46. Проблема взаємодії автора і читача

Проблема взаємозв’язку автора і читача в процесі пошуку ідентичності охоплює семіотичну сферу буття. Автор і читач як суб’єкти культури презентують реальність символічну, текст як її об’єктивація – знакову. Але варто розуміти, що в даному випадку не слід говорити про односторонню залежність, дана взаємодія набагато складніше і багатогранніше, її специфіка вимагає детального дослідження. Автор і читач, які належать до сфери вираження смислів, водночас знаходяться у зв’язку з соціальною реальністю, сферою стійких соціальних структур. Дана проблема є міждисциплінарною, на що вказує ряд досліджень у сфері філософського-літературного дискурсу, а також у рамках таких дисциплін, як психологія та соціологія. Завдяки теоретичним розробкам В. Біблера, Р. Барта, М. Бахтіна, У. Еко, Ю. Крістевої, М. Лотмана, П. Рікьора, Е. Устюгової ми маємо змогу проаналізувати перспективи ідентичності автора і читача, а такожїх взаємозв’язок.Для кращого розуміння інтенції автора і читача часто використовують такі поняття, як ідеальний автор та читач. Автор, який створює твір, разом з тим, наче з самого твору, проектує себе як ідеального автора, якого вичитує читач, і підозрює існування ідеального читача. Між ними створюється акт комунікації. Зразковий читач не обов’язково той, хто висуває один єдиний здогад щодо інтерпретації тексту, але від зразкового читача залежить інтенція тексту і існування ідеального автора. Тобто, коли емпіричний читач інтерпретує текст, він підозрює існування ідеального читача, що в свою чергу зумовлює появу ідеального автора. У. Еко зазначає, що існує два методи гуляти по лісу: просто обрати один із маршрутів, щоб швидше прийти до виходу, або самому розібратись, як ліс влаштований, і вияснити, чому одні шляхи більш протоптані, а інші ні, і що аналогічними способами можна подорожувати в літературному тексті. Будь-який художній текст адресований насамперед зразковому читачу першого рівня, який бажає дізнатися чим ж все-таки все скінчиться. Але текст також адресується і зразковому читачу другого рівня, який намагається зрозуміти, яким саме читачем цей конкретний текст просить його стати. Щоб дізнатись, чим закінчиться книга, достатньо прочитати її один раз. Однак щоб виявити зразкового автора, текст приходиться читати неодноразово. Коли віднайдено зразкового автора, емпіричні читачі перетворюються у зразкових читачів.Художні твори У. Еко, Г. Гессе є яскравим прикладом інтертексту, читачі якого можуть самі обирати семіотичний шар прочитання твору, в результаті інтерпретації створювати власний образ. У. Еко стверджує, що книга написана для читача. Не випадково "Ім’я троянди" починається як детектив і розігрує наївного читача до кінця. "Люди люблять детективи не тому, що в них убивають, і не тому, що в них завжди врешті-решт торжествує норма (інтелектуальна, соціальна, юридична та моральна), а зло, тобто ненормальність, знищується. Ні, детектив люблять за інше. За те, що його сюжет – це завжди іст. Автор, відчуваючи внутрішній поклик до написання тексту, співставляє себе (не завжди свідомо) із культурними смислами, формуючи такимчиномвласну ідентичність, об’єктивація якої є текст. Для його створення автор використовує певні коди, які передбачають зразкового читача. Але, як було сказано вище, читач дуже часто використовує власні коди для прочитання тексту, що відповідають його внутрішньому поклику і сприяють процесу ідентифікації. Такимчином, текст є незмінним, а в процесі комунікації адресата з адресантомрозкривається їх самість.