- •2. Система конституційного права зарубіжних країн.
- •3. Суб’єкти конституційного права.
- •4. Конституційно-правова відповідальність.
- •5. Конституційне право зарубіжних країн як наука.
- •6. Конституційне право зарубіжних країн як навчальна дисципліна.
- •2 Основні риси конституцій. Загальне і особливе в конституціях зарубіжних країн.
- •3 Класифікація конституцій.
- •5.Інші джерела конституційного права: конституційні, органічні й надзвичайні (спеціальні ) закони, регламенти, судовий прецедент, конституційно-правовий звичай тощо.
- •Лекція № 3. “Конституційно-правовий статус людини і громадянина в зарубіжних країнах”
- •2. Режим іноземців. Інститут політичного притулку та екстрадиції (видачі).
- •3. Права і свободи в теорії конституціоналізму.
- •4 Принципи конституційного статусу особи.
- •5 Конституційні права і свободи: поняття, класифікація та їх характеристика.
- •6 Виборче право як суб’єктивне право громадян.
- •2. Поняття політико-територіального устрою. Унітарна держава: поняття і характерні риси. Федерація: поняття, характерні ознаки. Автономні утворення у зарубіжних державах.
- •3. Політичний режим: поняття і види.
- •2 Виникнення і розвиток політичних партій.
- •3. Партійні системи.
- •4. Класифікація політичних партій.
- •5. Ідеологія, програми, передвиборні платформи та основні функції політичних партій.
- •6. Інституалізація політичних партій.
- •2.Виборче право та його основні принципи.
- •3. Виборчий процес, його основні стадії. Гарантії законності виборчих дій.
- •4.Виборчі системи.
- •5. Референдум у зарубіжних країнах.
- •2 Статус депутатів. Депутатський імунітет, депутатський індемнітет.
- •3 Структура парламенту, організація й компетенція його палат.
- •4 Комісії (комітети) як елемент структури парламентів. Керівництво палат.
- •5 Компетенція парламентів. Законодавчий процес у парламентах. Делегування повноважень.
- •6 Парламенти і бюджет.
- •7 Розпуск парламентів (палат). Відповідальність депутатів.
- •8 Допоміжний апарат парламенту: структура і функції.
- •2. Особливості правового положення монарха. Порядок заміщення монарха. Повноваження монарха в умовах різних форм правління.
- •3. Президент республіки. Порядок виборів президентів. Строк повноважень президента. Порядок заміщення президента. Повноваження президента. Право вето. Імпічмент.
- •4. Інститут контрасигнування, акти президента.
- •2.Порядок формування, структура і організація урядів. Прем’єр-міністр.
- •3. Функції урядів. Компетенція урядів. Делеговане законодавство. Урядова правотворчість.
- •4.Політична і юридична відповідальність урядів (органів виконавчої влади). Парламентський контроль за діяльністю органів виконавчої влади. Відставка уряду.
- •2 Порядок формування судів в зарубіжних країнах. Загальні суди.
- •3 Поняття і органи конституційного контролю (нагляду).
- •4 Види і способи організації конституційного контролю.
- •5 Компетенція органів конституційного контролю.
- •6 Порядок розгляду та вирішення справ в органах конституційного контролю.
- •2. Порядок організації, структура і функції муніципальних органів.
- •3 Адміністративно-територіальний поділ.
- •4. Особливості муніципальних виборів.
- •5. Структура та повноваження муніципальних рад. Виконавчі органи та їх види.
- •Лекція № 12. “Основи конституційного права Сполучених Штатів Америки”
- •3. Президент. Виконавчий апарат при президенті.
- •4.Судова влада. Верховний суд. Апеляційні і окружні суди. Спеціальні суди.
- •5. Американський федералізм.
- •6 Місцеве самоврядування та управління.
- •2. Правове регулювання громадських об’єднань. Вибори і референдум.
- •3. Вищі органи державної влади. Парламент: структура, строк повноважень, компетенція. Обмеження прав парламенту за Конституцією 1958 року.
- •4. Повноваження Президента. Уряд.
- •5 Регіональне і місцеве управління та самоврядування.
- •6 Судова влада. Конституційна рада.
- •2 Основи державного ладу. Партії та вибори. Референдум.
- •3 Вищі органи державної влади. Федеральний президент: порядок обрання, строк повноважень.
- •4 Судова система. Федеральний конституційний суд.
- •5. Федералізм і самоврядування в фрн. Комунальне самоврядування.
2 Виникнення і розвиток політичних партій.
Первісно політичні партії в їх сучасному розумінні виникли в Європі в період буржуазних революцій. Процес виникнення політичних партій пов’язується з характером політичних змін, а саме: замість королівського суверенітету прийшов суверенітет народу; з’явилося й народне представництво. Боротьба за представницькі мандати підштовхнула прибічників різних поглядів об’єднуватися в партії. При цьому можна говорити про формування двох таборів: ті, хто намагався відстоювати колишні порядки, привілеї монарха і феодалів, з одного боку, і ті, хто виступав за політичні свободи, права людини і рівноправність – з іншого. На цьому етапі політичні партії були небагато чисельними й маловпливовими. Їх роль була допоміжною.
З часом ситуації почала швидко змінюватися. Факторами, що прискорили розвиток партій стали: ускладнення соціальної структури суспільства; загострення соціальних протиріч і, як наслідок, залучення до політики все більших категорій населення; ускладнення державного механізму, загальне підвищення регулюючої ролі держави; бурхливий економічний розвиток регіонів, що зумовлювало появу специфічних регіональних інтересів, які потребували свого захисту; технічний розвиток засобів комунікації, що призвело до інформаційного вибуху тощо. Наслідком цих процесів була кількісна й якісна зміна партій. В кінці 19 сторіччя значно розширився спектр політичних сил, проте з точки зору закону політичні партії залишалися лише різновидом суспільних організацій.
Якісно новим етапом у розвитку політичних партій можна вважати середину ХХ сторіччя. Швидко зростаюча роль і значення політичних партій підштовхнули законодавця до конституційного врегулювання їх статусу, свідченням чого є перші післявоєнні конституції (Франції, Італії, Японії тощо). Декілька пізніше – в 60-ті роки – в більшості зарубіжних країн стали прийматися спеціальні закони про політичні партії. Останні отримали визнання де-юре, стали конституційно-правовим інститутом. Був розроблений детальний правовий регламент порядку створення і діяльності політичних партій. Вони стали органічною, тобто невід’ємною частиною державного механізму.
Ще один етап розвитку політичних партій – 70-80-ті роки характеризується введенням інституту державного фінансування політичних партій, тобто виділення їм грошей із державного бюджету.
3. Партійні системи.
Термін "партійна система" використовується як для характеристики взаємовідносин між політичними партіями і державою, так і для відносин політичних партій між собою.
Поняття "багатопартійна система" близьке до поняття "багатопартійність", але не тотожне. Якщо останнє вказує на кількість партій, функціонуючих у державі, то "багатопартійна система" означає, що реальну можливість боротися за владу мають більш як дві партії, оскільки "двопартійна система" — це також багатопартійність. За наявності багатопартійної системи, як правило, формується коаліційний уряд.
Двопартійна система — це не показник кількості партій, що діють на політичній арені конкретної країни. Їх завжди більше двох. Поняття "двопартійна система" лише підкреслює, що в умовах багатопартійності тільки дві політичні партії володіють реальною можливістю вести боротьбу за владу і як наслідок, — можуть сформувати уряд. Одна з цих партій стає правлячою, а друга — опозиційною. Як правило, — це дві давно сформовані партії, які почергово змінюють одна одну при владі. Інші політичні партії не можуть стати владними, по-перше, через свою нечисленність і, по-друге, через діючу мажоритарну виборчу систему. Мажоритарна виборча система не дозволяє перемогти на виборах нечисленним партіям. Вона вигідна лише великим, численним партіям. Так, у Великій Британії діють такі політичні партії: Консервативна, Лейбористська, Ліберальна, Соціал-демократична, Демократична партія лівих сил, "Зелені". Національний фронт та ін. Але прийти до влади можуть тільки представники Консервативної чи Лейбористської партії.
Однопартійні системи характерні для країн з авторитарним політичним режимом. Нині вони існують на Кубі, в КНДР, Лаосі та ін. В умовах однопартійної системи спостерігається зрощування партії з державним апаратом в єдиний бюрократичний механізм. Внаслідок цього саме поняття "партія" як частина суспільства втрачає сенс.
Заборонена діяльність політичних партій у Саудівській Аравії, Кувейті, Омані, ОАЕ.
