворення його на гроші, а рівень ліквідності визначається тривалістю періоду, упродовж якого відбувається це перетворення. Що коротшим є цей період, то вищою буде ліквідність цього виду активів.

Короткострокові зобов’язання - це борги, строк сплати яких не перевищує одного року. Коли настає строк платежу, у підприємства має бути достатньо коштів для сплати. Аналіз лік­відності балансу полягає в порівнянні коштів з активу, згрупованих за рівнем їхньої ліквідності, із зобов’язаннями за пасивом, об’єднаними за строками їх погашення і у послідовності зростання цих строків/Залежно від рівня ліквідності активи підприємства поді­ляють на такі групи^14, 57,61]:

1. Найліквідніші активи (Аі) - це суми за всіма статтями коштів та їх еквівалентів, тобто гроші, які можна використати для поточних розрахунків. До них належать також короткострокові фінансові вкладення, цінні папери, які можна прирівняти до грошей (це рядки 150,220, 230,240 другого розділу активу балансу).

2. Активи, що швидко реалізуються, (Аг) - це активи, для перетворення яких на гроші потрібний певний час. У цю групу включають дебіторську заборгованість (рядки 160 до 220). Ліквідність цих активів є різною і залежить від суб’єктивних та об’єктивних факторів: кваліфікації фінансових працівників, платоспроможності платників, умов видавання кредитів покупцям тощо.

3. Активи, що реалізуються повільно (Аз), - це статті другого розділу активу балансу, які включають запаси та інші оборотні активи (рядки 100 до 140 включно, а також ряд. 250). Запаси не можуть бути продані, поки немає покупця. Інколи певні запаси потребують додаткової обробки для того, щоб їх можна було продати, а на все це потрібен час.

4. Активи, що важко реалізуються (АД - це активи, які передбачено використовувати в господарській діяльності упродовж тривалого періоду. У цю групу включають усі статті першого розділу активу балансу (“Необоротні активи”).

Перші три групи активів (найліквідніші; активи, що швидко реалізуються; активи, що реалізуються повільно) упродовж поточного господарського періоду постійно змінюються і тому належать до поточних активів підприємства.

Пасиви балансу відповідно до зростання строків погашення зобов’язань групуються так [27,40,57]:

1. Негайні пасиви (Пі) - це кредиторська заборгованість (рядки 530 до 610 включно), розрахунки за дивідендами, своєчасно не погашені кредити (за даними додатку до балансу).

2. Короткострокові пасиви (Пг) - це короткострокові кредити банків (рядок 500), поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями (рядок 510), векселі видані (рядок 520). Для розрахунку основних показників ліквідності можна користуватися інформацією четвер­того розділу балансу (“Поточні зобов’язання”).

3. Довгострокові пасиви (Пз) - це довгострокові зобов’язання — третій розділ пасиву балансу.

4. Постійні пасиви (IX*) - це статті першого розділу пасиву балансу (“Власний капітал”) - (ряд. 380, а також ряд. 430,630).

Підприємство буде ліквідним, якщо його поточні активи перевищуватимуть коротко­строкові зобов’язання. Підприємство може бути більш чи менш ліквідним. Якщо на підприємстві оборотний капітал складається переважно з коштів (грошей) та короткострокової дебіторської заборгованості, то таке підприємство вважають ліквіднішим, ніж те, на якому оборотний капітал складається здебільшого із запасів. Для оцінки реального рівня ліквідності підприємства необхідний аналіз ліквідності балансу. Аналіз ліквідності підприємства передбачає два такі етапи[14,50,61,68]:

• складання балансу ліквідності;

• розрахунок та аналіз основних показників ліквідності.

Ліквідність балансу - це рівень покриття зобов’язань підприємства його активами, строк перетворення яких на гроші відповідає строкам погашення зобов’язань [15. 57,68).

Для визначення ліквідності балансу необхідно порівняти підсумки за кожною групою активу і пасиву балансу.

Баланс буде абсолютно ліквідним, якщо задовольнятиме такі умови [27,40. 57]:

• Найліквідніші активи перевищують негайні пасиви або дорівнюють їм.

• Активи, що швидко реалізуються, дорівнюють короткостроковим пасивам або більші за

них.

• Активи, що реалізуються повільно, дорівнюють довгостроковим пасивам або більші за

них.

• Активи, що важко реалізуються, менші за постійні пасиви.

Якщо на підприємстві виконуються перші три умови, тобто поточні активи перевищують зовнішні зобов’язання підприємства, то обов’язково виконується й остання умова, оскільки це свідчить про наявність у підприємства власних оборотних коштів, що забезпечує його фінансову стійкість. Невиконання однієї з перших трьох умов указує на те, що фактична ліквідність балансу відрізняється від абсолютної [14, 57, 61].

Якщо на підприємстві рівень ліквідності настільки великий, що після погашення най- терміновіших зобов’язань залишаються зайві кошти, то можна пришвидшити строки розрахунків з банком, постачальниками та іншими кредиторами.

Перспективну ліквідність можна визначити, порівнюючи активи, що реалізуються повільно, із довгостроковими пасивами, тобто з майбутніми надходженнями та платежами [15,57,68].

Баланси ліквідності за кілька періодів дають уявлення про тенденції зміни фінансового стану підприємства.

Для складання фінансового плану одним із джерел інформації є баланс ліквідності, за допомогою якого можна здійснювати прогнозні розрахунки на випадок ліквідації під­приємства.

Другим етапом аналізу ліквідності підприємства є розрахунок та аналіз основних показ­ників ліквідності. їх застосовують для оцінки можливостей підприємства виконати свої корот­кострокові зобов’язання. Показники ліквідності дають уявлення не тільки про платоспроможність підприємства на конкретну дату, а й у разі виникнення надзвичайних ситуацій [27,40,68].

Ліквідність підприємства, як відомо, можна оперативно визначити за допомогою коефіцієнтів ліквідності. Коефіцієнти ліквідності можуть бути різними за назвою, але сутність їх у загальних рисах однакова як на українських підприємствах, так і в зарубіжних фірмах та компаніях.

Основні показники ліквідності [27,40,57]:

1. Загальний коефіцієнт ліквідності (коефіцієнт покриття, коефіцієнт поточної ліквід­ності) дає загальну оцінку платоспроможності підприємства і розраховується за формулою:

Він показує, скільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов’язань. Логіка цього показника полягає в тому, що підприємство погашає короткострокові зобов'язання переважно за рахунок поточних активів. Отже, якщо поточні активи перевищують поточні зобов'язання, підприємство вважають ліквідним. Розмір перевищення задається коефіцієнтом покриття. Значення цього показника залежить і від галузі, і від вид}^; діяльності. У європейській обліково-аналітичній практиці наводять критичне мінімальне значення цього показника. Визнано, що поточні активи повинні вдвічі пере­вищувати короткострокові зобов’язання [14,57,61].

Якщо на підприємстві відношення поточних активів і короткострокових зобов’язань нижче за 1 : 1, це є свідченням високого фінансового ризику, оскільки підприємство неспроможне оплатити свої рахунки. Співвідношення 1 : 1 відображає рівність поточних активів і короткострокових зобов'язань. Але, зважаючи на різний рівень ліквідності активів, можна вважати, що не всі активи будуть негайно реалізовані, а тому виникає загроза для фінансової стабільності підприємства. Якщо значення коефіцієнта покриття значно перевищує співвідношення 1 : 1, то можна висновувати, що підприємство має значні оборотні кошти, сформовані завдяки власним джерелам. З позиції кредиторів підприємства такий варіант формування оборотних коштів є найприйнятнішим. Проте з погляду менеджера значне накопичення запасів на підприємстві, переведення грошей у дебіторську заборгованість може пояснюватись незадовільним управлінням активами. Коефіцієнт покриття може зменшитися під впливом двох факторів: збільшення поточних активів і значного зростання ко­роткострокових зобов'язань [14,50,61,68].

Щоб з'ясувати причини зміни цього показника, необхідно проаналізувати зміни в складі джерел коштів та їх розміщенні, порівнюючи з початком року.

2. Коефіцієнт швидкої ліквідності - цей коефіцієнт за смисловим значенням аналогічний коефіцієнту покриття, тільки він обчислюється для вужчого кола поточних активів, коли з розрахунку виключено найменш ліквідну їх частину - виробничі запаси. Він обчислюється так [27,40, 68]:

Матеріальні запаси виключаються не стільки тому, що вони менш ліквідні, а, головне, через те, що кошти, які можна одержати в разі вимушеної реалізації виробничих запасів, можуть бути істотно нижчими за витрати на їхню закупівлю. За умов ринкової економіки типовою є ситуація, коли під час ліквідації підприємства одержують 40 % і менше від облікової вартості запасів. “Розумним” коефіцієнтом швидкої ліквідності є співвідношення 1:1.

Практично багато підприємств мають нижчий коефіцієнт швидкої ліквідності (наприклад, 0, 5 : 1), тому для оцінки їхньої фактичної ліквідності треба проаналізувати тенденції зміни цього показника за певний період. Так, якщо зростання коефіцієнта швидкої ліквідності було пов’язане переважно зі зростанням невиправданої дебіторської заборгованості, то це свідчить про серйозні фінансові проблеми підприємства. У західній економічній літературі цей коефіцієнт називають коефіцієнтом миттєвої оцінки.

3. Коефіцієнт абсолютної ліквідності визначають за формулою [27,40,57]:

Цей коефіцієнт показує, яку частину короткострокових позикових зобовязань можна у разі необхідності виплатити негайно. Теоретично достатнім значенням для коефіцієнта абсолютної ліквідності є співвідношення 0, 2 : 1 . На практиці фактичні середні значення коефіцієнтів ліквідності бувають значно нижчими, але це ще не лає підстави говорити про неможливість підприємства негайно погасити свої борги, бо малоймовірно, щоб усі кредитори підприємства одночасно пред'явили йому свої боргові вимоги.

Ліквідність підприємств характеризує також показник маневреності власних оборотних коштів (капіталу, що функціонує). Він визначається як відношення грошових коштів що капіталу, що функціонує. Цей показник характеризує ту частину власних оборотних коштів, які перебувають у формі грошових коштів, що мають абсолютну ліквідність.

Для підприємства, яке нормально функціонує, цей показник змінюється від нуля до одиниці. Прийнятне орієнтовне значення показника встановлює підприємство самостійно. Воно залежить від різних факторів, наприклад, від того, наскільки високою є щоденна потреба підприємства у вільних грошових ресурсах.

Отже, можна сказати,, що ліквідність - це спроможність будь-якого з активів транс­формуватися в гроші (кошти), а рівень ліквідності визначається тривалістю періоду, упродовж якого цю трансформацію можна здійснити. Що коротший цей період, то вищою є ліквідність [14,50,61,68].

Наявність різних показників ліквідності пояснюється різними інтересами споживачів аналітичної інформації: коефіцієнт абсолютної ліквідності є важливим для постачальників сировини і матеріалів; коефіцієнт швидкої ліквідності - для банків: коефіцієнт поточної ліквідності - для покупців і власників акцій та облігацій підприємства.

Проте варто спеціально зазначити, що ліквідність підприємства зовсім не тотожна його платоспроможності. Так, коефіцієнти ліквідності можуть характеризувати фінансовий стан як задовільний, однак ця оцінка буде, помилковою, якщо в поточних акгавах значну питому вагу матимуть неліквідні активи й короткострокова дебіторська заборгованість.

Платоспроможність означає наявність у підприємства коштів і еквівалентів, достатніх для розрахунків з кредиторської заборгованості, що потребує негайного погашення.

Ознаками платоспроможності є [27,40,68]:

• наявність грошей у касі, на поточних рахунках;

• відсутність протермінованої кредиторської заборгованості

Однак наявність тільки незначних залишків грошей на поточних рахунках знову ж таки не означає неплатоспроможності підприємства, бо кошти на поточні рахунки можуть надійти через декілька днів.

Загалом можна сказати, що вправність фінансового менеджера підприємства прояв­ляється в тому, щоб на розрахунковому рахунку та в касі грошей було не менше (але й не більше), ніж потрібно для здійснення поточних платежів, а решта їх була вкладена в

матеріальні та інші ліквідні активи. Досягненню такого стану, крім усього іншого, сприяє грамотне складання платіжних календарів [27,40, 57],

Вважають, що в підприємства на поточному рахунку має бути залишок коштів, який дорівнює різниці між кредиторською заборгованістю всіх видів, строки оплати якої настають упродовж певного найближчого періоду (наприклад, тижня або декади) і поточною дебіторською заборгованістю на користь підприємства, платежі за якою очікуються в гой самий період.

Однією з повсякденних турбот фінансової служби підприємства є забезпечення повної платіжної готовності, зниження якої часто спричиняє великі непродуктивні витрати підпри­ємства у вигляді пені за протермінування платежів. Для оцінки платоспроможності на підприємстві складають платіжний баланс (календар) на будь-яку дату [ 15,57,68].

Якщо сальдо в активі платіжного балансу, то це означає неплатоспроможність підприємства. Відомо, що оцінюють рівень платоспроможності за даними балансу на основі характеристики ліквідності оборотних коштів, тобто з урахуванням часу, необхідного для перетворення їх на готівку.

Підвищення рівня платоспроможності підприємства залежить від поліпшення результатів його виробничої та комерційної діяльності. Водночас надійний фінансовий стан залежить також і від раціональної організації використання фінансових ресурсів. Тому за умов ринкової економіки здійснюється не тільки оцінка активів і пасивів балансу, а й поглиблений щоденний аналіз стану й використання господарських засобів. Інформаційною базою для такого аналізу є дані управлінського обліку [14,57,61].