11.1. Аналіз інвестиційної діяльності підприємства за даними фінансової звітності

За реальних умов функціонування всі підприємства тією чи іншою мірою пов'язані зі здійсненням інвестиційної діяльності. Згідно із Законом України “Про інвестиційну діяль­ність” інвестиціями вважають усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті чого створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект [27,40, 57].

Отже, під інвестиціями розуміють діяльність із вкладання грошових коштів на порівняно тривалий час у виробничі проекти, цінні папери, нерухомість, статутні фонди інших підприємств, колекції, дорогоцінні метали та інші об’єкти, ринкова вартість яких постійно зростає і дає власникові дохід у вигляді відсотків, дивідендів, прибутків від перепродажу тощо. У загальному розумінні інвестиціями називають довгострокове вкладення коштів (на період понад 1 рік) [15,57,68].

У ході аналізу необхідно враховувати такі особливості інвестиційної діяльності [14,57,61]:

• обмеженість фінансових ресурсів;

• можливість вибору альтернативних проектів;

• значний вплив фактора ризику. ^:

За об'єктом вкладень інвестиції поділяються на фінансові та реальні.

Фінансові інвестиції - це вкладення коштів у різноманітні фінансові інструменти, такі, як цінні папери, депозити, цільові банківські вклади, паї, частки, вкладення в статутні фонди інших підприємств.

Реальні інвестиції - це вкладення коштів у матеріальні та нематеріальні активи. До матеріальних об'єктів інвестування належать: будинки, споруди, обладнання, дорогоцінні метали, колекції, інші товарно-матеріальні цінності. До цієї групи включають інвестиції у відтворення й приріст основних фондів, які здійснюються у формі капітальних вкладень.

Інвестиції в нематеріальні активи включають вкладення в патенти, ліцензії, “ноу-хау”, в технічну, науково-практичну, технологічну та проектно-кошторисну документацію; у майнові права, що випливають з авторського права; в інтелектуальні цінності; у права користування землею, водою, ресурсами, спорудами, обладнанням (оренда); в інші майнові права. Із цієї групи інвестицій іноді виділяють інновації - вкладення у нововведення, а також інтелектуальну форму інвестування - вкладення у творчий потенціал суспільства. Інвестиційна діяльність підприємств регламентується чинним законодавством, згідно з яким у більшості країн суб’єкти господарювання можуть здійснювати як фінансові, так і реальні інвестиції [14, 50, 61,68].

Водночас у ході розвитку та становлення фондового ринку менеджери вітчизняних підприємств все більше уваги приділяють саме фінансовій формі інвестування, у результаті чого формується портфель цінних паперів, тобто сукупність усіх придбаних підприємством цінних паперів, паїв та вкладень в інші компанії, які здійснено за рахунок коштів, що перебувають у розпорядженні підприємства, для отримання зиску у вигляді відсотків, дивідендів, прибутків від перепродажу та інших прямих і непрямих доходів. Перелік цінних паперів* що перебувають в обігу на конкретному ринку, регламентується чинним законодавством кожної країни, в Україні це - Закон “Про цінні папери та фондову біржу”. Значна кількість цінних паперів в обігу, різноманітність їх характеристик, зокрема таких, як дохідність і ризик, правила емісії, обігу й оподаткування, багатофункціональність портфеля цінних паперів значно ускладнюють його формування та управління ним.

Для зовнішніх щодо підприємства суб'єктів завдання аналізу полягає в оцінці інвес­тиційної привабливості цього підприємства. У такому разі об'єктом аналізу є насамперед реальні інвестиції, що дає можливість зробити прогнози щодо майбутньої діяльності підприємства. У процесі аналізу підприємства як об'єкта інвестування потенційних акціонерів (інвесторів) поряд з прибутковістю та рентабельністю цікавлять і такі показники, як обсяги та ефективність капітальних вкладень, здійснюваних на підприємстві. Аналіз динаміки реальних інвестицій з урахуванням темпів інфляції дає змогу зробити висновки щодо інвестиційної активності підприємства. Аналіз структури інвестицій уможливлює оцінювання перспек­тивності напрямів їх вкладення. Об’єктами такого аналізу можуть бути [15, 57, 68]:

• виробнича (галузева) структура капітальних вкладень підприємства, яка характеризує перспективи його майбутньої галузевої диверсифікації;

• технологічна структура капітальних вкладень - співвідношення витрат на будівельно- монтажні роботи (пасивна частина капітальних вкладень) і на придбання обладнання, машин, інструментів (активна частина);

• відтворювальна структура капітальних вкладень: співвідношення між вкладеннями в нове будівництво; у розширення діючих потужностей; у технічне переозброєння та реконструкцію.

Аналіз цих аспектів діяльності підприємства уможливлює оцінювання перспектив його І розвитку та стабільності.

Для внутрішніх суб'єктів аналізу найважливішим завданням є обгрунтування та вибір ¹ найефективнішого напряму інвестування коштів. На початковому етапі аналізується доцільність вкладення коштів у реальні та фінансові інвестиції. Залежно від результатів аналізу і вибирають один із напрямів здійснення інвестиційних операцій або визначають оптимальне їх поєднання. Методика аналізу дохідності та ризику інвестиційних операцій залежить від спе­цифіки об’єктів дослідження, тобто від того, виробничі це проекти чи фінансові інструменти. 1 Як правило, кожне завдання можна розв'язати кількома методами. Тому у ході аналізу постає 1 завдання вибору оптимального проекту з-поміж кількох можливих варіантів капітальних 1 вкладень або вибору таких цінних паперів, які б найточніше відповідали потребам підприємства [27,40,57].

Після того, як вибір зроблено і реалізація інвестиційного проекту (капітальні вкладення) І почалася або були придбані певні цінні папери, завдання аналізу полягає у виявленні можливих відхилень від запланованого сценарію та обґрунтуванні коригувальних управ­лінських рішень. На цьому етапі аналіз характеризується як оперативний.

Після закінчення інвестиційної операції необхідно проаналізувати її фактичну ефек­тивність та виявити причини відхилень від запланованої або очікуваної ефективності. 1 Результати такого аналізу допоможуть підприємству в майбутньому адекватно оцінювати свої можливості та приймати обгрунтовані управлінські рішення. Отже, у ході аналізу інвестиційної діяльності підприємства застосовують всі види аналізу: попередній, оперативний, ретроспективний [27,40, 68].

Під час аналізу інвестиційної діяльності підприємства інформаційними джерелами є форма 1 “Баланс” та форма 3 “Звіт про рух грошові« коштів”. Результати інвестиційної діяльності підприємства визначаються на основі аналізу змін на статтях першого розділу балансу “Необоротні активи”, статті “Поточні фінансові інвестиції” другого розділу балансу та на окремих статтях форми 2 “Звіт про фінансові результати” (“Дохід від участі у капіталі”, “Інші фінансові доходи”, “Втрати від участі в капіталі”, “Інші витрати”). Рух коштів у результаті здійснення інве­стиційної діяльності відображається на відповідних статтях другого розділу форми 3 “Звіт про рух грошових коштів”. Приклад аналізу структурних змін у інвестиційній діяльності підприємства упродовж звітного періоду наведено у табл. 11.1 [14,50,61,68].

Аналіз обсягів га структури інвестиційних вкладень підприємства

Показник	На початок звітного періоду		На кінець звітного періоду		Відхилення
	сума, тис. грн.	струк­тура, %	сума, тис. грн.	струк­тура, %	сума, тис. грн.	струк­тура, %
Реальні інвестиції:	2000	91,7	4980	97,5	2980	5,8
зокрема: основні засоби	500	22, 9	2570	50,3	2070	27,4
незавершене	1200	55,0	2100	41,1	900	-13, 9
нематеріальні активи	300	13,8	310	6,1	10	-7,7
Фінансові інвестиції	180	8,3	130	2,5	-50	-5,8
зокрема: довгострокові	110	5,1	100	1,9	-10	-3,2
поточні	50	2,3	20	0,4	-ЗО	-1,9
інші	20	0,9	10	0,2	-10	-0,7
Разом	2180	100	5110	100	2930	. -

Результати аналізу показують, що інвестиційна діяльність на підприємстві упродовж періоду, що аналізується, значно активізувалася. Так, обсяг інвестиційних вкладень збільшився на 2930 тис. грн., тобто в 2, 3 раза, або на 134 % проти початку періоду. Порів­няння обсягів га структури вкладень в різні форми інвестування свідчить, що пріоритетним напрямом для підприємства залишаються реальні інвестиції. Обсяги капітальних вкладень упродовж періоду, що аналізується, зросли на 2980 тис. грн., переважно за рахунок придбання основних засобів (2070 тис. грн.) [ 14, 57,61].

Крім того, реальні інвестиції мають найбільшу питому вагу в структурі інвестиційних вкладень підприємства - 91, 7 % на початок періоду, причому упродовж звітного періоду цей показник зріс на 5, 8 %. Така динаміка оцінюється позитивно, адже підприємництво у сфері виробництва пов'язується передусім з виробничою діяльністю. Тому реальні інвестиції, а конкретніше - капітальні вкладення, мають розглядатись керівництвом кожного підприємства як пріоритетний напрям інвестування. Саме така ситуація спостерігається на підприємстві. Фінансові інвестиції підприємства становлять незначну частку в структурі вкладень, а саме 8, 3 % на початку період)' з дальшим зменшенням до 2, 5 %.

Наступним етапом є аналіз руху грошових потоків від інвестиційної діяльності підприємства упродовж звітного періоду. Інформаційною базою аналізу є другий розділ “Рух коштів в результаті інвестиційної діяльності” форми 3, де відображаються як надходження, так і видатки за певним видом діяльності, які були зроблені протягом звітного та попереднього періодів. Аналіз виконано за допомогою табл. 11.2, де окремо згруповано надходження та видатки, пов'язані з інвестиційною діяльністю [15,57,68].

Як показують дані табл. 11.2, упродовж звітного періоду надходження від інвестиційної діяльності збільшилися на 30 тис. грн., переважно за рахунок реалізації необоротних активів, тобто продажу основних засобів та нематеріальних активів.

Для з’ясування того, наскільки доцільними були такі операції, необхідно виконати до­кладніший аналіз за даними аналітичного обліку. Упродовж і звітного, і попереднього періодів доволі значними були надходження від реалізації фінансових інвестицій (акцій, боргових зобов’язань, часток у капіталі інших підприємств), тому в ході аналізу необхідно з’ясувати

причини продажу цих фінансових інструментів. Як свідчать дані таблиці, сума одержуваних підприємством відсотків та дивідендів за фінансовими інвестиціями була незначною (9 тис. грн.) і в звітному періоді проти попереднього не змінилася. Імовірно, що це стало однією зі причин реалізації (продажу) фінансових інвестицій [27,40.57].

Таблиця 112

Аналіз грошових потоків від інвестиційної діяльності, тис. грн.

№	Показник	За звітний період	За попередній період	Зміна
1	Реалізація фінансових інвестицій	100	95	5
2	Реалізація необоротних активів	110	80	30
3	Отримані відсотки	6	6	-
4	Отримані дивіденди	3	3	-
5	Інші надходження	35	40	-5
	Разом надходжень	254	224	30
6	Придбання фінансових інвестицій	-50	-45	5
7	Придбання необоротних активів	-730	-600	130
8	Рух коштів від надзвичайних подій	-3	-10	-7
	Разом видатків	-783	-655	128
9	Чистий рух коштів від інвестиційної діяльності	-529	^31	98

Витрати на інвестиційну діяльність підприємства збільшились у звітному періоді на 128 тис. грн. І були пов’язані, переважно, з придбанням необоротних активів. Упродовж звітного періоду підприємство витратило на придбання необоротних активів 730 тис. грн., що на 130 тис. грн. більше ніж у попередньому періоді. Значно менші суми підприємство спрямовує на придбання фінансових інвестицій (50 і 45 тис. грн. відповідно). Це свідчить, що підприємство надає перевагу реальним інвестиціям.

11.2. Методика порівняльного аналізу альтернативних інвестиційних проекті»

Головний критерій оцінки доцільності здійснення інвестиційної діяльності - рівень окупності, тобто швидкість повернення інвестору вкладених коштів через грошові потоки, які генерує це вкладення. За фінансування виробничих проектів грошові потоки - це доходи, які надходять інвестору протягом періоду експлуатації проекту у формі чистих прибутків від реалізації продукції, амортизаційних відрахувань [27,40,68].

Метод визначення чистої теперішньої вартості. Чиста теперішня вартість проекту (№У) - це різниця між обсягом грошових потоків, що надходять у процесі експлуатації проекту, дисконтованих за прийнятною ставкою дохідності (r), та сумою інвестиції (ІS):

де СFі - грошовий потік в і-му періоді;

m - кількість періодів експлуатації проекту.

Ставка дохідності може залишатися стабільною упродовж усього інвестиційного періоду, а може й змінюватися в кожному періоді.

Додатне значення МРУ вказує на доцільність інвестування коштів, оскільки проект є прибутковим. За від’ємного значення ИРУ проект варто відхилити. Якщо №У = 0, то проект є ні прибутковим, ні збитковим, а відтак рішення треба приймати на підставі інших критеріїв; поліпшення умов праці, покращання іміджу підприємства, досягнення певного соціального ефекту тощо. Якщо підприємство має кілька проектів, то варто зупинитися на тому, який має найвище значення чистої теперішньої вартості [14, 50, 61,68].

Метод чистої теперішньої вартості більшість фахівців розглядає як найприйнятніший критерій оцінки капітальних інвестицій. До переваг цього методу належить те, що чиста теперішня вартість показує ймовірний приріст капіталу підприємства у разі реалізації інвестиційного проекту. А оскільки основною метою управління підприємством є збільшення власного капіталу (власності акціонерів), то такий критерій цілком відповідає потребам та завданням, що постають перед управлінським персоналом. Вагомою перевагою методу є його адитивність, тобто можливість додавати значення чистої теперішньої вартості за різними проектами та аналізувати сукупний приріст капіталу. Зазначимо, що показник чистої теперішньої вартості використовують в багатьох інших методах оцінки інвестиційної діяльності [27,40,57].

Водночас метод не дає змоги оцінити ефективність проекту з позиції “результати - витрати”, внаслідок чого можна вибрати не найрентабельніший проект, а такий, що хоч і генерує значну в абсолютному вираженні суму доходів, але потребує і значних початкових інвестицій. Метод чистої теперішньої вартості є найприйнятнішим тоді, коли розмір інвестиційних ресурсів практично не обмежено, а економічна ситуація уможливлює достатньо точне прогнозування ставки дохідності на тривалий період. Така ситуація спостерігається нині в розвинених країнах, де фінансові ринки перенасичено фінансовими ресурсами, банки надають кредити під мінімальні відсотки (6-7 %), а кількість вигідних об'єктів інвесту вання обмежена.

Аналіз рентабельності проекту. Доцільність інвестування можна проаналізувати за допомогою визначення рівня рентабельності проекту (Ш.), розрахованого як відношення чистої теперішньої вартості до початкової суми інвестиції, і вираженого у відсотках [14, 50, 61,68]:

За економічним змістом рентабельність є розміром прибутку, одержаного на кожну грошову одиницю вкладених у проект коштів. Рентабельність є відносним показником, а тому може застосовуватись для вибору одного з кількох інвестиційних проектів, які мають близькі значення чистої теперішньої вартості.

Ця формула є рівнянням з одним невідомим d, яке розв’язують математичними методами або за таблицями приведеної вартості та фіксованих рентних платежів, що уможливлює спро­щення розрахунків.

Аналіз внутрішньої норми прибутку. Під внутрішньою нормою прибутку проекту (нормою рентабельності) розуміють значення коефіцієнта дисконтування, за якого чиста теперішня вартість проекту дорівнюватиме нулю. Внутрішня норма прибутку показує той мінімальний рівень дохідності проекту, за якого він не даватиме ні доходів, ні збитків, тобто за економічним змістом ця норма є точкою беззбитковості проекту. Внутрішню норму прибутку ((і) знаходять як невідому величину з рівняння [27,50, 68]

За цим методом обчислюють норми дохідності тих проектів, які може вкласти кошти підприємство. Порівняльний аналіз внутрішніх норм прибутку різних проектів альтерна­тивного розміщення коштів підприємства (наприклад, у цінні папери), а також середньоринкової норми дохідності сприяє визначенню найприбутковішого напряму інвестування [14. 50,61,68].

Показник внутрішньої норми прибутку має важливе значення у ході визначення джерел фінансування інвестиційного проекту'. Порівняння вартості інвестованих коштів, тобто витрат на виплату відсотків за користування банківськими позичками, дивідендів та інших пов'язаних із залученням фінансових ресурсів винагород, з внутрішньою нормою прибутку проекту дає змогу визначити його доцільність та прийняти обгрунтоване управлінське рішення. Так, якщо внутрішня норма прибутку проекту вища за вартість авансованого капіталу, то проект є економічно вигідним, а різниця між цими величинами показує рівень прибутковості, на який може розраховувати інвестор. Якщо внутрішня норма прибутку дорівнює вартості аван­сованого капіталу, то проект ні не дає доходів, ні не завдає збитків, і тоді його доцільність треба визначати за іншими критеріями, наприклад, з огляду на соціальний ефект. Коли ж внутрішня норма прибутку менша за вартість авансованого капіталу, проект з будь-якого погляду с економічно невигідним [27, 40, 57].

Зауважимо, що точність обчислень за розглянутим методом залежить від довжини ін­тервалу (d1, d22). Що менший інтервал, то точнішим буде значення d а найбільша точність досягається у разі мінімального інтервалу, тобто коли d1.d2 - найближчі табличні коефіцієнти дисконтування, за яких значення КРУ змінює знак на протилежний Утім, розрахунки значно спрощуються, якщо застосовано спеціалізований фінансовий кальку- лятор

Аналіз періоду окупності інвестицій. Період окупності інвестицій - це час. упродовж якого грошовий потік, одержаний інвестором під час експлуатації проекту, зрівняється із сумою інвестиції (вимірюється в роках та місяцях). Метод визначення періоду окупності - один з найпоширеніших у світовій практиці та досить простих засобів з’ясування доцільності інвестиційної операції. У класичному варіанті цей метод не передбачає впорядкування грошових надходжень у часовому аспекті, тобто техніка дисконтування не застосовується. З кількох проектів привабливішим визнають той, який має коротший період окупності.

Алгоритм розрахунку періоду окупності залежить від рівномірності надходження грошових потоків. Якщо грошовий потік є стабільним упродовж періоду експлуатації проекту, то період окупності визначається діленням суми інвестиції на річний осяг грошового потоку (дріб округлюють у бік збільшення до найближчого цілого) [15. 5". т \

Наприклад, якщо сума інвестиції становить 670 тис. грн.. , а щорічні грошові потоки - 175 тис. грн., то термін окупності проекту становитиме майже 4 роки 670 : 175 = 3. 83). Якщо доходи від проекту розподілено за роками нерівномірно, то період окупності обчислюють прямим розрахунком кількості років, упродовж яких суму інвестицій буде погашено відпо­відними надходженнями.

Такий спрощений підхід до визначення доцільності інвестування прийнятний за умови незначних темпів інфляції (2-5 %) і відповідно невисоких середніх ставок дохідності. Для одержання точніших результатів, а також для тих ринків, де ставки дохідності доволі високі, а, отже, істотно впливають на часову вартість грошей, у ході визначення та аналізу періоду окупності інвестицій рекомендується враховувати часовий аспект. У такому разі для розрахунку беруть не номінальні, а дисконтовані грошові потоки, що збільшує період окупності проекту [27, 40, 68].

Визначення доцільності інвестицій за методом періоду окупності має певні недоліки, зокрема те, що доходи останніх періодів у розрахунках не враховують, а отже, повну ефективність проекту проаналізувати неможливо. Наприклад, із двох інвестиційних проектів з однаковими періодами окупності один може функціонувати й генерувати грошові потоки ще тривалий час після закінчення періоду окупності, а в іншого з цим періодом збігається і граничний строк експлуатації. Зрозуміло, що перевагу варто віддати першому напряму інвес­тування, але за критерієм окупності проекти будуть визнані рівноцінними [27, 40, 57].

Крім того, цей метод не дає змоги виявити відмінності між проектами, які мають однакові періоди окупності, але відрізняються за обсягом щорічних надходжень, хоч очевидно, що з двох проектів з однаковими періодами окупності привабливішим буде той, за яким грошові потоки в перші роки експлуатації вищі.

Водночас існує кілька ситуацій, коли застосування цього методу можна визнати доцільним. Наприклад, для кредиторів (банків) період окупності інвестиційного проекту є орієнтиром для визначення тривалості періоду кредитування, а можливість подальшої експлуатації об’єкта для них не має значення. У галузях, які характеризуються високою ймовірністю доволі швидких технологічних змін і пришвидшеного морального зношення обладнання, наприклад у галузі комп’ютерної техніки, аналіз періоду окупності є найприйнят- нішим критерієм. За умов високого ризику керівництво підприємства може взяти за правило розглядати тільки ті проекти, період окупності яких не перевищує наперед встановленого нормативу. У такому разі метод визначення періоду окупності буде критерієм попереднього відбору проектів.