58. Специфіка художнього образу. Функція речі в худ. Творі. Худ. Деталь.

Художній образ — стрижневе поняття естетичної теорії, що є сутнісною основою мистецтва, умовою його життєвості як специфічного типу духовного досвіду та особливого способу його відображення у матерії формування. Художній образ — це специфічний для мистецтва спосіб втілення творчого задуму митця у чуттєво сприймані матеріальні форми засобами художньої мови. Тобто, художній образ — це засіб об'єктивації творчого духу в матерії формування, що надає йому виразних, досконалих способів буття "у формах дійсності Але художній образ не тільки виявляє індивідуальні риси явища або групи явищ, він розкриває загальні особливості і закономірності, притаманні даним явищам. Ці суттєві риси дійсності в образі розкриваються інакше, ніж у логічному понятті. Художній образ — багатозначний, він має глибокий зміст. Кожна епоха знаходить свої риси у художньому образі. Йому властива і недоговореність. Глибокий художній твір завжди має цю рису. Художній образ — це ціла система думок. І автор не завжди повністю та всебічно розкриває їх. Якби художній образ був повністю розкритий, він перестав би цікавити людину Художній образ відповідає багатоплановості, багатогранності дійсності. Художній образ має свої специфічні особливості, серед яких більшість дослідників називає метафоричність, асоціативність, парадоксальність.

Художньо-образна моваформувалася на ґрунті естетичної образності міфології.В особливостях образної мови розкривається специфіка відношення мистецтва до дійсності: невідчуженість від свого предмета. Саме тому воно є незамінним джерелом формування цілісності й повноти духовного досвіду в єдності логічного і чуттєвого.Художня мова поезії малює не менш яскравий словесний образ природи, ніж живописний. Більш того, завдяки смисловій глибині слова кожен сприймаючий, залежно від рівня уяви, малює власну картину, доповнюючи її все новими нюансами переживання краси. Тобто, кожен з видів мистецтва різниться специфікою образності, що важливо враховувати як у процесі творчості, так і при сприйманні твору. Художня деталь — це така характерна риса чи подробиця, яка має відносно самостійне значення й використовується для того, щоб емоційніше й глибше змалювати картини чи образ, підкреслити важливість чогось, інди­відуальну особливість.Художній деталі властива особлива змістова наповненість, символічність, через неї значною мірою виявляється спосіб художнього мислення письмен­ника, його здатність вихопити з-поміж безлічі речей чи явищ таке, що в спре­сованому вигляді лаконічно й з великою емоційною виразністю дає змогу виразити авторську ідею твору. У творі вона буває як наскрізною (повторюваною), так і одномоментною, але в кожному разі має прихований сенс, підтекст, може викликати широкий спектр асоціацій, здатна замінити розлогий опис, авторську характеристику, міркування, цілий епізод тощо.

59. Заголовок твору як філологічна проблема. Типологія та функції заголовків у художньому творі.

Специфіка заголовка твору полягає в тому, що воно є складовою частиною іменованого об'єкта, елементом його структури, і, займаючи сильну позицію в тексті, відноситься до тих композиційним елементам, які привертають підвищену увагу при першому знайомстві з текстом. Досвід фундаментального дослідження назв літературних творів вперше був зроблений в працях С.Д. Кржижановського, в яких він розглядав і саме заголовок, і відносини між заголовком і текстом: «П'єса і її заголовок» (1939), «Поетика заголовка» (1931). С.Д.Кржіжановскій запропонував у своїх роботах одну з перших типологій структурних моделей заголовка. Автор виділяв заголовка, які строго слідують формі логічного судження; подвоєні заголовка; полузаглавія (беспредікатние і безсуб'єктні); відзначивши, що чисте безсуб'єктного полузаглавіе, на противагу заглавиюбеспредікатному, майже раритет. Крім цього, він перший вказав на залежність між структурою заголовка і адресуванні тексту певного читачеві і зробив висновок, що тенденції вибору заголовка характеризують не тільки автора твору, але і читацьку аудиторію. В даний час дослідження феномена заголовка ведеться з урахуванням його структурних, семантичних, функціональних і прагматичних особливостей. Коло основних проблем, пов'язаних з вивченням заголовка в найзагальніших рисах зводиться до таких питань:

1) який статус заголовка; 2) які функції воно виконує; 3) як заголовок співвідноситься зі структурою тексту; 4) які особливості його семантики. Ця проблематика активно розробляється в останні роки і лінгвістами і літературознавцями. При цьому специфіка кожної з філологічних дисциплін визначає цілі та стратегію дослідження. Роботи лінгвістів, присвячені заголовках, як би вони не були різноманітні, так чи інакше звернені до вирішення двох найважливіших завдань: встановлення граматичного статусу заголовка та визначенню його основних функцій..Існують кілька способів поділу заголовків художніх творів за типами.А.В. Ламзіна пропонує класифікацію заголовків, в основу якої покладено співвідношення заголовків з виокремленими компонентами твору.Класифікація заголовків за А.В. Ламзіною: заголовки, що представляють основну тему чи проблему твору (надають читачеві саме загальне уявлення про ті явища життя, які відображені автором у творі); Заголовки, що задають перспективу розвитку сюжету твору; фабульні заголовки (описують весь сюжетний ряд); кульмінаційні заголовки (заголовки, що виділяють найважливіший, з точки зору розвитку дії, момент) ; Заголовки, що містять імена персонажів (значну частину таких назв представляють антропоніми; часто такі заголовки надають читачеві інформацію про національність, родову приналежності чи соціальний статус головного героя); Заголовки, що позначають час і простір (характеризуються вживанням хронотопів – понять, що позначають час і простір) . Типології сучасних заголовків приділяє досить чимало уваги в своїх працях відомий журналістико-знавець В. Здоровега. Зокрема, він виділяє такі їх типи: Інформаційний, який найчастіше використовується у подієвійінформації.Спонукально-наказовий;проблемний. Стилістично може виражатися у формі питального речення чи зіставлення двох явищ;констатуючо-описовий;рекламно-інтригуючий. Свою класифікацію також розробив І. Р. Гальперін. У своїй праці “Текст як об’єкт лінгвістичного дослідження” І. Р. Гальперін за формою вміщеної інформації класифікує заголовки на такі види: назва-символ; назва-теза; назва-цитата; назва-повідомлення; назва-натяк, інтрига; назва-оповідь Розглядаючи типологію заголовків, ми не могли не звернути увагу на класифікацію, яка базується на кількості елементів смислової схеми тексту. В залежності від кількості елементів смислової схеми тексту, які висловлює заголовок виділяють односпрямовані і комплексні заголовки.Однонаправлені заголовки співвідносяться з одним елементом смислової структури тексту. Такі заголовки особливо експресивні, тому що вони побудовані на наголошенні неосновного, другорядного елемента. “Необов’язковість” та “вторинність” того, що виражено в назві, робить заголовок виразним, привертає читацьку увагу.Комплексні заголовки, на відміну від однонаправлених, співвідносяться одразу з кількома елементами структурної схеми тексту. Ступінь їх інформативності вище і різноманітні зв’язки цих заголовків з текстом є ще одним із засобів підвищення виразності тексту.До основних функцій заголовків вчені зазвичай відносять інформативно – орієнтуюча(змістова), членування тексту (розподіл інформації за ступенем важливості, групування), рекламно – експресивна( привернення уваги) ; когнітивна ( розуміння твору, відповідність його інтерпретації наявним в памяті моделям і актуалізованим фоновим знанням); графіно видільна або декоративна. Також до функцій заголовків вчені зазвичай відносять номінативну та прогнозуючу або проспективну. Заголовок характеризується подвійною референційною співвіднесеністю з текстом: він з одного боку, дає назву тексту (пряма номінація), а з іншого, називає текстовий суб’єкт, тобто вказує на “тему”, “ідею”, “замисел” (повторна або вторинна номінація). Прогнозуюча функція заголовку художнього твору полягає в тому, що він виступає у ролі так би мовити текстових орієнтирів або смислових віх, що спрямовують подальший процес сприйняття та розуміння твору.