19. Балканський союз і Перша Балканська війна.

Балканський союз (Балканська ліга) - військово-політичний блок Сербії, Чорногорії, Греції і Болгарії, спрямований проти Туреччині протягом Балканських воєн 1912 - 1913 років.

Після італо-турецької війни 1911-1912 років, в балканських країнах усвідомили необхідність у спільних діях, щоб протистояти Туреччині. Це усвідомлення, не без тиску з боку російської дипломатії, привело до підписання двосторонньої угоди між Сербією і Болгарією 13 березня 1912, розширеного військовим договором 12 травня того ж року; Росії відводилася роль арбітра. Греція, не бажаючи бути залишеною поза можливого альянсу проти Туреччини, почала переговори з Болгарією, що стосуються своєї участі в альянсі. Переговори привели до підписання Греко-Болгарського договору 29 травня 1912. Пізніше подібний договір був підписаний також між Болгарією і Чорногорією. Створилася ціла мережа альянсів на Балканах, спрямованих проти Туреччини і, фактично, проти Австро-Угорщини.

Зі свого боку, Франція, розуміючи, що на Балканський союз впливає Росія, знайшла собі союзника в особі Австро-Угорщини, яка в свою чергу не хотіла бачити сильний Сербський держава на своїй південному кордоні.

Оскільки Османська імперія була ослаблена війною з Італією і мала внутрішні конфлікти, Балканський союз не міг цим не скористатися. Протягом останніх днів вересня Османська імперія і Балканські країни мобілізували свої війська. Перша держава, яка оголосила війну, була Чорногорія 8 жовтня 1912 почавши Першу Балканську війну. Інші три держави, після оголошення ультиматуму Туреччині ( 13 жовтня), оголосили їй війну ( 17 жовтня).

Під час війни об'єднані армії балканських держав фактично знищили османське правління в Європі в серіях перемог. Але тріумф Ліги був недовгим. Розбіжності між союзниками все ще продовжувались і після успішного закінчення Першої Балканської війни, з'явилися розбіжності стосуються поділу Македонії. Напруженість привела до розпаду Балканського союзу. Друга Балканська війна спалахнула серед колишніх союзників. Болгарія напала на Сербію і Грецію, до яких, згодом, приєдналися Туреччина і Румунія.

Перша Балканська війна (1912—1913) (у Болгарії відома як Балканська війна) — війна Балканського союзу (Болгарія, Греція, Сербія, Чорногорія) проти Османської імперії з 9 жовтня 1912 по 30 травня 1913. Причиною війни постало прагнення Сербії, Болгарії, Чорногорії і Греції розширити свої території. Війна завершилася Лондонським мирним договором.

Перший період війни (жовтень— грудень 1912) характеризувався масштабним наступом військ Балканського союзу. Під час перемир'я бойові дії припинили Туреччина, Сербія і Болгарія, але Греція і Чорногорія продовжували війну. Другий період війни (лютий— травень 1913) мав позиційну війну, не рахуючи штурма Едірне (Адріанополя). Після закінчення Першої Балканської війни країни-учасниці Балканського союзу не були задоволені Лондонським мирним договором, що спричинило Другу Балканську війну.

Історичні передумови. Політика великих держав [ред.]

У XV столітті турки, зайнявши Малу Азію, почали завоювання Балканського півострова, Близького Сходу та Північної Африки. Після завоювання Константинополя сформувалася Османська імперія. Через деякий час вона вже включала в свій склад величезні території на сході Середземномор'я, у Причорномор'ї та на заході Азії. На цих землях проживало безліч народів, що відрізнялиться від турків за віросповіданням, етнічним походженням та світоглядом. На Балканському півострові, ще до його включення до складу імперії, вже проживало до 15 народів [3].

Неодноразово проти панування Туреччини на півострові відбувалися повстання, що закінчувалися поразкою повсталих. У XIX столітті, на хвилі антиколоніальних війн і повстань, в регіоні сталася низка визвольних воєн. З'явилися такі держави, як Греція, Болгарія, Сербія, Чорногорія, Румунія. Попри це, самовизначення не домоглися албанці, а на територіях, як і раніше контролювалися турецьким урядом, проживало кілька мільйонів македонців, близько мільйона сербів і півмільйона греків. Також ці землі історично вважалися частинами новостворених балканських держав [3][4].

Після Італо-турецької війни країни Балканського півострова, противники Османської імперії, усвідомили необхідність в консолідації. Об'єднуючими факторами послужили як загальні цілі, так і загальні риси народів - серби, чорногорці і болгари були православними слов'янами. Православними були і греки. Важливе значення в регіоні грала Російська імперія, яка змагалася на Балканах з Австро-Угорщиною, і їй необхідно було утвердитися в цій частині Європи.

Саме з її ініціативи 13 березня 1912 між Сербією і Болгарією була підписана угода про створення оборонного союзу. 12 травня відносини між країнами були укріплені. 29 травня до союзу приєдналася Греція, яка не бажала залишитися без територіальних виграшів за рахунок Туреччини. Але й Сербія і Болгарія були вкрай зацікавлені в участі грецького флоту у військових діях, щоб перекрити турецькі комунікації з Малою Азією та Близьким Сходом. Пізніше союзний договір підписали Чорногорія і Болгарія. Таким чином, як і задумував російський уряд, на півострові сформувався потужний союз, спрямований проти Австро-Угорщини[3]. Однак подальші події розвивалися не за планом Росії. Балканський союз, замість протистояння з Австро-Угорщиною почав приготування до війни зі своїм старим ворогом - Османською імперією. Так як союз очолили Болгарія і Сербія, вони за рахунок допомоги союзників зважилися задовольнити свої територіальні претензії.

Прагнення Сербії до Боснії і Герцеговини було зірвано австрійською анексією краю в жовтні 1908, тоді сербів, зосередили свою увагу на своїй історичній колисці — Косово та на південній експансії. Грецькі офіцери, після заколоту в серпні 1909, домоглися призначення прогресивного уряду на чолі з Елефтеріосом Венізелосом, який, як вони сподівалися, здатен вирішити Критське питання на користь Греції і переглянути їх поразку в 1897 Османській імперії. Болгарія, яка домоглась від Османської імперії визнання її незалежності в квітні 1909, і користувалась дружбою з Росією, а також планувала експансію на Османську Фракію і Македонію. У березні 1910, албанське повстання спалахнуло в Косово. У серпні 1910, Чорногорія надала Болгарії прецедент, ставши королівством.

1911 року Італія розпочала вторгнення в Триполітанію, і незабаром окупувала острови Додеканес. Італійська вирішальна військова перемога над Оттоманською імперією значною мірою вплинула на підготовку до війні Балканських держав проти Туреччини. Таким чином, навесні 1912 року, проведення консультацій між християнськими Балканськими державами привели до військового союзу, що став відомим як Балканська ліга.

Великі держави, в передусім Франція і Австро-Угорщина, відреагували на цю дипломатичну сенсацію, намагаючись відмовити лігу від вступу в війну, але не вдало. Наприкінці вересня, Ліга й Османська імперія мобілізували свої армії. Чорногорія першою оголосила війну 8 жовтня. Три інших держави 13 жовтня оголосили Порті ультиматум, не можливий для виконання, 17 жовтня оголосили війну.

Перша Балканська війна завершилася підписанням Лондонського договору 17 травня 1913. Згідно з договором усі Оттоманські території на захід від лінії Енос — Медея було передано Балканський лізі, відповідно до статус-кво під час перемир'я. Договір також оголосив Албанію незалежною державою. Майже вся територія, що була оголошено албанською державою була окупована Грецією чи Сербією, які неохоче вивели свої війська. Через не вирішене питання розподілу Македонії, практично відразу розпочалась Друга Балканська війна.