3​ Поняття і органи конституційного контролю (нагляду).

В усіх конституціях закріплюється принцип конституційної законності, що випливає з положення про найвищу юридичну силу конституції по відношенню до всіх інших нормативно-правових актів. Функція щодо встановлення відповідності таких актів основному закону покладається на органи конституційного контролю (нагляду). Ці органи мають різні назви: Конституційний Суд (РФ, Україна, Грузія), Федеральний Конституційний Суд (Німеччина), Конституційна рада (Франція), Конституційний трибунал (Польща).

Конституційний контроль в широкому розумінні розглядають будь-яку форму перевірки на відповідність до конституції актів і дій органів публічної влади, громадських об’єднань, що беруть участь у здійснені публічної влади. Сюди відносять і діяльність парламенту, глави держави, судів та інших органів, а також у деяких випадках самим народом шляхом референдуму.

У вузькому розумінні конституційний контроль – оцінка судами загальної або спеціальної юрисдикції нормативно-правових актів на предмет їхньої відповідності конституції.

У співвідношенні законодавчої, виконавчої та судової влади конституційний контроль найчастіше відносять до судової влади незалежно від того, чи здійснюють його загальні суди, чи спеціальні органи. Проте в більшості країн (Республіка Білорусь, Республіка Болгарія, Франція, Іспанія та ін.) конституційний контроль виділяється у самостійний інститут, що не належить до судової влади з огляду на юрисдикційні повноваження, наприклад, у спорах про розподіл компетенції між органами держави.

Загальними органами конституційного контролю є: глава держави, парламент, уряд, омбудсман, генеральний контролер, контрольна (лічильна) палата, уповноважений з прав людини (народний захисник), прокуратура та інші. Спеціалізованими органами конституційного контролю є: суди загальної юрисдикції, спеціальні суди чи квазісудові органи.

Терміни повноважень органів конституційного контролю більш тривалі при забороні повторного переобрання суддів або часткового поновлення складу (12 років – у Німеччині, 9 – у Франції, Болгарії, Угорщині, Іспанії, Італії, Югославії, Словенії, Македонії, 8 – у Колумбії, Польщі, Хорватії, 7 – у Словаччині, 6 – у Португалії, Монголії). Кількісний склад, як правило, невеликий – від 6 (Молдова) до 19 членів (РФ). Судді органів конституційного контролю мають відповідати таким цензам: підвищений віковий ценз, значний професійний стаж, особисті моральні якості, заборона або обмеження політичної діяльності тощо.

4​ Види і способи організації конституційного контролю.

В залежності від органів, що наділені загальною чи спеціальною компетенцією розрізняють конституційний контроль політичний і судовий. Політичний конституційний контроль здійснюється президентом, парламентом, урядом та іншими державними органами.

Судовий конституційний контроль поділяють умовно на американський та європейський. За американською системою конституційність нормативно-правових актів перевіряють суди загальної юрисдикції. У деяких країнах (США, Аргентині, Бразилії, Японії, Норвегії) конституційність законів має право перевіряти будь-який суд, а в інших це може здійснювати тільки Верховний Суд після розгляду конкретної справи нижчими судами (в Австралії, Індії, на Мальті).

Європейська система конституційного контролю передбачає заснування спеціальних судових або квазісудових органів (РФ, Болгарія, Угорщина, Словаччина, Чехія, Румунія, Німеччина, Італія, Іспанія тощо).

Розрізняють три способи формування органів конституційного контролю: парламентський, позапарламентський і змішаний. Парламентський спосіб застосовується у невеликій кількості держав: у Німеччині по вісім членів федерального Конституційного Суду обираються бундестагом і бундесратом, а члени конституційних судів земель – ландтагами. В Угорщині члени Конституційного Суду обираються Державними зборами, а у Хорватії – нижньою палатою за поданням верхньої.

Прикладом позапарламентського формування органу конституційного контролю є Японія, де 15 членів Верховного Суду призначає Кабінет Міністрів, в Головного суддю – імператор за поданням Кабінету Міністрів.

За часом здійснення розрізняють попередній і подальший контроль. За попереднього контролю акт перевіряється щодо відповідності до конституції до набрання ним сили (Швеція, Фінляндія, Франція), а подальший контроль стосується офіційно опублікованих діючих актів (США, Італія, Німеччина).

За характером правових наслідків конституційний контроль може бути консультативним або ухвальним. Рішення органу конституційного контролю, прийняте у порядку консультативного контролю, не набирає юридичної сили й має рекомендаційний характер, його виконання ґрунтується на авторитеті органу конституційного контролю. За ухвального контролю рішення є загальнообов’язковими як у разі визнання акта відповідним до конституції, так і в протилежному випадку.

За обов’язковістю проведення конституційний контроль може бути обов’язковим або факультативним. Обов’язків контроль проводиться у випадках, передбачених законом. Факультативний контроль здійснюється тільки у разі виявлення ініціативи уповноваженого суб’єкта конституційного контролю.

За формою конституційний контроль може бути абстрактним або конкретним. Абстрактний контроль здійснюється при перевірці конституційного акта чи його частини поза зв’язком з конкретною справою.Попередній контроль завжди є абстрактним. Конкретний контроль здійснюється найчастіше у зв’язку з конкретною судовою справою (подальший контроль).

За змістом конституційний контроль може бути формальним або матеріальним. При формальному контролі перевірці підлягає дотримання конституційних умов і вимог (чи входить видання акта до компетенції даного органу, чи дотримані процесуальні норми та форма акта). Матеріальний контроль означає перевірку відповідності змісту акта до приписів конституції.