39. Методи державного впливу на підприємницьку діяльність

Держава для виконання своїх функцій і регулювання економіки використовує як економічні (непрямі), так і адміністративні (прямі) методи впливу на

підприємницьку діяльність та економіку країни, приймаючи і корегуючи відповідні законодавчі акти й ухвали, а також проводячи певну економічну політику.

Світовий досвід країн з розвиненою ринковою економікою показує, що в умовах реформування економіки, у кризових ситуаціях роль держави зростає; в умовах стабільності і пожвавлення – знижується. Але в усіх випадках держава повинна дотримуватися основного правила – впливати на підприємницьку діяльність і економіку країни так, щоб не зруйнувати ринкової основи і не допустити кризових явищ.

Економічні методи впливу держави на підприємницьку діяльність більшою

мірою підходять для реалізації цього правила, ніж адміністративні, хоча іноді їх

важко розмежувати. Економічні важелі, які використовуються державою для регулювання економіки, досить різноманітні, але основні з них такі: податки, перерозподіл доходів і ресурсів, ціноутворення, державна підприємницька діяльність, кредитно-фінансові механізми та ін.

Адміністративні методи, тобто методи прямої дії, повинні використовуватися державою в тому випадку, коли економічні методи неприйнятні чи недостатньо ефективні при розв’язанні тієї або іншої задачі. Як показала світова

практика, адміністративні методи найбільш ефективно використовуються в таких галузях:

- природна державна монополія (залізничний транспорт, зв'язок, фундаментальна наука);

- охорона навколишнього середовища і використання ресурсів;

- сертифікація, стандартизація, метрологія;

- соціальна політика, насамперед, – це визначення і підтримка мінімально

припустимих параметрів життя населення (гарантований мінімум заробітної

плати, допомоги по безробіттю і т.д.). Для створення нормальних умов для підприємницької діяльності, стабілізації і підйому економіки держава повинна

проводити відповідну економічну політику, що складається з правової, фіскальної, науково-технічної, інвестиційної, цінової, амортизаційної, кредитно-грошової й інших видів політики, при реалізації яких вона в комплексі використовує як економічні, так й адміністративні методи.

40. Вплив системи оподаткування на підприємницьку діяльність

Механізм впливу держави на підприємницьку діяльність і економіку країни за допомогою податків у загальному плані полягає в наступному. Під час спаду виробництва для збільшення сукупного попиту держава збільшує свої витрати на організацію суспільних робіт (будівництво доріг, мостів

та інших об'єктів) і на реалізацію різних державних програм, тим самим оживляючи багато галузей і фірми. На підйом економіки держава може впливати,

скорочуючи свої доходи, тобто зменшуючи податки з населення і підприємств.

У населення підвищується попит на споживчі товари, а в підприємств з'являється більше можливостей для інвестування, що в залишковому підсумку повинне привести до пожвавлення економіки.

Державна система оподатковування суттєво впливає на підприємницьку

діяльність. Адже податковий тягар може бути таким, що навіть у добре працюючого підприємства не буде залишатися досить засобів не тільки для розширеного відтворення, але і простого відтворення. Воно повинне передбачати визначені пільги в оподатковуванні для підприємств, що функціонують у бажаних

для держави сферах економіки; для стимулювання малого бізнесу; для підприємств, які значну частину своїх доходів направляють на реконструкцію, технічне переозброєння і розширення діючого виробництва. Податкова політика держави повинна стимулювати підприємницьку діяльність у нарощуванні випуску

продукції і наданні різних послуг.

Зниження державних витрат у певних випадках приводить до зниження

дефіциту державного бюджету, а отже, уповільненню інфляційних процесів.

Однак макрорегулювання не обмежується тільки безпосередніми діями держави в особі його органів управління, оскільки держава може запізнюватися у своїх діях.

У ринковій економіці існують певні механізми самоорганізації і саморегулювання, що вступають у дію негайно, як тільки виявляються негативні процеси в економіці. В економічній літературі їх називають вбудованими стабілізаторами. Норми дозволяють автоматично здійснювати зміни податкових надходжень, виплати соціальної допомоги та ін. Таким стабілізатором може бути прогресивна система оподатковування, що визначає податок у залежності від доходів. З підвищенням доходу прогресивно збільшуються податкові ставки,затверджувані урядом заздалегідь.

Фіскальна (бюджетна) політика держави спрямована, у першу чергу, на згладжування економічних коливань. Здійснюючи тільки цю політику, держава не може виконувати свої функції без відповідної кредитно-грошової політики,особливо в умовах глибокої економічної кризи.

Закон України «Про систему оподаткування» від 18 лютого 1997 року закріплює систему податків і зборів (обов'язкових платежів),що стягуються в бюджети й у державні цільові фонди відповідно до діючого законодавства.

Відповідно до зазначеного Закону систему оподатковування України складають 23 загальнодержавних і 16 місцевих податків і зборів (обов'язкових платежів). Таке положення закріплене відповідно ст. 14 і 15 Закону України «Про систему оподаткування».

В Україні стягуються: загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) та місцеві податки і збори (обов'язкові платежі). До загальнодержавних належать такі податки і збори (обов'язкові платежі):

1) податок на додану вартість;

2) акцизний збір;

3) податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами;

4) податок на доходи фізичних осіб;

5) мито;

6) державне мито;

7) плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні

ділянки державної і комунальної власності);

8) рентні платежі;

9) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

10) податок на промисел;

11) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного

бюджету;

12) збір за спеціальне використання природних ресурсів;

13) збір за забруднення навколишнього природного середовища;

14) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

15) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

16) фіксований сільськогосподарський податок;

17) збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

18) єдиний збір, що стягуються у пунктах пропуску через державний кордон України;

19) збір за використання радіочастотного ресурсу України;

20) збір до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (початковий, регулярний, спеціальний);

21) збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та

теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками;

22) збір за проведення гастрольних заходів;

23) судовий збір;

24) збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

Загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) установлюються

Верховною Радою України і стягуються на всій території України.

Спеціальний збір до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, зазначений у п. 24 частини першої цієї статті, установлюється у порядку, визначеному Законом України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб».

До місцевих податків належать:

1) податок з реклами;

2) комунальний податок.

До місцевих зборів (обов'язкових платежів) належать:

1) збір за припаркування автотранспорту; 2) ринковий збір;

3) збір за видачу ордера на квартиру;

4) курортний збір;

5) збір за участь у бігах на іподромі;

6) збір за виграш на бігах на іподромі;

7) збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі та іподромі;

8) збір за право використання місцевої символіки;

9) збір за право проведення кіно- і телезйомок;

10) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

11) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

12) збір з власників собак.

Місцеві податки і збори (обов'язкові платежі), механізм стягнення та порядок їх сплати установлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України.

Суми податків і зборів (обов'язкових платежів), зазначених у цій статті, зараховуються до місцевих бюджетів у порядку, визначеному сільськими, селищними, міськими радами, якщо інше не установлено законами України.

Тільки вищезазначений перелік податків, зборів і обов'язкових платежів

може служити підтвердженням складної системи оподатковування, що існує в нашій державі, а якщо врахувати те, що стягнення даних податків, зборів і платежів здійснюється на підставі окремих нормативно-правових актів, то можна говорити про реальну проблему правового регулювання оподатковування в Україні.

З огляду на обмеженість обсягу даної роботи не є можливим розглянути

дане питання більш докладно.

Разом з тим, з 1998 року в Україні передбачена спрощена система оподатковування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва. Застосування спрощеної системи оподатковування, обліку і звітності, можливість якої була передбачена в Указі Президента України від 12.05.98 р., знайшла свою конкретизацію і розвиток в Указі Президента України «Про спрощену систему оподатковування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.98 р. №727/98, а також в Указі Президента України «Про внесення змін в Указ Президента України від 3 липня 1998 р. № 727 «Про спрощену систему оподатковування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва» від 28.06.99 р., відповідно до якого Указ Президента України від 03.07.98 р. викладений у новій редакції.

Згідно з цим нормативно-правовим актам, з метою реалізації державної політики з питань розвитку і підтримки малого підприємництва, ефективного виконання його можливостей у розвитку національної економіки діє спрощена система оподатковування, обліку і звітності.

Платник податків – суб'єкт малого підприємництва має право вибору способу оподаткування: або платити податки за загальними нормами, установленими чинним законодавством про оподатковування, або – за спрощеною системою, що передбачає заміну багатьох видів податків – одним. Податок має просту і зрозумілу схему сплати, внаслідок чого зменшується загальна сума податку,спрощується система обліку і звітності, зменшуються витрати на її ведення.

Основні правила спрощеної системи оподатковування малого підприємництва:

– максимальна величина виторгу від реалізації продукції, що дозволяє перейти на нову систему оподатковування, диференційована: для фізичних осіб –500 тис. грн., для юридичних осіб – 1 млн. грн.;

– єдиний податок – від 20 грн. до 200 грн. – уведений для фізичних осіб,

що займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи,число найманих працівників яких за рік не перевищує 10 осіб;

– дві ставки єдиного податку – 6% суми виторгу від реалізації продукції у випадку сплати податку на додаткову вартість і 10% суми виторгу у випадку включення ПДВ до складу єдиного податку – уведені для юридичних осіб будь-якої організаційно-правової форми і форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб.

Суб'єкти підприємницької діяльності – юридичні особи, що перейшли на

спрощену систему оподатковування по єдиному податку, не мають права застосовувати інший спосіб розрахунків за відвантажену продукцію, крім наявного і безготівкового розрахунків грошима.

У випадку здійснення операції з продажу основних фондів виторгом від

реалізації вважається різниця між сумою, отриманою від реалізації цих фондів,і їхньою залишковою вартістю на момент продажу.

Суб'єкт малого підприємництва, що сплачує єдиний податок, не є платником більш десяти видів податків і зборів (обов'язкових платежів).

Суб'єкти малого підприємництва – фізичні особи, що є платниками єдиного податку, мають право не застосовувати електронні контрольно-касові апарати для проведення розрахунків зі споживачами.Дія Указу не поширюється на:

– суб'єктів підприємницької діяльності, на яких поширюється чинність Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» у частині придбання спеціального патенту;

– довірчі суспільства, страхові компанії, банки, інші фінансово-кредитні і небанківські фінансові установи;

– суб'єктів малого підприємництва, у статутному фонді яких частки, що

належать юридичним особам – учасникам і засновникам даних суб'єктів, що не є суб'єктами малого підприємництва, перевищують 25 відсотків;

– фізичних осіб – суб'єктів підприємницької діяльності, що займаються

підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними і тютюновими виробами, пально-мастильними матеріалами;

– спільну діяльність, визначену п. 7.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств ».

Крім названих Указів Президента України, спрощену систему оподатковування, обліку і звітності регулює низка інших підзаконних нормативно правових актів, що підтверджує складність діючого організаційно-правового механізму регулювання відносин між платниками податків і державою.