43.Зміст і форма л-ного твору.Сюжет і фабула

Зміст художнього твору — поняття складне й багатогранне. Це перш за все явища дійсності, які відображаються у мистець­кому творі, але він не зводиться лише до механічного копіюван­ня предметів і явищ, які стали для нього основою. Справа у тому, що перед, тим, як втілитися у майстерний твір, явища дійсності мають відобразитися у свідомості художника, бути ним усвідомлені, пройти через його серце. Саме тому у змісті вияв­ляється особистість майстра, його смаки та погляди, його при­страсті та переконання. Світогляд велетня мистецтва має вик­лючно важливе значення у художній творчості, й усі його слабкі та сильні сторони неминуче відбиваються у творах. Приклади того — творіння таких великих митців, як Ф. Достоєвський, Л. Толстой, О. Бальзак, Е. Золя, Т. Драйзер та ін.

Зміст художнього твору може бути представлений у сучасно­му мистецтві (модернізмі) як вияв духовного світу художника, його почуттів і переживань з приводу якихось явищ, подій. Він не виражає безпосередньо політичних та філософських поглядів майстра, бо тоді це буде не художній твір, а політичний трактат або філософська праця. Художник відображає, відтворює, тво­рить світ, дійсність, а не просто передає свої думки і почуття. Отже, змістом мистецтва охоплюється не лише предмет зобра­ження, але й суб’єктивне сприйняття художником даного яви­ща. 

Зміст і форма можуть бути у єдності. Тоді зміст — голов­ний бік явища, тому що розкриває його природу та складає сутність. Форма сприяє розвиткові змісту, якщо вона йому відпо­відає, та гальмує розвиток, якщо застаріла і не відповідає змісту. Між старою формою і новим змістом загострюється суперечність, яка спричиняє конфлікт. І тоді стара форма має бути замінена новою. Це завжди відбувається як у природі, так і у суспільстві.

Коли людина сприймає художній твір, проблеми змісту і фор­ми для неї не існує. Мистецький твір постає перед нею як щось цілісне, як єдність змісту та форми. Але у кожному творі є свій зміст і своя форма.

Художня форма є матеріалізацією змісту, адже тільки матеріальне втілення може надати задумові зовнішнього, об’єктив­но-реального буття, лише воно дозволяє митцю донести свої дум­ки і почуття іншим. 

Якщо сюжет — це авторське розташування зображуваних подій, то фабула — їх хронологічна, природна послідовність. Саме порівняння сюжету й фабули допомагає визначити задум письменника, особливості його втілення, своєрідність змалювання образів. Фабула — це та ланка, яка пов'язує дійсність і сюжет, тобто вона сприймається як послідовність подій, що могли б відбуватися насправді. Проте фабула існує і не поза сюжетом, і не в ньому, а виникає разом з ним. Читач визначає її з сюжету. Критерій розмежування сюжету й фабули — можливість чи неможливість переказу. Так, сюжет переказати неможливо, його можна лише дослівно повторити. А фабулу легко переказати, точніше, вона постає перед нами лише в переказі, коли ми своїми словами розповідаємо те. що прочитали. У цьому випадку доводиться відмовлятися від авторського слова, адже ми використовуємо розмовну мову, розповідаємо про події не за послідовністю їх викладу письменником, а так, як вони відбувалися чи могли б відбуватися в дійсності, упускаючи пейзажні, портретні описи, ліричні відступи.