3. Особливості правового регулювання зовнішньоекономічних

ДОГОВОРІВ (КОНТРАКТІВ) В УКРАЇНІ

Як вже вказувалось, на сьогодні в українському законодавстві питан­ня зовнішньоекономічної діяльності в цілому та зовнішньоекономічних договорів (контрактів) зокрема регулюються в рамках спеціального законодавства. При цьому характерною особливістю правового ре­гулювання зовнішньоекономічних договорів є взаємодія норм різних галузей національного права (цивільного, господарського, фінансового, адміністративного та ін.) з використанням, головним чином, приписів імперативного характеру.

На національно-правовому рівні питання форми, порядку укладення та виконання зовнішньоекономічних контрактів регламентуються, зокрема, такими нормативно- правовими актами:

- Цивільний кодекс України;

- Господарський кодекс України;

- Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 p.;

- Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 p.;

- Закон України «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоеконо­мічних

відносинах» від 15.09.1995 р. (в редакції від 04.10.2001 p.);

- Закон України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі

зовнішньоекономічної діяльності» від 23.12.1998 p.;

- Закон України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 p.;

- Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного

контролю» від 19.02.1993 p.;

- Указ Президента України «Про заходи щодо впорядкування розрахунків за дого­ворами,

що укладають суб'єкти підприємницької діяльності України» від 04.10.1994 р. № 566/94;

- Указ Президента України «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації

комерційних термінів» від 04.10.1994 р. № 567/94;

- Постанова Кабінету Міністрів і Національного банку України «Про типові пла­тіжні умови

зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до

зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній

валюті» від 21.06.1995 р. № 444;

- «Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)», затвер­джене

наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від

06.09.2001 р. № 201 [9, с. 199-200] та ін.

Як зазначається в літературі, така посилена увага законодавця до відокремлення зовнішньоекономічних договорів пояснюється мір­куваннями регулятивного характеру, оскільки договори, що визнаються в Україні зовнішньоекономічними, підпадають під дію цілої низки імперативних норм вітчизняного законодавства, що мають переважно публічний характер і належать до зовнішньоекономічного, валютного, податкового або митного законодавства. Практика свідчить, що такий підхід є характерним для країн з досить низьким рівнем економічного розвитку, які намагаються вирішити певні фінансові проблеми запро­вадженням жорсткого контролю та ряду обмежень щодо укладення й виконання зовнішньоекономічних договорів (квотування, ліцензування, обов'язкова реєстрацію, необхідність отримання спеціальних дозволів, спеціальна звітність, обмеження щодо предмета договору, ціни това­ру (робіт, послуг), валюти й порядку розрахунків тощо). Враховуючи досвід інших країн, можна припустити, що з перебігом часу та по­ліпшенням економічної ситуації в Україні такий підхід буде змінений в бік значної лібералізації.

Можна виділити наступні суттєві моменти, пов'язані з правовим регулюванням зовнішньоекономічних договорів (міжнародних комер­ційних договорів):

1) законодавство нашої держави вимагає обов'язкового дотримання простої письмової форми для зовнішньоекономічних договорів (контр­актів). Такі вимоги містять, зокрема, ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та ст. 31 Закон України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 р. З відповідним застереженням – щодо дотримання простої письмової форми для договорів за участю українських суб'єктів господарювання – нашою державою було ратифіковано «Віденську конвенцію ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів» (1980 р.), яка, відповідно до світової практики, не висуває конкретних вимог щодо форми міжнародного комерційного договору.

2) в законодавстві нашої держави має місце регламентація змісту та окремих умов зовнішньоекономічних договорів. Типову модель зовнішньоекономічного договору закріплено в «Положенні про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)», затвердженому наказом Мі­ністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 06.09.2001 р. № 201. Згідно до преамбули, воно «застосовується при укладанні договорів купівлі/про­дажу товарів (надання послуг, виконання робіт) та товарообмінних договорів між українськими суб'єктами підприємницької діяльності та іноземними суб'єктами під­приємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності».

Дане «Положення» встановлює перелік умов, «які повинні бути передбачені в договорі (контракті), якщо сторони такого договору (контракту) не погодилися про інше щодо викладення умов договору і така домовленість не позбавляє договір пред­мета, об'єкта, мети та інших істотних умов, без погодження яких сторонами договір може вважатися таким, що неукладений, або його може бути визнано недійсним внаслідок недодержання форми згідно з чинним законодавством України» (всього 13 пунктів) та «додаткові умови, що можуть визначатися у договорі (контракті) за до­мовленістю сторін». В літературі з приводу даного «Положення» вказується, що воно все ж має характер «рекомендації щодо форми контракту», а істотними умовами для зовніш­ньоекономічних договорів є, виходячи з положень ст. 180 Господарського кодексу України, «умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода; при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі по­годити предмет, ціну та строк дії договору» [26, с. 95-97].

3) законодавством передбачається спеціальна реєстрація зовнішньо­економічних договорів, укладених суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України, предметом яких є окремі групи товарів. Зокрема, діє наказ Міністерства економіки України «Про порядок об­ліку (реєстрації) зовнішньоекономічних контрактів, предметом яких є операції з давальницькою сировиною українського замовника, коли контрактом передбачена реалізація готової продукції в країні виконавця або вивезення її до іншої країни» від 16.03.2006 року № 98, наказ Міністерства економіки України «Про порядок реєстра­ції (обліку) зовнішньоекономічних контрактів (договорів) на здійснення експортних операцій з металобрухтом» від 15.12.2005 року № 505 та ін.

4) велику роль в регулюванні зовнішньоекономічних договорів відіграють міжнародні договори, що містять уніфіковані колізійні і матеріально-правові норми. Так, ряд міжнародних конвенцій містять уніфіковані норми, які застосовуються лише до договорів, що оформляють комерційну діяльність: «Віденська конвенція ООН про міжнародну купівлі-продаж» (1980 р.), «Нью-Йоркська конвенція про по­зовну давність в міжнародній купівлі-продажу товарів» (1974 p.), «Гаазька конвенція про право, застосовне до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів» (1986 p.), «Оттавська конвенція про міжнародний фінансовий лізинг» (1988 р.) та ін.

5) у сфері міжнародних комерційних договорів широко застосову­ються звичаї міжнародної торгівлі та міжнародного ділового обороту («lex mercatoria»), що завдяки їх неофіційним кодифікаціям здобули значну популярність в міжнародній практиці;

6) в світовій практиці склався особливий механізм розгляду спорів за зобов'язаннями, що випливають з міжнародних комерційних догово­рів – система міжнародного комерційного арбітражу, що включає в себе інституційні (постійно діючі) арбітражні суди та арбітражні суди ad hoc (створюються для розгляду конкретної суперечки) [5, с. 358-359].