134. Рух, простір, час.

ДВИЖЕНИЕ – понятие процессуального феноме­на, охватывающего все типы изменений и взаимодейст­вий. В историко-философской традиции – с самых ее истоков – конституируются альтернативные трактовки Д.: от абсолютизирующего его релятивизма (начиная с Гераклита) до тотального его отрицания (начиная с элеатов). В философских учениях, постулирующих онто­логический статус Д., последнее трактуется в качестве атрибутивной и универсальной характеристики основа­ний бытия В рамках материализма Д. было понято как способ существова­ния материи.

Матерія – ключове поняття матеріалізму. В діалектичному матеріалізмі вона визначається як філософська категорія для позначення об’єктивної реальності, тобто усього того, що не залежить від людини, її свідомості і дано людині в її чуттєвому сприйнятті. Матеріалізм не обговорює проблеми походження матерії, постулюючи її одвічність і нествореність. Матерія розглядається як незалежна першооснова усього існуючого. І в такому розумінні виступає як субстанція. Важливо розрізнювати філософську характеристику матерії і науковоприродничі уявлення про її будову. Необхідність показати зв’язок матерії із конкретними речами обумовлює розгляд матерії в її проявленості через притаманні їй невід’ємні загальні властивості – атрибути: рух, простір, час. Рух є способом існування матерії. Матеріальний світ розвивається завдяки рухові, тобто взаємодії речей і процесів. Взаємодія – причина різноманітності речей об’єктивного світу, джерело їхніх змін. Тому її можна інтерпретувати як субстанцію.

Простір і час – загальні форми існування (буття) матерії. Простір виражає протяжність, будову матеріальних об’єктів, а час – тривалість протікання процесів, послідовність зміни їхніх станів. Кожному структурованому рівню матерії відповідають специфічні просторово-часові параметри.

Матерія існує тільки в русі. Через рух і лише завдяки йому вона виявляє себе. Неможливо знайти жоден об'єкт, який би не перебував у русі. Рух є способом існування матерії. Ніде і ніколи не було і не може бути матерії без руху, як і руху без матерії. Будь-який матеріальний об'єкт існує завдяки тому, що в ньому відтворюються певні типи руху. За умови їх знищення об'єкт припиняє існування, переходить в інші об'єкти, які, у свою чергу, характеризуються певним набором типів і форм руху. Інакше кажучи, рух внутрішньо властивий матерії.

Рух матерії — єдність протилежностей: абсолютного і відносного, стійкого і мінливого, перервного і неперервного. Рух матерії абсолютний і вічний. Це означає, що його неможливо ні створити, ні знищити. Разом з тим кожний конкретний матеріальний об'єкт має тривалість існування. Такий стан руху матерії називається спокоєм.

Механічний рух притаманний будь-якому вияву матерії у вигляді як поля, так і речовини. Сучасною наукою встановлено, що просторові переміщення мають місце в будь-якому матеріальному утворенні — від елементарних частинок до живого організму. В інших формах руху матерії механічні зміни мають підпорядкований характер.

Фізичний рух охоплює теплові, електричні, магнітні, внутрішньоатомні та внутрішньоядерні процеси у твердих тілах, рідких тілах та газах. Сюди ж належать процеси, пов'язані з рухом елементарних частинок. Сучасний науково-технічний прогрес суттєво збагатив уявлення про фізичну форму руху матерії, чим значно просунув уперед і теоретичну, і практичну фізику.

Хімічний рух пов'язаний зі з'єднанням або роз'єднанням атомів. Внаслідок цих процесів виникають чи розпадаються молекули, з яких утворюються всі хімічні сполуки. Хімічні перетворення дуже поширені в живій і неживій матерії.

Біологічний рух — один із найскладніших. Він охоплює всі різноманітні процеси у живих організмах, які пов'язані з обміном речовин з навколишнім середовищем.

Соціальний рух (суспільне життя, історія людства) суттєво відрізняється від усіх інших форм і виникає з появою людського суспільства. Основним його виявом є процес матеріального виробництва, який, врешті-решт, визначає всі інші сфери життєдіяльності суспільства.

Форми руху матерії взаємопов'язані та нерозривні.

Матерія рухається в просторі і часі. Ставлячи питання, що таке простір і час, кожна людина насамперед цікавиться їх сутністю, а також характером їх буття — чи існують вони "самі по собі", чи породжені Богом, чи перебувають лише в нашому сприйнятті або розумі.

Простір і час — це атрибути, тобто суттєві властивості рухомої матерії. Вони — корінні форми її існування. Однак філософи — ідеалісти заперечують залежність часу і простору від матерії. Наприклад, Д. Берклі вважав їх суб'єктивними формами сприймання речей. Згідно з І. Кантом, простір і час — апріорні й абсолютно "порожні" форми чуттєвого споглядання речей, внутрішньо і споконвічно притаманні людській свідомості. У світі природних речей не існує ні часу, ні простору. Те й інше властиве лише людському способу сприймання предметів. Г. Гегель, навпаки, визнавав об'єктивність простору і часу, але розглядав їх як результат творчої діяльності абсолютного духу.

Матеріалістична філософія доводить, що простір — це категорія, яка відображає протяжність, структурність, співіснування і взаємодію матеріальних систем та всіх їхніх елементів. Час — категорія для вираження тривалості існування, послідовності зміни станів у русі і розвитку матеріальних систем і елементів, з яких вони складаються.

Смисл субстанційної концепції полягає в тому, що простір і час — самостійні сутності, які існують поруч з матерією і незалежно від неї. Таких поглядів дотримувалися, наприклад, Платон, Демокріт, Епікур, І. Ньютон та ін. Тому відношення між простором, часом і матерією уявлялися ними як зв'язки між самостійними субстанціями. Це вело до висновку про незалежність властивостей простору і часу від характеру матеріальних процесів. Простір вони уявляли як чисту протяжність, порожню "ємність" для речей і подій, а час — як чисту тривалість, що однакова у всьому Всесвіті і перебіг якої ні від чого не залежить.

Отже, сучасна наука і філософія свідчать, що простір і час, як реальні форми існування матерії, характеризуються цілою низкою особливостей. До їх всезагальних властивостей належать: об'єктивність, тобто незалежність від свідомості людини, абсолютність, кількісна та якісна нескінченність, нерозривний зв'язок одного з одним і з рухом матерії, єдність перервного і неперервного в їхній структурі, залежність від процесів розвитку в матеріальних системах.

Маючи всезагальні властивості, простір і час значно відрізняються один від одного.