29. Паризька мирна конференція 1919р. Та її рішення.

Пари́зька ми́рна конфере́нція 1919—1920 — міжнародна конференція, скликана державами переможницями для вироблення і підписання умов з переможеними державами у Першій світовій війні 1914—1918.

Учасники [ред.]

Паризька мирна конференція проходила з перервами від 18 січня 1919 по 21 січня 1920. На конференцію було запрошено делегації з 27 країн, з яких 10 брали безпосередню участь у війні, 14 формально знаходились у стані війни (фактично допомагали лише економічними засобами) і 3 новостворені держави. Найчисельнішою була американська делегація, число співробітників якої досягло 1300. Вперше в історії дипломатії переможені держави не брали участі в переговорах. На конференцію Німеччина і її колишні союзники були допущені лише тоді, коли були вироблені проекти мирних договорів з ними. Учасники конференції офіційно названі «Союзні та здружені держави» з самого початку роботи були поділені на чотири нерівноправні категорії:

Країни учасники війни, що мають інтереси загального характеру і беруть участь у всіх засіданнях та в роботі всіх комісій (Англія, Франція, Італія, США, Японія).

Країни учасники війни, що мають інтереси часткового характеру (Бельгія, Бразилія, Британські домініони, Румунія, КСХС).

Держави, які знаходяться в стані розриву дипломатичних відносин з Німеччиною і її союзниками (в основному латиноамериканські країни).

Держави, що знаходяться в процесі утворення (Польща, Чехословаччина та ін. запрошувались однією з п'яти великих держав на засідання, що їх стосувалися). Радянську Росію до участі в роботі конференції не було запрошено.

Головну роль відігравала «Рада трьох» на чолі з прем'єр-міністром Великобританії Ллойд-Джорджем, Франції — Клемансо і президентом США — Вільсоном.

Також роль на конференції відігравала «Рада чотирьох»: тіж самі та прем'єр Італії В. Е. Орландо. Крім «Ради чотирьох» найважливіші рішення приймались також «Радою десяти», яка складалась з глав урядів і міністрів закордонних справ США, Англії, Франції, Італії та Японії. З самого початку роботи конференції проявились суперечності між найбільшими країнами з усіх питань, які розглядались. Засідання проходили у гострих дискусіях, які інколи загрожували зривом роботи конференції. Найгостріші суперечності проявились між Францією, США та Англією при опрацюванні статей Версальського договору, статуту Ліги Націй. Президент США Вудро Вільсон наполягав на розгляді в першу чергу питання про створення Ліги Націй та її Статуту, в той час як Ж. Клемансо на передній план висував укладення договору з Німеччиною. 28.4.1919 після тривалих дискусій був прийнятий спільний американо-англійський проект статуту, який не врахував пропозиції Франції про створення штабу і збройних сил Ліги Націй. Статут Ліги Націй за пропозицією Вудро Вільсона включався як невід'ємна частина у всі мирні договори.

Результати [ред.]

Внаслідок роботи конференції були підготовано: Версальський мирний договір 1919 з Німеччиною (підписаний 28.06.1919), Сен-Жерменський мирний договір 1919 з Австрією (10.09.1919), Нейїський мирний договір з Болгарією (27.11.1919), Тріанонський мирний договір з Угорщиною (4.6.1920), Севрський мирний договір з Туреччиною (10.08.1920). Підготовані Паризькою мирною конференцією договори разом з угодами, прийнятими на Вашингтонській конференції 1921—1922, становили основу версальсько-вашингтонської системи.