178 Самототожність особистості. Проблема ідентифікації особистості

В настоящее время существует две концепции личности: личность как функциональная (ролевая) характеристика человека и личность как его сущностная характеристика. Первая концепция опирается на понятие социальной роли человека. Эта концепция, однако, не позволяет раскрыть внутренний мир человека, фиксируя только его внешнее поведение, которое не всегда отражает сущность. Сущностная концепция является более глубокой. Личность - индивидуальное выражение общественных отношений и функций людей, субъект познания и преобразования мира, прав и обязанностей, этических, эстетических и всех иных социальных норм. Личностные качества человека в таком случае есть производное от его социального образа жизни и самосознающего разума. Личность поэтому есть всегда общественно развитый человек.

Индивидуальность не только обладает различными способностями, но еще и представляет их целостность. Если понятие индивидуальности подводит деятельность человека под меру своеобразия и неповторимости, многосторонности и гармоничности, естественности и непринужденности, то понятие личности поддерживает в ней сознательно-волевое начало. Личностные качества обусловлены не только внешним, но и внутренним, духовным содержанием. Личность есть категория религиозно-духовная, индивид натуралистически-биологическая.

Особистість це певна підсистема біопсихосоціальних утворень (системою в даному випадку виступає людина), де біо – та психогенні характеристики людини формуються за допомогою спадкових механізмів, а соціогенні риси пов’язуються з процесом соціалізації. При цьому, в процесі соціалізації за посередництвом активізації взаємодії з соціо – та націо – середовищем відбувається становлення суб’єктності особистості та самоототожнення її з певними групами. Індивід стає «повноцінною людиною», коли усвідомлює свою ідентичність як складну систему різних рівнів свідомості: індивідуальних і колективних, онтогенетичних і соціогенетичних.

Ідентифікація, у загальній своїй сутності, співпадає з тлумаченнями, які дослідники пов’язують з поняттям «Я» в найрізноманітніших формах: «Я-концепції», «Я-системи», «Я-досвіду» (Шилдер, Федерн), з поняттям «его» у формах «его-ідеалу», «его-ідентичності», «супер-его» (З. Фрейд, Е. Еріксон). Так, за З. Фрейдом, «супер-его» дитини будується за моделлю «супер-его» батьків і стає провідником традицій та всіх вічних цінностей, які передавались цим шляхом від покоління до покоління.

Отже, поняття ідентифікації співвідносне, перш за все, з розумінням невпинного розвитку «Я» як складного багаторівневого особистісного утворення. Це пов’язано з трьома основними рівнями аналізу людської природи: індивідуальним, особистісним, соціальним.

На індивідуальному рівні ідентифікація відбувається як результат усвідомлення людиною власної часової тяглості, впродовж якої відбувається сприйняття себе як людини того чи іншого фізичного вигляду, темпераменту, задатків, з певним минулим і прагненням майбутнього.

На особистісному рівні ідентичність визначається як відчуття людиною неповторності себе й свого життєвого досвіду, базованому на вмінні поєднати всі ідентифікації з розумовими здібностями, зі сприятливими можливостями, пропонованими соціальними ролями.

На соціальному рівні ідентичність можна визначити як особистісний конструкт, що відображає внутрішню солідарність людини з соціальними, груповими ідеалами і стандартами, які сприяють людській визначеності щодо поділу світу на собі-подібних і не схожих на себе.