2​ Порядок формування судів в зарубіжних країнах. Загальні суди.

У країнах з романською правовою системою судді, прокурори і слідчі об'єднуються загальним поняттям - магістратура. Термін "магістрат" містить багато значень, однак в цьому випадку магістратом вважаються судді, починаючи з основного рівня (ланки), прокурори та слідчі.

В інших країнах такої узагальнюючої термінології не існує, але слідчі в німецькомовних країнах називаються слідчими суддями, в дореволюційній Росії - судові слідчі.

Суддівський корпус формується, як правило, шляхом призначення, хоча зустрічаються і випадки виборності (наприклад, у більшості штатів США судді обираються, причому нерідко балотуються як представники тієї або іншої партії - це данина історичній традиції, коли обрання робить суддю відповідальним перед громадськістю).

При виборах суддів неминуче діє політичний чинник, оскільки виборці керуються швидше політичними переконаннями, аніж особистими якостями претендента. Це вступає у протиріччя з об'єктивною вимогою максимально можливої де​політизації судової влади. Переважання призначення суддів має серйозний плюс, хоч існують і певні переконання в недемократичності цього інституту.

Політичний чинник відіграє певну роль і при призначенні суддів, але він значно послаблюється тим, що ця процедура вимагає узгодженої волі двох або навіть трьох гілок влади.

Органи конституційної юстиції формуються в особливому порядку, який більш детально розглядатиметься далі.

Важливим принципом, що гарантує незалежність носіїв судової влади, є їх незмінність: вони не можуть бути усунуті або переміщені без своєї згоди інакше, як за рішенням вищої влади, їм гарантуються особливі можливості захисту. Наприклад. у США федерального суддю можна звільнити достроково тільки у порядку імпічменту.

У країнах континентальної Європи зазвичай встановлюється верхня вікова межа (як правило 65 років), після досягнення якої суддя або інший чиновник судової влади автоматично виходить у відставку із збереженням певних пільг і привілеїв.

Законодавство встановлює несумісність функцій судді (взагалі магістрату) з іншими заняттями, а також забороняє їм участь у політичних, а інколи і в профспілкових об'єднаннях (Іспанія).

Як приклад конституційно-правового регулювання порядку формування судової влади в демократичних країнах, можна навести Італію. Згідно з Положенням про судоустрій 1941 р. (з наступними змінами та доповненнями) особа може допускатися до здійснення суддівських функцій при наявності наступних умов: італійське громадянство; цивільна правоздатність; бездоганна цивільна і етична поведінка; фізична придатність; відповідність професійним вимогам, встановленим законом.

Магістрат складає присягу, він зобов'язаний жити в комуні, де знаходиться судовий орган. Він звільнений від будь-якої посади або публічної повинності, не пов'язаної зі службою. Магістрати не можуть займати: державні або приватні посади або пости (крім сенаторів і депутатів); займатися підприємництвом, торгівлею або іншою діяльністю; не допускається заняття магістратами посад у судових органах, якщо вони пов'язані відносинами спорідненості (до 4-го рівня, наприклад, не можна разом працювати з троюрідною сестрою дружини).

Перш ніж стати суддею або прокурором, особа повинна пройти стажування як судовий аудитор, для чого проводиться конкурс за результатами трьох письмових екзаменів (цивільне і римське право; адміністративне право; кримінальне право); восьми усних (римське право, цивільне право, кримінальне право, цивільний процес, кримінальний процес, адміністративне і конституційне право, трудове і соціальне законодавство, церковне право, міжнародне право і основи статистики). На кожному письмовому екзамені треба набрати не менше як 12 балів з 20, на усному не менше 6 з 10. До конкурсу допускаються особи не молодше 21 року і не старші 30 років, які мають диплом юридичного факультету університету. Якщо Вища рада магістратури вважає, що особа не відповідає вимогам високої моральності і бездоганної поведінки, вона не допускає її до конкурсу і опротестувати це рішення не можна. Конкурс проводиться в Римі один раз на рік.

Конституційно-правові принципи організації і діяльності судових систем

I. З організаційних принципів, на які спирається судова влада, визначальним є принцип незалежності суддів, які підзвітні тільки закону. їх незалежність гарантується: незмінюваністю; імунітетом; винагородою, яка не зменшується під час перебування на посаді; адміністративною і фінансовою автономією судової влади.

II. Широко поширений конституційний принцип здійснення правосуддя тільки законно встановленими судами із забороною надзвичайних судів.

III. У ряді конституцій передбачена участь народу у здійсненні правосуддя, передусім через присяжних або народних засідателів.

Чим же відрізняються ці два інститути? Для інституту народних засідателів (скопійованого з німецького суду шеффенів і який досить широко використовувався в соціалістичних країнах) характерна формальна рівноправність народних засідателів (що обираються трудовими колективами) з професійними суддями при вирішенні всіх правових питань.

Присяжні ж не обираються, а відбираються за спеціальними методиками зі списків громадян, складених з цією метою місцевою адміністрацією. У списки включаються всі громадяни, які відповідають встановленим законом вимогам. Відмовитися без поважних причин громадянин не має права. Але головна відмінність не в тому, що лава присяжних нараховує не 2-х, а 6, 9 або 12 присяжних, а в тому, що присяжні вирішують питання не права, а факту, для чого їм особливих юридичних знань не потрібно. У кримінальному процесі, де найчастіше за все використовується цей інститут, вони повинні визначити: чи мало місце діяння, що ставиться за провину підсудному, чи здійснив він його, чи винен у здійсненні і чи заслуговує на поблажливість, якщо винен.

Останні десятиріччя характеризуються відомим послабленням суду присяжних. Нерідко кримінальна справа розглядається в суді присяжних тільки на вимогу підсудного. У англійських судах біля 90% кримінальних справ розглядаються судами без участі присяжних.

IV. Принцип інстанційності, який часто виражається у вигляді права на оскарження вироків, полягає в тому, що рішення суду, яке ще не вступило в силу, може бути переглянуте судом вищої інстанції.

Існують дві основні форми оскарження судових рішень: апеляція і касація.

При апеляції апеляційний суд переглядає рішення, яке ще не набрало законної сили по суті з новою перевіркою раніше розглянутих і знову представлених доказів, ухвалює нове рішення, скасовуючи тим самим рішення суду нижчої інстанції.

При касації переглядається судове рішення, що набрало законної сили; вищестоящий суд перевіряє тільки дотримання закону нижчестоящим судом і тільки в рамках заявленої скарги.

Нарівні з цими основними формами оскарження вироків, що не набрали чинності, існує і змішана форма - ревізія, що поєднує риси і апеляції і касації. При ревізійній формі вищестоячий суд може відмінити рішення нижчестоячого суду і постановити своє, як при апеляції, але може повернути справу на новий розгляд в нижчестоячий суд, як при касації.

У країнах англосаксонської системи права застосовується виключно апеляційне оскарження у другій інстанції, і касаційне у третій. Німецька система поєднує апеляційне оскарження у другій інстанції з ревізійним - у третій.

VI. Щодо принципів діяльності, то це основоположні принципи судового процесу, тобто встановленого законом порядку розгляду і вирішення судових справ. Найчастіше серед конституційних принципів судового процесу зустрічається законність, гласність, публічність, доступність. Досить поширеним є конституційний принцип обмеженості суддів тільки законом. Система судів загальної юрисдикції

Судові системи переважної більшості зарубіжних держав належать до однієї з двох найбільш поширених моделей: англосаксонської (англо-американська) і романо-германської (континентальна).

Основні ознаки англосаксонської моделі: історична прихильність до загального права, визнання правотворчої ролі суду і судового прецеденту як джерела права; відпрацювання процесуальних форм судового переслідування, передусім судовою практикою, а не законодавчими встановленнями; виключно апеляційна форма оскарження вироків; гранична змагальність, при якій суд в основному виконує пасивну роль і стежить головним чином за дотриманням сторонами процесуальних норм; допущення у кримінальному процесі операції про визнання провини; більш широке використання інститутів присяжних засідателів і мирових суддів; більш широка практика обрання суддів.

Ця модель виникла раніше континентальної і традиції, що склалися в її рамках, досить стійкі до законодавчих новацій. Основні ознаки континентальної моделі: досить розвинена законодавча база, що визначає організацію і діяльність судів; формальне невизнання судового прецеденту як джерела права; використання нарівні з апеляційною формою касаційної і ревізійної (наглядової) форм оскарження вироків; активна роль судді в процесі; відносно менше поширення інституту присяжних; переважне призначення професійних суддів низового рівню (дільничних суддів, помічників суддів тощо.).