Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Нов Ответы 2012.doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
2 Мб
Скачать
☆

170 Еволюція і творчість, детермінізм і свобода.

Экономика, материальное производство детерминируют явле­ния культуры, а творит ее человек. Создавая предметный мир культуры, человек одновременно творит себя как субъекта, как общественное существо, формирует саму свою способность к творчеству. И хотя он действует под влиянием внутренних по­буждений, сам процесс его творчества происходит в определен­ных общественных условиях и отвечает определенным обще­ственным потребностям. А сами эти условия и потребности зависят в конечном счете от материальных отношений людей, от­вечающих данному уровню овладения человеком силами при­роды. Вся творчество человека первобытного общества, начиная со способов добывания пищи, нравов и обычаев и кончая мифами и ритуальными танцами, прямо или косвенно определяется мате­риальными основаниями его деятельности. Связь первобытного искусства с характером трудовой деятельности, потребностями коллектива здесь непосредственна и очевидна. Эволюционируя, отношения между материальными условиями жизни общества и культурой усложняются, но они не исчезают. Экономический базис и обусловленные им обществен­ные структуры детерминируют (хотя и неоднозначно) основные параметры культуры, Преобладание традиционных форм культуры в докапиталистических обществах явно коррелирует с характером способа производства. И напротив, динамичное развитие культуры, появление «массовой культуры» характерно для сегодняшних дней. При этом на любом уровне развития экономики детерминация культуры может быть как позитивной, так и негативной, когда, например, экономика, с одной стороны, порождает потребность в развитии объективного знания, необходимого для производствен­ной деятельности, а с другой — создает условия для распростра­нения мифов, идеологических иллюзий. Разумеется, было бы нелепостью для всех даже конкретных явлений и процессов в творчестве искать экономические причины. В социально-экономической детерминации культуры сущест­венную роль играет не только уровень развития материального производства. На происходящие в обществе культурные процессы влияет также уровень жизни, материального благосостояния на­рода, его обеспеченность средствами.

Одним из необходимых условий развития науч, и художеств. Т. является свобода критики, творч. дис­куссий, обмена и борьбы мнений. Выдвижение новых идей предполагает выход за рамки сложившихся и уже ставших привычными теорий и связанных с ними мето­дов.

171 Трагедія творчості . Задум і його здійснення

Творчість—найвища форма активності людини

173. ПРОБЛЕМА БУТТЯ ЛЮДИНИ У СОЦІОКУЛЬТУРНОМУ СЕРЕДОВИЩІ Проблемой на сегодняшний день является треугольник: личность - социум - культура. Важной особенностью культуры является то, что ее объективные структуры всегда в конечном счете замыкаются на личностное приятие (неприятие), толкование, воспроизведение и изменение. Вхождение в культуру (инкультурация) может «автоматически» обеспечиваться механизмами культуры, но может также быть проблемой, требующей моральных и творческих усилий (что бывает, как правило, при столкновении разнородных культур или при конфликте поколений, мировоззрений). Таким образом, соотнесение себя с культурой есть одно из фундаментальных свойств личности. Столь же важна культура для самоопределения социума на всех уровнях его существования от общины до цивилизации. Как историческая форма, культура всегда существует в виде конкретного локального симбиоза технологий, поведенческих ритуалов и обычаев, социальных норм, моральных и религиозных ценностей, мировоззренческих построений и целеполаганий. Цельность этой системе придает как сумма объективированных продуктов культуры, так и ее «язык», т. е. относительно понятная в рамках данной культуры знаковая метасистема.

Людська діяльність спрямована на створення нових умов існування людини та суспільства, перетворення навколишнього природного та соціального середовища (включаючи її саму) відповідно з своїми потребами. На відміну від природної дійсності, специфіка соціальної дійсності полягає в тому, що є суб'єкт, об'єктною реальністю, способом буття якої є людська діяльність.

Поняття діяльності поширене в соціальній філософії, використовується як загальнонаукова категорія. Часто говорять: діяльність рік, вулканічна діяльність, вища і нервова діяльність тощо. Якщо стосовно неживої природи поняття діяльності має образне значення, то в науці про живу природу міцно ввійшло як категорія, поняття про дію, творення. Власне, слово діяльність - не загальнонаукова, а соціально-філософська категорія. В такому значенні діяльність є поняття, що визначає будь-яке виявлення соціальної активності.

На відміну від пристосовування біологічної системи діяльність соціальної системи стає пристосовницько - пристосовуючою активністю, виражає універсальність людини як соціальної істоти і становить єдність матеріального і ідеального, об'єктивного і суб'єктивного. Людська діяльність відтворює матеріальні умови суспільного життя, перетворює зовнішню природу у другу природу - неорганічне тіло суспільної людини. Друга природа - особливо техніка, мова (членороздільне мовлення) - не що інше, як культура, що виступає засобом спілкування, соціального наслідування, передавання від покоління до покоління усвідомленого, узагальненого досвіду - атрибуту соціальної системи.

Історія людського суспільства, його матеріальної та духовної культури становить процес реалізації діяльнісної-творчого ставлення людини до світу. В матеріальному виробництві люди за допомогою діяльності перейшли від полювання та рибальства до виробничого господарства - землеробства та тваринництва, потім від ремесла і мануфактури - до великого машинного виробництва і від машинного виробництва - до сучасної науково-технічної революції.

В історії суспільства діяльність привела до корінних змін в економічній, соціальній і політичній сферах. У духовній культурі творча діяльність ламала старі програми науки, картини світу, ідеали і норми наукового пізнання; у мистецтві замість старих створювалися нові види і стилі мистецтва; в педагогічній діяльності створюються все нові системи виховання, що забезпечують потреби суспільства.

Діяльність - багатопланова система. Основними видами діяльності, що забезпечують існування суспільства як системи, виступають матеріально-практична і духовно-практична діяльність. В історичному процесі матеріальна і духовна діяльність завжди доповнюють одна одну, як засіб духовно-практичного освоєння світу. Форми духовно-практичного освоєння світу є художня, моральна, релігійна діяльність. Існують і інші класифікації діяльності.

В залежності від її об'єктів, виділяють: економічну, політичну, педагогічну, охорон оздоровчу та інші види діяльності. В залежності від суб'єктів діяльності називають національний рух, класову боротьбу, молодіжний рух тощо. Можна співвідносити діяльність з об'єктивним ходом історії, і тоді характеризувати її як прогресивну, реакційну, консервативну, революційну, контрреволюційну. На основі системи цінностей розрізняють позитивну діяльність і негативну (анти суспільну), законну і незаконну, моральну і аморальну. Співвідносячи діяльність з процесом розвитку, виділяють творчу діяльність (створення того, чого не було) і нетворчу.

Із всіх форм діяльності основні - матеріально-виробнича, соціально-політична по перетворенню суспільних відносин та інститутів і діяльність по відтворенню і розвитку людини. Саме в матеріально-виробничій, політичній, духовній сферах діяльності здійснюється практичне перетворення всієї суспільної системи. Сукупність об'єктивних зв'язків між ними становить суть суспільної системи і визначає закони її існування і розвитку. Суспільні відносини виступають як форми суспільної діяльності, визначають характер, мету, напрямок і соціальний зміст суспільної діяльності.

Духовна діяльність суспільства як процес цілеспрямованого відображення дійсності виконує функції: пізнання предмета та умов діяльності; інформування і організація суб'єктів діяльності; формування спонукань, мотивів, волі, вироблення цінностей, мети, проектів, програм. Найзагальніші види духовної діяльності: наукове пізнання, ціннісна свідомість, визначення мети, прогнозування і програмування, інформаційна діяльність.

В історії філософії діяльнісна суть людини знайшла відображення у поняттях діяльність, праця, виробництво. Найширше за обсягом є поняття діяльність, що вироблене для визначення взаємодії суспільної людини з навколишнім світом. Згодом відбувається розподіл діяльності на два відносно самостійні види: матеріальну та духовну.

Виникає художня діяльність, найповніше втілювана в мистецтві, збагачує людську життєдіяльність емоційно-естетичним ставленням до світу; моральна діяльність формує в людині норми поведінки; філософія і релігія забезпечують світоглядні та інші суттєво - життєві потреби людини. Поняттям діяльність визначається будь-яка доцільна активність людини, що відображає спосіб соціального буття. Для конкретизації діяльнісної суті людини, зв'язаної з перетворенням природи для задоволення життєвих потреб людини, вживається поняття праця.

Праця, трудова діяльність є такою взаємо дією між людиною та природою, в результаті якої за допомогою доцільного впливу людини на природу відбуваються зміни у предметі праці. Працею добуваються засоби до життя. Якщо людина-істота не тільки суспільна, а й природна, то праця визначається як речовинний процес обміну між людиною та природою. Це процес їх безпосередньої взаємодії.

У соціально - філософському значенні праця є творення, що охоплює і матеріальну, і духовну творчість. Праця - споконвічний процес спільної діяльності людей і, отже, основа їх суспільної організації. У праці формуються зв'язки і взаємозалежності між людьми в суспільстві. І тому трудова діяльність формує соціальну солідарність людей, їх ціннісні орієнтири, їх волю, світогляд та інші соціальні якості. Більше того, праця створює саму людину як особистість.

У визначенні суспільства як системи важливу роль відіграє аналіз людської діяльності як суспільного виробництва. Поняття суспільного виробництва створене для визначення самої суті соціального. Як спосіб суспільної життєдіяльності, суспільне виробництво має складну структуру. В широкому розумінні, суспільне виробництво охоплює усі сфери суспільної праці і суспільної трудової діяльності: матеріальне виробництво, що забезпечує людей матеріальними засобами життя, сферу послуг, у тому числі охорона здоров'я і соціальне забезпечення, виробництво духовних цінностей (духовне виробництво), діяльність соціальних інститутів, що забезпечують виховання та освіту, підготовку до самостійної життєдіяльності, коротше, весь процес соціалізації людини.

Суспільне виробництво з самого початку має соціальний характер, формується зусиллями всіх людей у конкретно-історичних умовах і здійснюється за законами людського єднання, тобто за законами соціуму.