42. Державна політика в сфері інвестиційної діяльності як фактор

впливу на підприємницьку діяльність

Важливим важелем впливу на підприємницьку діяльність та економіку країни є інвестиційна політика держави. За допомогою інвестиційної політики держава безпосередньо може впливати на темпи обсягу виробництва, на прискорення НТП, на зміну структури суспільного виробництва і вирішення багатьох соціальних проблем.

В умовах переходу до ринкової економіки основною задачею є звільнення держави від функції основного інвестора і створення таких умов, щоб приватний сектор в економіці був зацікавлений в інвестиційній діяльності. Для цього вона повинна в першу чергу забезпечити стабільність економіки та її передбачуваність у розвитку. В умовах інфляції, а, отже, і високих ставок відсотка банківського кредиту обсяги інвестицій, особливо в середньотермінові і довготермінові проекти, різко скорочуються, тому що відома теоретична залежність обсягу інвестицій від величини ставки відсотка, відповідно до якої чим вище відсоток ставки, тим нижче обсяг вкладень інвестицій.

У загальному плані держава може впливати на інвестиційну активність за допомогою всіляких важелів:

кредитно-фінансовою і податковою політикою;

наданням пільг підприємствам, що вкладають інвестиції на реконструкцію і технічне переозброєння виробництва;

амортизаційною політикою;

створенням сприятливих умов для залучення іноземних інвестицій;

науково-технічною політикою.

Майбутнє економіки країни значною мірою залежить від інвестиційної політики, що проводитися державою. Важлива роль в інвестиційній політиці відведена інвестиційному клімату в державі.

Інвестиційний клімат держави – це сукупність політичних, правових, економічних та соціальних умов, що забезпечують та сприяють інвестиційній діяльності вітчизняних та закордонних інвесторів. Сприятливий інвестиційний клімат має забезпечити захист інвестора від інвестиційних ризиків (непередбачених фінансових втрат капіталу та доходів). Сукупність інвестиційних ризиків всебічно характеризує інвестиційний клімат від несприятливого до сприятливого.

Враховуючи стан економічного потенціалу й обмежені внутрішні інвестиційні можливості впродовж усього періоду трансформації економіки, українська держава намагається створити сприятливі ринкові умови для розвитку інвестиційної сфери: здійснено перехід до управління інвестиціями на основі ринкових відносин; формується багатосекторна система капітального будівництва;ліквідовані будівельні міністерства; розукрупнюються та приватизуються будівельні організації. У макроекономічній політиці наголос робиться на створенні передумов зростання інвестицій – послаблення інфляції, забезпечення оптимальних відсотків за депозитами і вкладеннями, зниження відсоткових ставок за кредитами, скорочення заборгованості та зростання споживчого попиту населення. До факторів, що забезпечують подолання або зниження ризиків для інвесторів в Україні, належать:

рівень розвитку продуктивних сил та стан ринку інвестицій;

правове поле держави (законодавча база);

політична воля всіх гілок влади;

стан фінансово-кредитної системи;

статус іноземного інвестора;

інвестиційна активність населення.

фактор впливу держави на економічні процеси.

До країни, де вітчизняний інвестор практично не вкладає кошти в розвиток виробництва, не піде й іноземний інвестор. Тому за умов економічної кризи важливе значення має державна підтримка реалізації інвестиційних проектів розвитку пріоритетних виробництв (промислова політика), а також впровадження економічних регуляторів активізації внутрішньої інвестиційної активності.У сучасних умовах фондовий ринок України також не сприяє розвитку інвестиційних процесів в економіці країни, оскільки він формується і визначається процесами приватизації. 1 травня 1999 року закінчилася сертифікатна приватизація. Тим самим був покладений край можливості практично задарма скуповувати акції українських підприємств.

Однак ринок акцій залишається нерозвиненим внаслідок таких причин: 1. Акції неліквідні. Придбавши акції, потім можна їх не продати, тому що немає попиту, або невеликий попит.

2. Ненадійний ринок:

інвестору не гарантовані права власності на акції;

слабка система контролю за учасниками ринку;

розпорошення акцій серед населення. Багато акціонерів навіть не

знають, скільки акцій їм належить, або є пасивними володарями акцій, навіть не знаючи, що їх можна продати. У результаті величезні частки статутних фондів підприємств «заморожені».

3. Непрозорість ринку. Іноземним і вітчизняним інвесторам важко отримати оперативну й об'єктивну інформацію про ринок.

4. Порушуються права акціонерів. Права акціонерів можуть виявитися фікцією, навіть коли акціонер є власником 51 відсотка підприємства, оскільки він не може змінити стратегію розвитку підприємства або змінити керівництво. Для цього достатньо, щоб власник інших 40% не прийшов на збори акціонерів.

5. Управління державними пакетами акцій неефективне. З огляду на викладене доводитися констатувати ті, що в Україні відсутні належні умови для здійснення інвестиційної діяльності. В Україні з перших днів незалежності слова «іноземні інвестиції» мають магічне значення. З ними пов'язуються реформи, економічне зростання, технологічний підйом тощо.

Необхідно усвідомити, що іноземні інвестиції притягуються інвестиціями внутрішніми. В економічній історії немає прикладу країни, яка б підпорядковувала свою політику тільки меті залучення іноземних інвестицій за всяку ціну і досягла при цьому успіху. Іноземні інвестиції є лише одним із компонентів високоефективного розвитку.

Потрібно підкреслити, що на сьогодні іноземні інвестиції суттєво не впливають на стан національної економіки України, відчутно не сприяють розв'язанню завдань, визначених як пріоритетні (реструктуризація економіки, технологічне оновлення виробництва, подолання залежності від імпорту тощо).

Таким чином, основними проблемами в інвестиційній сфері є:

великий дефіцит власних джерел інвестиційних ресурсів у підприємств;

недостатньо розвинений ринок капіталів;

відсутній механізм довготермінового кредитування підприємств;

недосконала амортизаційна політика;

відсутні пріоритети у здійсненні державної інвестиційної політики.

Тому необхідне реформування державної інвестиційної політики, яке повинне охоплювати наступні аспекти:

1. Основними джерелами інвестування повинні стати кошти підприємств і організацій у вигляді прибутку та амортизаційних відрахувань.Для цього потрібно запровадити податкові стимули для інвестиційно-інноваційної діяльності, розвитку малого підприємництва. Після прийняття Податкового кодексу потрібно увести п'ятирічний мораторій на внесення змін до податкової системи, якщо не полегшують податкове навантаження. Щодо амортизації, то вона повинна стати надійним джерелом інвестицій,передусім за рахунок використання методів прискореної амортизації.

Для подолання кризи потрібне системне реформування, націлене на покращання інвестиційного процесу. Наприклад, у розвинених країнах звільняється від оподаткування прибуток підприємств, якщо він спрямовується на рефінансування. Іншим важливим кроком може бути реструктуризація підприємств, яка повинна призвести до накопичення ресурсів для інвестиційного фінансування. Потрібно закрити нерентабельні і непотрібні Україні об'єкти або

продати їх власникам, що займаються підприємництвом.

2. Бюджетні інвестиційні ресурси повинні надходити в галузі, які є малопривабливими для приватного інвестора, але необхідними для забезпечення життєздатності економіки. Великого значення повинно набути цільове кредитування інвестиційних проектів на пільгових умовах. За рахунок державного фінансування відбір інвестиційних проектів потрібно проводити на конкурсних засадах.

3. Розширення цільового банківського кредитування галузей і виробництв, визначених як пріоритетні. Банківський сектор повинен перейти на довготермінове кредитування. Якщо банк фінансує середньотермінові і довготермінові інвестиційні проекти, то з його боку потрібно передбачати аналіз і контроль за поточною діяльністю підприємства-позичальника. Звичайно, не всі українські підприємства готові до цього.

4. Потрібно усунути штучні переваги банківського капіталу перед промисловим. Кредитна політика, методи фінансування дефіциту бюджету за допомогою облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) не повинні підтримувати більш високу норму прибутку в сфері банківських, валютних та спекулятивних операцій порівняно з середньою нормою прибутку, яка існує в українській економіці.

5. Кошти населення можуть стати важливою складовою інвестиційних ресурсів за умов підвищення рівня реальних доходів, стимулювання заощаджень та акумуляції тимчасово вільних грошових ресурсів населення на потреби інвестування, відновлення довіри до вітчизняних кредитно-фінансових установ. За оцінками Національного Банку України, рівень заощаджень населення на сьогодні досяг понад 11 млрд. грн. Але це не спрямовано на потреби виробництва. Значна їх частка використовується на придбання цінних паперів, і якщо тільки втричі збільшити цю частку, то за 2000-2005 рр. населення зможе інвестувати до 3 млрд. грн.

6. Ринок цінних паперів повинен отримати подальший розвиток. Має стати більш розгалуженою його інфраструктура, більш досконалою правова база. Положення Законів «Про заставу» (1992 р.), «Про власність» (1991 р.), «Про цінні папери і фондову біржу» (1991 р.) не відповідають сучасним вимогам, у тому числі вимогам міжнародних фінансових ринків. Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» дуже стислий, і органи влади мають право вільно трактувати чинне законодавство та приймати багато підзаконних актів, що регулюють сферу фінансового ринку в Україні. Позитивно повинно вплинути на розвиток ринку цінних паперів створення Національного депозитарію внаслідок легалізації «тіньових» капіталів та залучення до потреб структурної перебудови іноземних інвестицій.