3. Види юридичних осіб в міжнародній практиці

В світовій практиці існують різні види юридичних осіб. Це поясню­ється як національними особливостями юридичних осіб і специфікою окремих «сімей правових систем», так і використовуваними критеріями класифікації. Крім того, у світі утворилися певні організаційно-правові форми юридичних осіб, які можуть мати різні назви в різних країнах, але мати при цьому приблизно однаковий правовий статус.

Так, право ФРН передбачає поділ юридичних осіб на союзи (господарські та негосподарські) та установи (приватні та публічні); право Франції - товариства і асоціації; право Англії передбачає виокремлення в самостійні види юридичних осіб, інкорпорованих на основі акту парламенту (або королівської хартії), компаній з об­меженою або необмеженою відповідальністю; право США розрізняє корпорації, що мають або не мають на меті отримання прибутку, а також різного роду урядові корпо­рації [17, с. 52]. В Швейцарії юридичні особи приватного права діляться на об'єднання осіб (корпорації) і установи; у свою чергу, корпорації підрозділяються на господарські союзи і негосподарські союзи [19, с. 80-81].

Проте можна виділити класифікації, що дають загальне уявлення про систему юридичних осіб. Так, достатньо поширеним є поділ юри­дичних осіб на види залежно від:

- підстав створення та характеру діяльності: юридичні особи публічного права та

юридичні особи приватного права.

В законодавстві і доктрині багатьох країн, перш за все, розрізняються юридичні особи саме даних видів. Для відмежування юридичних осіб публічного права від юри­дичних осіб приватного права використовуються різні критерії. Одним з таких критеріїв є природа акту, що став підставою для виникнення того або іншого суб'єкта права. Якщо юридичні особи публічного права виникають на підставі публічно-правового акту (закону, адміністративного акту), то юридичні особи приватного права виникають на підставі приватно-правового акту. До характерних ознак юридичних осіб публічного права відносять також публічний характер переслідуваних цілей, наявність владних повноважень, особливий характер членства. Питання організації, сфери діяльності, представництва юридичної особи публічного права регулюються нормами публічного права. До юридичних осіб публічного права відносяться держава, адміністративно-тери­торіальні одиниці, державні установи, торгові і промислові палати. У формі юридичних осіб публічного права у ряді країн діють окремі державні підприємства [19, с. 78-79].

- мети діяльності: комерційні та некомерційні.

- кількості учасників (засновників): одноосібні та колективні.

До початку XX ст. юридичні особи на момент створення виступали як колективні утворення, оскільки законодавство передбачало мінімум засновників [19, с. 75-76]. На сьогодні у ряді держав законодавство передбачає можливість створення юри­дичних осіб однією особою («компанія однієї особи»). Одноосібні підприємства є власністю однієї особи чи родини, що несе відповідальність за зобов'язаннями підприємства його капіталом і усім своїм майном, якщо це майно не відособлене від капіталу підприємства.

- характеру об'єднання: об'єднання осіб або об'єднання капіталів.

Об'єднання осіб передбачають особисту участь учасників юридичних осіб у їх діяльності, в той час як об'єднання капіталів, як випливає з самої назви, об'єднують лише майнові внески учасників (засновників).

- ступеня відповідальності учасників за зобов'язаннями юридичної особи: усім своїм

майном або виключно у межах внеску в статутний капітал.

На сьогодні провідне місце у сфері комерційної діяльності серед юридичних осіб займають акціонерні товариства та товариства з обмеженою відповідальністю. Обмежена майнова відповідальність дозволила використання юридичних осіб да­ного виду в якості дієвого засобу концентрації і централізації капіталу [19, с. 75-76].

В міжнародній практиці достатньо поширеним є розглядати юридичні особи, учас­ники яких несуть повну відповідальність, як товариства або партнерства (partnership), а юридичні особи, учасники яких несуть відповідальність лише в межах своїх вне­сків – корпорації (corporation) [4, с. 93].

У більшості країн континентальної Європи існують такі види ко­мерційних юридичних осіб як командитне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю та акціонерне товариство («повне» або «просте» товариство у деяких державах юридичною особою не вважа­ється). При цьому в сучасних умовах акціонерні товариства (компанія з обмеженою відповідальністю за англійським правом, підприємницька корпорація за правом США тощо) виступають основною організацій­но-правовою формою ведення бізнесу. Щодо них часто проблемним є питання про те, юридичною особою саме якого права вони виступають: коли акції того чи іншого товариства вільно продаються на національ­ному чи світовому ринку цінних паперів, національна приналежність капіталу, на якому ця особа засновується, може постійно змінюватись. Внаслідок цього держави намагаються підпорядковувати вирішення питань щодо діяльності акціонерних товариств виключно своєму на­ціональному законодавству [1, с. 180-181].

Специфічними видами юридичних осіб у МПП виступають:

- міжнародні юридичні особи;

- транснаціональні корпорації (ТНК).

Протягом останніх десятиріч в науковій і учбовій літературі з МПП активно обговорюються питання «міжнародних юридичних осіб.» В більшості випадків вказується, що про міжнародних юридичних осіб слід вести мову тоді, коли вони створені відповідною міжнародною угодою (договором), як приклад – Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Міжнародний валютний фонд, Європейський банк рекон­струкції і розвитку, Міждержавне євроазіатське об'єднання вугілля і металу країн СНД та ін.

Водночас окремими авторами зазначається, що свого часу створення юри­дичних осіб подібного роду за допомогою укладення міждержавного договору було нетиповим явищем і практично завжди супроводжувалося вилученням їх з-під дії норм національного законодавства відповідної держави, унаслідок чого правовий статус таких утворень міг відрізнятись від статусу будь-яких інших юридичних осіб, діючих в конкретній країні. В сьогоднішніх же умовах створення відповідних струк­тур шляхом укладення міжурядового договору отримало достатній розмах і немає потреби встановлювати які-небудь спеціальні умови для їх функціонування. Тому підпорядкування юридичної особи національному правопорядку відповідної держави (як правило, держави місцеперебування головного офісу організації) знімає необхідність, крім як з метою уточнення походження, в окрему категорію виділяти «міжнародні юридичні особи» [5, с. 233-234].

Щодо питання про ТНК, то у міжнародному приватному праві при­йнято розрізняти наступні їх види:

1. великі національні компанії, трести, корпорації і т. ін., що мають за кордоном численні філії, які самі являють собою самостійні юридичні особи. Інакше кажучи, це монополії, які є національними за капіталом, але міжнародними за сферою своєї діяльності («Sony», американські корпорації «Microsoft», «Google» тощо).

2. ТНК, які є міжнародними не тільки за сферою своєї економічної діяльності, а й за своїм капіталом (наприклад, англо-голландський концерн «Royal Dutch Shell» чи менш відомий «Dunlop-Pirelli»).

3. ТНК як об'єднання виробничого та науково-технічного харак­теру, які формально являючи собою просту сукупність самостійних юридичних осіб, проте керуються з одного центру.

Більшість інститутів національного права, призначених для регулю­вання діяльності «місцевих» підприємств, виявилися неефективними щодо ТНК, а в міжнародному праві відповідні механізми ще на стадії формування. Як приклад міжнародних рекомендаційних норм можна назвати розроблений в рамках ООН проект «Кодексу поведінки транс­національних корпорацій», який поки що широкого розповсюдження на практиці не знайшов.

На регіональному рівні заслуговує на увагу «Конвенція про транс­національні корпорації», укладена дванадцятьма державами СНД 06.03.1998 р. у Москві. Дана Конвенція ратифікована нашою дер­жавою Законом України від 13.07.1999 р. Згідно зі ст. 2 Конвенції, Сто­рони – учасники Конвенції домовились розуміти під поняттям «транс­національна корпорація» юридичну особу (сукупність юридичних осіб), яка:

- має у власності, господарському віданні або в оперативному управлінні відокремлене

майно на територіях двох чи більше Сторін;

- створена юридичними особами двох чи більше Сторін;

- зареєстрована як корпорація згідно з цією Конвенцією.

В Україні спеціальне регулювання діяльності ТНК відсутнє [1, с. 181-183].