4. Монополізм і антимонопольне законодавство

Відомо, що повна монополізація галузей і навіть усього суспільного виробництва завдає шкоди національним інтересам країни.

В економіці СРСР існувало два типи монополізму.

1. Монополізм центральних і місцевих органів управління, загальносоюзних і республіканських галузевих міністерств. Це бюрократичний монополізм.

2. Монополізм другого типу – це монополізм самих підприємств стосовно споживачів. Цей монополізм збільшувався загальним тотальним товарним дефіцитом.

У розвинених країнах наприкінці ХІХ і початку ХХ століть на базі високої концентрації виробництва одержали розвиток монополістичні об'єднання, діяльність яких також завдавала шкоди національним інтересам. Монополії, як правило, збільшують ціни й тим самим скорочують доходи споживачів і ринок попиту; затримують технічний прогрес, у результаті чого цілі галузі виробництва входять у стан економічного загнивання; різко обмежують підприємницьку діяльність і сприяють зростанню безробіття; різко обмежують ринкову конкуренцію.

Тому протягом XX століття у більшості країн світу сформувалась система державного антимонопольного регулювання.

Перший закон, що забороняв монопольні угоди, був прийнятий у Канаді в 1889 році; потім – у США в 1890 р. був прийнятий широко відомий закон Шермана або «хартія економічної свободи». Відповідно до цього закону створення монополістичних змов є злочином, що спричиняє карне покарання: штрафи й навіть тюремне ув'язнення. За порушення закону фірми могли бути ліквідовані. Постраждалі сторони могли пред'явити судовий позов про відшкодування збитку в трикратному розмірі.В 1914 р. прийнятий закон Клейтона, що установив заборону на контракти із продажу товарів примусових асортиментів, цінову дискримінацію, практику злиття фірм через покупку акцій конкурентів. У цьому ж році прийнятий закон федеральної торговельної комісії, що була наділена владою розслідувати нечесні конкурентні дії й улаштовувати публічні слухання за подібними позовами. Закон Робінсона-Петмена (1936 р.) вніс заборону на обмежувальну практику в області збуту, пов'язану з великим перепадом оптових і роздрібних цін. В1950 р. до закону Клейтона було прийнято доповнення Селлера-Кофовера, вякому уточнювалось поняття незаконного злиття; заборонялися злиття шляхом скупки активів. Цей закон обмежував вертикальні злиття у доповнення до горизонтальних, на заборону яких поширювався закон Клейтона раніше.

Крім прийняття законодавчих актів у США розроблена комплексна система управління антимонопольною політикою. Вона складається з наступних блоків: Конгрес США, що розробляє законодавчі антимонопольні акти; федеральні й місцеві суди, в яких розглядаються дані позови; Федеральна Торговельна

Комісія й антитрестовський відділ Міністерства юстиції – це органи виконавчої влади з даних справ.

Антимонопольне регулювання нині охоплює всі країни світу, що входять в Організацію Об'єднаних Націй. В ООН існує антимонопольний Комітет, що стежить за економічним поводженням великих компаній у слаборозвинених країнах, особливо в області цін.

Сучасне антимонопольне законодавство має два основних принципових напрями – контроль за цінами й за злиттям компаній. Законами переслідується будь-яка змова між фірмами в установленні цін. Переслідується також демпінговий продаж, коли та або інша фірма навмисне установлює низькі ціни, з тим, що б витиснути своїх конкурентів з галузі.Зі здобуття політичної незалежності в країні разом з ринковою реформою стала проводитися антимонопольна політика. У 1991 році набув чинності Закон України «Про обмеження монополізму й недопущення несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності». Цей закон визначає правові основи попередження монополізму й здійснення державного контролю за дотриманням норм антимонопольного законодавства. У тексті даного закону роз'ясняються основні визначення термінів – ринок, конкуренція, монопольне положення, монопольна ціна та ін. Так, в Україні монопольним є положення підприємця, частка якого на ринку певного товару перевищує 35%.

Зловживанням монопольним положенням вважаються:

– установлення монопольних цін;

– нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів у нерівне

положення, або нав'язування товару, не потрібного контрагентові;

– обмеження або призупинення виробництва товарів з метою підтримки

ринкового дефіциту або установлення монопольної ціни;

– інші дії з метою створення перешкод доступу на ринок інших підприємців.

Несумлінною конкуренцією є:

– неправомірне використання товарного знака, копіювання форми, упакування, зовнішнього оформлення товарів іншого підприємця;

– навмисне поширення свідомо помилкових або неточних відомостей, які можуть завдати шкоди діловій репутації або майновим інтересам іншого підприємця;

– одержання, використання й розголошення комерційної таємниці іншого підприємця.

В 1993 р. набув чинності Закон України «Про Антимонопольний Комітет», що уточнив повноваження й компетенції цього органа, що поєднує контрольно-спостережливі й судові функції.