60. Структура заголовкового комплексу. Функції епіграфа у літ. Творі.

У заголовковому комплексі органічно зливаються змістова і графічна частини, відображаються особливості змісту видання і стилю його оформлення. Структура заголовкового комплексу може бути різноманітною. У центрі комплексу знаходиться заголовок конкретного матеріалу. Він вступає у змістові зв’язки з іншими заголовковими компонентами - рубрикою, підзаголовками, врізом, лідом. Без заголовку матеріал втрачає сенс, але підзаголовки грають іноді важливішу роль ніж основний заголовок – не лише коротко розкривають зміст, але й оцінюють матеріал. Підзаголовок буває основним ( стосується всього матеріалу) та внутрішнім (розбиває довгий матеріал на змістові фрагменти). Підзаголовок пояснює і деталізує основний заголовок або надає йому іншого смислу. Тематичний підзаголовок розташовується безпосередньо під заголовком в окремому рядку, за центральною віссю тестового документу або асиметрично , із вирівнюванням праворуч або ліворуч. Інколи кілька кілька підзаголовків виносять на початок публікацій і подають як окремий блок – анонс. Така група підзаголовків сильно виділяється на сторінці і допомагає читачеві швидко розібратися в змісті статті, хоча й не займає невелику площу. Окремим елементом заголовкового комплексу є розгорнута форма підзаголовка у вигляді виділеного стислого вступу – ліду, який відноситься до окремого матерілу, або добірки і доповнює основний заголовок. Його виносять у верхню частину або на середину матеріалу і виділяють пробільними елементами, лінійками, рамкою, підкладкою, складають жирним шрифтом. Вріз– стиснуте повідомлення, яке пояснює або коментує текст. Ліди і врізи привертають читачів , стають тим чинником. Який може примусити прочитати текст. Отже, складники заголовкового комплексу - один із важливих засобів у здійсненні сегментації змісту. Заголовки, підзаголовки , рубрики, ліди, врізи, важливі для читача , привертають його увагу на всіх етапах сприйняття змісту. Рубрика розкриває будову друкованого твору, показує читачеві зв'язок та взаємозалежності всіх складників його ієрархічної будови, допомагає краще розібратися в його змісті. Епіграф – це напис, що проставляється автором перед текстом твору або його частиною й представляє собою цитату із загальновідомого тексту, художнього твору, народної творчості, прислів’я або вислів.Епіграф являє собою складову частину сильної позиції художнього твору, як його початок та кінець. Він має фіксоване положення в тексті, а саме між заголовком і текстом. Епіграф – це явний авторський знак, який вказує адресату дорогу інтерпретації тексту. Епіграф співвідноситься з подальшим текстом як цілим, а його звязністьз текстом, як правило, суто семантична. Його повтор в тексті зустрічається дуже рідко, але якщо це відбувається, то значущість такого повтору велика. Необхідно виділити дві основні функції епіграфа: інформативну та формовизначальну. Інформація, що вводиться епіграфом, може бути двох типів: інформація про автора, що обирає епіграф з певної текстової і культурної парадигми, і інформація про наступний за епіграфом текст. Суб’єктна інформація – це повідомлення про автора, його літературні смаки, комунікативний намір у даному тексті. Легко помітити неоднорідність суб’єктної інформації: певна її частина виникає вже в момент вибору епіграфа, інша – лише в процесі його функціонування. Точніше кажучи, суб’єктна інформація, яка виникає вмомент вибору епіграфа, конкретизується, уточнюється в системі «епіграф – текст». Інформація про текст може бути диференційована залежно від того, про який аспект його організації, змістовний або формальний, повідомляє епіграф.Змістовно-фактуальна інформація: епіграф задає тему, яку підхоплює і розвиває наступний за ним текст. Змістовно-кониептуальна інформація: епіграф виявляє ідею, концепцію твору. Епіграф, створюючи лексико-стилістичний лад твору, задає ключові слова і групи слів, формує стилістичну й емоційну тональність тексту. Змістовно-інформативна і формовизначальна функції для автора виступають як формуючий спосіб повідомлення змісту, а для читача – як організуючий спосіб його сприйняття й розуміння.