2​ Основи державного ладу. Партії та вибори. Референдум.

Основи державного ладу.

П'ять принципів визначають державний лад Основного закону: Німеччина є республікою і демократичною, федеративною державою, правовою державою й соціальною державою.

Республіканська державна форма знаходить свій конституційний вираз передусім у назві "Федеративна Республіка Німеччина". Зовнішньо вона виявляється у тому, що главою держави є призначений шляхом виборів федеральний президент. Основною демократичною державною формою є принцип народного суверенітету. Конституція наголошує, що вся державна влада виходить від народу. При цьому Основний закон висловився за посередню, представницьку демократію. Це означає: державна влада має визнаватися і схвалюватися народом, але вона, за виключенням виборів, не виконується безпосередньо через рішення народу. Це доручається "спеціальним органам" законодавства виконавчої влади і судочинства. Сам народ виконує належну йому державну владу переважно у виборах парламенту, що періодично повторюються. Такі форми безпосередньої демократії, як референдум або народна ініціатива, Основний закон на відміну від конституції деяких земель передбачає лише у винятковому випадку, а саме, тільки тоді, коли йдеться про новий поділ території Федеративної Республіки. Основний закон висловився за концепцію "спірної демократії". Це походить з досвіду Веймарської республіки, що була похована радикальними антиконституційними партіями. Основною думкою спірної демократії є те, що вільна гра політичних сил мусить припинитися там, де демократія має бути усунена засобами демократії. Тому Основний закон відкриває можливість через Федеральний конституційний суд заборонити такі партії, які хочуть заподіяти шкоду демократичному ладу або зовсім усунути його.

Конституційне надання переваги федеральній державі означає, що не лише федерації, а й 16 окремим федеральним землям надається ранг держав. Вони мають власну, обмежену на певні царини, верховну владу, яку вони виконують власним законодавством, виконавчою владою й судочинством. Після розподілу державних завдань і компетенцій між федерацією і землями центр ваги законодавства всупереч конституційно-правовому задуму падає дійсно на центральну державу, федерацію, у той час як до компетенції земель належить передусім урядування, тобто виконання законів. Цей розподіл завдань є суттєвим елементом системи Основного закону щодо поділу влади та її балансу.

Ядром принципу правової держави, як це здійснюється в Основному законі, є поділ влади. Функції державної влади долучаються незалежним одне від одного органам законодавства, виконавчої влади і судочинства. Значення розподілу компетенцій полягає у стримуванні державної влади шляхом взаємного контролю і обмежень. Таким чином, він слугує захисту свободи окремої особи. Другим суттєвим принципом правової держави є непорушна чинність закону для всіх державних дій. Цей принцип закономірності управління передбачає, що виконавча влада не може порушувати діюче право особливо конституцію і закони (перевага закону); крім того, втручання у сферу прав і свобод окремої особи вимагає формальної підстави закону (застереження закону). Усі дії державної влади можуть перевірятися незалежними суддями щодо їх відповідності праву, якщо потерпілий їх оскаржує.

Принцип соціальної держави є сучасним доповненням традиційного мислення щодо правової держави. Він зобов'язує державу знаходити соціальне незабезпечених і постійно дбати про соціальну справедливість. Численні закони і вироки судів наповнили цей принцип життям. Соціальна держава виявляється у соціальному страхуванні з його пенсіями за віком та в разі інвалідності, виплатами в разі хвороби та безробіття, у соціальній допомозі малозабезпеченим, у допомозі на утримання житла, у виплатах для сімей з дітьми, таких як гроші на дітей, у праві на захист праці і права на робочий час, якщо навести лише деякі приклади. Щодо конкретного формулювання принципів економічного ладу. Основний закон не робить виразних зобов'язань: він залишається економічно нейтральним. Але свобода законодавця щодо розробки засад економічного ладу обмежується вимогами правової держави, а також основними правами на власність і правом на спадщину, а також основним правом свободи вибору професії.

Партії та вибори

У сучасній демократії конститутивне значення мають політичні партії, що конкурують між собою. Обрані на певний час, вони виконують політичні завдання керування і контрольні функції. Партії відіграють значну роль у формуванні політики.

Основний закон враховує цю обставину і присвячує партіям окрему статтю (21), в якій наголошено: "Партії беруть участь у політичному волевиявленні народу. Їх заснування вільне, їх внутрішній устрій має відповідати демократичним засадам. Вони повинні давати звіт громадськості про походження своїх коштів".

У Німеччині існує багатопартійна система. Згідно з діючою Конституцією, саме вона сприяє формуванню політичної волі народу. На сьогодні найбільш впливовими партіями є такі: 1) Християнсько-демократичний союз (ХДС), створений після другої світової війни як партія, що спирається на підстави християнського розуміння людини і її відповідальності за свої справи перед Богом. Основний напрямок у діяльності цієї партії у сучасних умовах є орієнтація на екологічно спрямовану ринкову економіку; 2) Християнсько-соціальний союз (ХСС) — існує тільки на території Баварії. Соціальна база союзу — католицьке населення Баварії. Кінцева мета діяльності партії аналогічна позиціям ХДС; 3) Соціал-демократична партія Німеччини — найстаріша партія Німеччини. створена ще в останній третині XIX сторіччя, на сьогодні — ведуча ліва партія у країні. Вона виступає за економічне перетворення ринкової економіки, соціальну справедливість, збереження приватної власності, охорону та збереження існуючої держави; 4) Вільна демократична партія (ВДП) — невелика права, дуже впливова партія. Вона відстоює вільні ринкові відносини, виступає проти введення планового господарства. Має велику підтримку у колах інтелігенції; 5) Партія "зелених" (Союз '90. Зелені) — екологічна й антивійськова партія, яка виступає за екологічний гуманізм, здійснює заходи щодо поліпшення роботи енергетики, підприємств, транспорту, а також житлового будівництва; 6) Партія демократичного соціалізму (ПДС) — ліва партія, наступник колишньої СЄПГ (яка колись була керівною в НДР). Вона користується певною підтримкою в землях, які були створені на території колишньої НДР. Програма партії визначає, що вона підтримує ринкову економіку, виступає за екологічну безпеку, охорону природи, права людини.

Традиційно у країні ведеться-боротьба між двома найбільш впливовими партіями — правий блок ХДС/ХСС та ліва СДПГ. Голоси, які збирають ці партії, поділяються більш-менш порівну, тому жодна з них не може самостійно сформувати уряд — кожній з них потрібен союзник. ВДП, яка посідає третє місце на виборах, виступає в якості такого союзника. Вона підтримує то одну, то другу партію і бере участь у формуванні уряду.

Що стосується Республіканської партії (РП), то це відверто правоекстремістська партія, яка проголошує націоналістичні погляди, має певний вплив у деяких землях (наприклад, вона має своїх представників у ландтазі Баварії). Відповідальність за соціальні проблеми вона цілком покладає на іноземних робітників і вимагає їх видворення з країни, також вимагає посилення правоохоронних органів і називає себе партією "закону й порядку".

Партії в бундестазі. Після перших загальнонімецьких виборів 1990 року у німецькому бундестазі представлені шість партій. Це — Християнсько-демократичний союз Німеччини (ХДС), Соціал-демократична партія Німеччини (СДП), Вільна демократична партія Німеччини (ВДП), Християнсько-соціальний союз (ХСС), Партія демократичного соціалізму і об'єднана за списком група Союз 90, Зелені. ХДС Не має земельної спілки у Баварії, в той час як ХСС виступає лише у Баварії. Проте у бундестазі ХДС і ХСС утворюють спільну фракцію. СДП, ХДС, ХСС і ВДП виникли між 1945 і 1947 роками у західних федеральних землях. СДС була заново організована під назвою, що і партія, яка раніше обиралася переважно робітниками й була заборонена гітлерівським режимом у 1933 р. Решта — нові партії. Християнські партії, ХДС і ХСС, на протилежність старій Католицькій центристській партії за часів Веймарської республіки зверталися до виборців обох християнських конфесій. ВДП у своїй програмі орієнтувалися на традиції німецького лібералізму.

Ці чотири партії протягом свого існування (понад чотири десятиріччя від дня заснування) зазнали чималих змін. На рівні федерації протягом цього часу вони всі принаймні один раз створювали коаліції одна з одною або були в опозиції. Сьогодні вони вважають себе народними партіями, що представляють усі кроки суспільства. Вони мають різні крила, що віддзеркалюють різноманітні позиції у лавах однієї партії.

ПДС, як вже зазначалося, є наступницею колишньої державної партії НДР — Соціалістичної Єдиної Партії Німеччини (СЄПН). В об'єднаній Німеччині вона не змогла стати великою політичною силою. ПДС увійшла 1990 року в німецький бундестаг, так само як і об'єднана за списком група Союз 90/Зелені, лише з причини спеціального регулювання Для партій у нових федеральних землях — роздільне застосування п'ятивідсоткового обмеження у нових і старих землях; Під час виборів до бундестагу 1994 року ПДС увійшла до німецького бундестагу на основі чотирьох прямих мандатів, здобутих у Берліні.

П'ятивідсоткове обмеження. Із тих 36 партій, що брали участь у перших виборах до бундестагу 1949 року, в обраному 1990 року парламенті залишилося лише чотири. Ця концентрація пояснюється передусім запровадженим у 1953 році і загостреним у 1957 році застереженням щодо обмеження. Згідно з цим у парламент проходять тільки ті партії, що отримають щонайменше п'ять відсотків дійсних голосів виборців або три прямих мандати. Федеральний конституційний суд визнав це застереження. Мета цього регулювання — уникнути розщеплення політичного ландшафту після досвіду з Веймарською республікою і уможливити утворення здатної до урядування більшості.

Щодо представництва національних меншин, п'ятивідсоткове обмеження не застережується. Так, наприклад, Південно-Шлезвізька спілка виборців, що репрезентує датську меншість, має одного депутата в ландтазі Шлезвігу-Гольштейна, хоча він набрав менше п'яти відсотків голосів.

Дуже відрізняється від виборів до бундестагу та ландтагу картина комунальних виборів на рівні районів і общин. Тут важливу роль часто відіграють так звані "ратушні партії" у вигляді виборчих товариств.

Вибори і референдум. Населення Німеччини обирає нижню палату парламенту — Бундестаг, законодавчі органи влади земель — ландтаги, а також місцеві органи влади: рейхстаги в районах, представництва в громадах (у містах обираються збори місцевих уповноважених або рада міста).

Виборче право ФРН має широке коло джерел, до яких належать: основний закон ФРН, конституції земель, державно-правові закони, акти виконавчої влада, рішення судів. В них містяться положення, які торкаються організації та порядку проведення виборів, способів голосування. Основний закон ФРН закріплює лише загальні принципи виборчого права (ст. 38), зазначаючи, що вибори повинні проводитись на підставі загального, прямого, вільного і рівного виборчого права, а також таємного голосування. Його детальну регламентацію Конституція відносить до ведення федерального законодавства.

Попередніх виборів не буває. Кандидати на вибори, висуваються партіями. Система виборів до німецького бундестагу є "персоналізованим правом пропорційних виборів". Кожний виборець має два голоси. Першим голосом він обирає кандидата свого виборчого округу, а саме, за відносним мажоритарним виборчим правом; хто одержить більшість голосів,: той є обраним (перші голоси). Другим голосом він вирішує про депутатів, які потрапляють до бундестагу через так звані земельні списки партій (другі голоси). Голоси з окремих виборчих округів і по земельних списках підраховують так, що бундестаг складається майже в такому самому від​ношенні, яке є в розподілі за окремими партіями. Якщо якась партія отримала у виборчих округах більше прямих мандатів, ніж їй належало б за її часткою голосів, то вона має право залишити собі ці "надмандати". Ось чому бундестаг замість 656 передбачених законом членів нараховує нині 672 депутати. Завдяки земельним спискам виборче право має на меті бачити представленими у парламенті всі партії відповідності до відданих за них голосів. З другого боку, прямі вибори у виборчих округах дають громадянам змогу віддати перевагу певним політикам. Як правило, населення виявляє до виборів великий інтерес. У виборах до бундестагу 1994 року взяли участь 79,1 відсотка виборців. Під час виборів до ландтагів і комунальних виборів кількість учасників коливається, але здебільшого вона становить приблизно 70 відсотків.