2.5 Вдосконалення механізму управління потенціалом банку

Глобалізація економіки, сучасний темп економічних змін та процесів змушують господарюючих суб’єктів приділяти максимальну увагу рівню своєї конкурентоспроможності, бути максимально гнучкими та реагувати на зміни умов їх функціонування, концентруватися на досягненні максимального рівня конкурентних переваг на будь-якому ринку збуту своєї продукції. Однак, далеко не всі вітчизняні підприємства придатні до ведення ефективної конкурентної боротьби. Навіть наявність конкурентоспроможної продукції не дозволяє багатьом з них реалізувати ці переваги внаслідок відсутності практики використання всього комплексу заходів. Особливого значення набувають підприємницькі ризики та дестабілізуючі зовнішні фактори, що оточують підприємства: неефективна податкова система, несприятливий інвестиційний клімат, недосконалість законодавства та ін.

В такій ситуації для кожного суб’єкта виникає необхідність формування та вдосконалення механізму управління потенціалом підприємства.

Фінансово-кредитні установи та організації формують специфічну сферу бізнесу, яка надає послуги фізичним та юридичним особам в процесі їх підприємницької діяльності. Крім того, такі установи повинні працювати в спеціалізованій системі організованій певним чином. Оцінка розміру потенціалу банків повинна враховувати наступні чинники:

- розмір фінансових ресурсів та якість управління ними;

- якість кредитного портфелю;

- ефективність організації роботи ключових підрозділів.

Очевидно, що специфічність послуг обумовлює виключне значення фінансових ресурсів в загальній структурі потенціалу банківських установ, страхових організацій, інвестиційних компаній та фондів. Відзначимо, що поряд з обсягом та характером розміщення фінансових активів таких організацій надзвичайно важливе значення має організаційна структура та менеджмент. Саме ці два чинники частіше за все визначають стабільність банку, сприяють залученню додаткового капіталу, визначають надійність організації (банку чи страхової організації), обумовлюють гнучкість при динамічних змінах на регіональних та світових фінансових ринках тощо.

Досить часто саме ці специфічні фактори визначають успішність чи навпаки крах в довгостроковій перспективі. У структурі кожної соціально-економічної системи слід виокремлювати ключові точки, що зумовлюють розвиток всієї структури, внаслідок комплексних зв’язків, мультиплікативних ефектів та феномену синергії.

Розгляд історичних аспектів досліджень механізму управління, банком, в цілому, та його потенціалом – зокрема, дозволяє зробити висновок, що різні наукові підходи характеризують в основному окремі аспекти системи. До основних наукових підходів щодо управління потенціалом банку належать: системний, комплексний, інтегрований, маркетинговий, функціональний, динамічний, відтворювальний, процесний, нормативний, кількісний, адміністративний, поведінковий та ситуаційний підходи.

Одним із найбільш поширених є комплексний підхід, який передбачає поєднання усіх сфер управління банку в систему взаємозалежних частин. Існують і інші трактування механізму управління потенціалом банку, в яких усі сфери управління елементами потенціалу можна віднести або до організаційної частини, або до економічної. Тобто, механізм управління потенціалом банку є організаційно – економічним. Інший підхід є більш чітким та зрозумілим, так як передбачає чітку структуризацію та виділення функціональних елементів.

Однією із ключових особливостей функціонування організаційно – економічного механізму управління потенціалом банку є здатність до постійного розвитку. Враховуючи, що розвиток може бути як прогресивним, так і регресивним [21, с.36], основним завданням функціонування механізму управління потенціалом банку повинно бути збереження стабільності та стійкого економічного зростання усіх елементів як самого механізму управління потенціалом банку, так і елементів та сукупного потенціалу. Загалом, під стабільністю розуміють «здатність системи підтримувати усі структурні складові в стані стійкого функціонування» [22, с.63].

Наступний аспект формування механізму управління потенціалом банку є похідним досліджень співвідношень структурних елементів потенціалу підприємства. Так, їх елементарний набір (згідно ресурсного підходу до визначення потенціалу підприємства) ще не формує потенціал підприємства і не формує механізм управління. Таке об’єднання повинне забезпечувати взаємодію між окремими елементами, встановлення між ними певних взаємозв’язків, які б відповідали цілямбанку, стратегії забезпечення його конкурентоспроможності та розвитку. І, що особливо важливо, - дозволяли б отримувати синергетичний ефект.

Для того, щоб успішно працювати на ринку, банкам недостатньо володіти матеріально – фінансовими ресурсами. На перший план виходять внутрішні можливості організації. Банки звертають увагу не лише на вивчення конкурентів, клієнтів, посередників, постачальників або оточуюче середовище, а на самих себе, свої внутрішні можливості, які є унікальними та властивими лише даному банку, що і визначає наявність конкурентних переваг [23, с.48].

Отже взаємодія елементів потенціалу фінансово – кредитної установи характеризується як статичністю, що проявляється в структурі підприємства, так і динамікою, яка має місце в процесах, що проходять на підприємстві та роблять його «живим організмом», здатним реагувати на зміни зовнішнього середовища. Те, як сформований та організований механізм, впливає на здатність банків адаптуватись до змін зовнішнього середовища і, відповідно, розвивати внутрішній потенціал.

Важливим завданням вдосконалення механізму управління потенціалом банку є вибір структури управління, яка б найкращим чином відповідала цілям та задачам банку, використовувала вплив зовнішніх та внутрішніх чинників з позитивним ефектом та максимізувала синергетичний ефект взаємодії складових потенціалу банку.

Слід акцентувати увагу також на необхідності визначення ролі та місця окремих елементів потенціалу банку в сукупному потенціалі та забезпеченні розвитку. Без відповідних дій запропоновані напрями вдосконалення носитимуть формальний характер.

Таким чином, основний зміст поняття «потенціал підприємства» полягає в відображенні (оцінці) поточних і майбутніх можливостей трансформувати вхідні ресурси за допомогою підприємницьких здібностей в економічні блага, максимально задовольняючи в такий спосіб корпоративні та суспільні інтереси. Потенціал підприємства – це складна, динамічна, поліструктурна система, яка має певні закономірності розвитку. Саме від уміння правильно спрямовувати потенціал підприємства вирішальною мірою залежить ефективність його діяльності, та темпи зростання.