Соціально-психологічний інституціоналізм т. Веблена.
Соціальні інститути не тільки самі є результат процесу добору і пристосування, формуючого переважаючі або панівні типи відносин і духовну позицію; вони в той же час є особливими способами існування суспільства ... і виступають дієвим фактором відбору. Так що зміна інститутів веде до подальшого відбору індивідів з найбільш пристосованим складом характеру і до пристосування звичок і темпераменту окремих людей до мінливих внаслідок утворення нових інститутів оточенню ". Вивчаючи еволюцію людства, розвиток інститутів і процес накопичення соціального досвіду, Веблен прийшов до висновку, що можна виділити наступні стадії суспільного розвитку:
ранньої та пізньої дикості;
хижого і полумірного варварства;
ремісничу;
промислову.
Проводячи класифікацію, економіку Веблен ототожнював з виробництвом, розподіл і обмін розглядалися їм лише як грошовий вираз виробничого процесу. У виробництві ж головну роль він відводив розвитку техніки.
Т. Веблен заперечував положення класичної та неокласичної теорії щодо рівноваги економічної системи, раціональної економічної людини, яка виступає як суб'єкт максимізації корисності. Доводив, що людина у своїй діяльності керується підсвідомими природними психологічними та біологічними інстинктами, зокрема інстинктами майстерності, батьківського почуття (самозбереження та збереження роду), пустої цікавості, суперництва і наслідування. За Веблену інстинкт не успадковуються, вони сягають корінням у соціальний досвід людства і видозмінюються під впливом інститутів. При аналізі інстинктів Веблен приводив приклади з антропології, філософії та історії культури.
Теорія, яка пояснює економічну поведінку людини, має охоплювати позаекономічні чинники, використовувати дані соціальної психології. Т. Веблен започаткував науку економічну соціологію.
Оптимальний вибір споживача. Другий закон г. Госсена.
Розглянемо вплив на рівновагу споживача зміни доходу. Припустимо, що доход зростає за інших рівних умов. Оскільки ціни товарів залишаються незмінними, нахил лінії бюджетного обмеження не змінюється. Поступове зростання доходу споживача призведе до зміщення бюджетної лінії праворуч вгору паралельно початковій в положення (рис. 5.1). Сумістивши графіки бюджетного обмеження з картою байдужості, можемо знайти точки оптимуму споживача за кожного з рівнів доходу.
Початкова рівновага відповідає точці . Зростання фінансових можливостей споживача дозволяє йому переміститись на вищі криві байдужості. Нові точки оптимумів відповідають споживчим кошикам з більшими видатками на обидва блага. З’єднавши точки оптимумів плавною лінією, отримаємо криву „доход – споживання”.
Крива „доход – споживання” єднає всі точки рівноваги споживача, пов’язані з різними рівнями доходу.
Траєкторія кривої „доход – споживання” залежить від типу благ. Рис. 5.1 відображає найпоширенішу ситуацію реального життя, коли зі зростанням доходу відбувається збільшення споживання обох товарів. Це означає, що обидва товари належать до нормальних благ. Крива „доход – споживання” для нормальних благ є монотонно зростаючою. Для нижчих благ вона набуває від’ємного нахилу.
Модель „доход – споживання” дозволяє охарактеризувати зміну індивідуального попиту на певне благо. Перенесемо рівноважні обсяги споживання товару для випадку нормальних благ (рис. 5.2.а) в систему координат „ціна – обсяг попиту” (рис. 5.2.б). За умови незмінної ціни кожен обсяг товару має на кривій попиту лише одну точку. Обсяг розміщений на кривій попиту , а обсяг , що відповідає вищому рівню доходу , вже розташований на іншій кривій попиту , і далі відповідно попит споживача за будь-якого вищого рівня доходу буде зростати. На графіку попиту це виглядає як зміщення кривої попиту праворуч. Отже, зміна доходу споживача спричиняє зміни у попиті на товар і зміщує криву попиту.
Модель
„доход – споживання” може бути
використана для побудови кривих Енгеля.
Криві Енгеля характеризують залежність обсягу споживання товару від доходу споживача.
На рис. 5.3 представлені криві Енгеля для нормальних (а), нижчих (б) та нейтральних (в) благ. Криві Енгеля і криві „доход – споживання” мають однаковий характер залежності від доходу: для нормальних благ є висхідними і мають додатний нахил, для нижчих – відхиляються ліворуч і набувають від’ємного нахилу, а для нейтральних є вертикальними.
Криві Енгеля мають практичне значення. Вони можуть надати інформацію стосовно груп населення з відповідними доходами, для яких реклама певних товарів буде найбільш ефективною.
Другий закон сформульований Госсеном в двох варіантах. Перший варіант виводиться з розгляду натурального господарства людини, що виявилася ізольованим від суспільства. За наявності певної кількості різних продуктів індивідуум протягом даного обмеженого періоду часу може спожити їх в різних комбінаціях, одна з яких має бути найбільш вигідною, приносячою максимум насолоди, що досягається при встановленні рівності граничних полезностей всіх продуктів. Другий варіант враховує умови товарного господарства. Ціни на товари і грошова сума, що є у розпорядженні якого-небудь індивідуума, — головні чинники, що обмежують вжиток. Найбільш раціональний варіант вжитку встановлюється досягши рівності між граничними полезностямі, які виходять з останніх грошових одиниць, витрачених на покупку окремих товарів. Другий закон згодом широко використовувався математичною школою для пояснення явищ капіталістичного попиту і ціноутворення. Корінні методологічні пороки теорії Госсена — суб'єктивно-психологічний, ідеалістичний підхід до економічних явищ і ігнорування виробництва, яке грає вирішальну роль в економічному житті суспільства. З його теорії витікає апологетичний вивід, що характер вжитку, розподіл матеріальних благ між людьми не залежать від соціально-економічної форми виробництва. Теорія Госсена не отримала визнання в сучасників і була відроджена представниками математичної школи в кінці 19 ст.