51 Группа Всемирного банка

В её состав входят 5 взаимосвязанных организаций (МБРР, МАР, МФК, МАГИ, МЦУИС).Цель всех этих организаций – оказание финансовой помощи развивающимся странам от развитых стран.

1) МБРР создан в 1945году 28-ю государствами. Сегодня в него входят 187 стран, в том числе Украина и Россия.

Цели:

содействие реконструкции и развитию территорий государств-членов, путём поощрения капиталовложений для производственных целей;

поощрение частных иностранных капиталовложений;

стимулирование экономического роста и поддержание платёжного баланса стран-членов.

Членом МБРР могут быть только члены МВФ. Квоту страны участницы определяет сам банк.

Уставный фонд банка образуется за счёт денежных средств инвесторов, которые покупают облигационные обязательства банка. Инвесторами являются страны-участницы.

2) МАР – международная ассоциация развития (Вашингтон) входят 171 государств.

Цель – предоставление кредитов для приоритетных проектов в рамках стран-участниц.

3)МФК - международная финансовая корпорация создана в Вашингтоне.

Акционерами МФК являются 182 стран, в том числе США (23,65 % голосов), Япония (5,87 %), Россия (3,39 %).

В отличие от МБРР, МФК работает на микроуровне, финансируя не правительства стран, а их предприятия. Источниками финансирования являются взносы членов, уставный капитал (1,4 млрд. долл.), кредиты МБРР и др.

4) МАГИ (многостороннее агентство по гарантированию инвестиций) – автономнаяорга-

низация, которая осуществляет страхование иностранных инвестиций (Вашингтон). Входит175стран.

Цели агентства:

- поощрение иностранных инвестиций в развивающиеся страны;

- предоставление гарантий по инвестициям странам-членам организации в размере 25-

30% от общего пакета капиталовложений сроком на 15-20 лет.

5) МЦУИС – международный центр по урегулированию инвестиционных споров создан

в 1966 г как автономное структурное подразделение Мирового банка. Президент Мировогобанка является президентом МЦУИС и главным арбитром в спорах. Входит 144 страны. Вашингтон.

52 - Особливості діяльності Європейського банку реконструкції та розвитку

Європейський банк реконструкції та розвитку (Євробанк, ЄБРР) — міжнародний фінансово-кредитний інститут, який надає допомогу країнам від Центральної Європи до Центральної Азії для проведення ринкових реформ, активного інтегрування економік цих країн у міжнародні господарські зв'язки. Створений в 1991 році (штаб-квартира — в Лондоні).

Акціонерами Банку є 61 держава, Європейська комісія та Європейський інвестиційний банк. Капітал — 30 млрд. євро. Фінансує 29 країн. Країнам ЄЕС належить 55,12% капіталу, США — 10%, Японії — 8,52%, країнам операцій — 11,78% (в тому числі Україні — 0,8%), іншим акціонерам — 14,58%.

Головною особливістю ЄБРР, що відрізняє його від інших банків розвитку, є підтримка ним саме приватної підприємницької ініціативи. У цьому положенні виявляється сутність діяльності ЄБРР, яка проголошує, що не менше 60% загального обсягу фінансування Банку повинно спрямовуватися до приватного сектора.

Свою діяльність Банк будує за стратегією керованого зростання, на основі жорсткого дотримання здорових банківських принципів.

Функціями ЄБРР, що визначають пріоритети його діяльності, є:

- сприяння переходу до ринкової економіки та оцінка впливу своїх проектів на процес переходу країн на ринкові умови господарювання;

- підтримка приватної підприємницької ініціативи;

- заохочення спільного фінансування проектів та залучення прямих іноземних інвестицій у приватний та державний сектори;

- мобілізація внутрішнього та зовнішнього капіталу;

- допомога в діяльності інших інституцій.

ЄБРР здійснює як пряме, так і опосередковане фінансування.

Пряме - це фінансування безпосередньо Банком, фінансуються великі за обсягом інвестиції або інфраструктурні проекти як приватні, так і за участі місцевої або центральної влади. Опосередковане фінансування відбувається через фінансових посередників (місцеві банки або інвестиційні фонди).

Залежно від порядку фінансування ЄБРР використовує різноманітні фінансові інструменти.

До інструментів прямого фінансування ЄБРР належать:

1. Кредити. Надаються на конкретні потреби з урахуванням кредито- і платоспроможності позичальника. Кредитний ризик або повністю бере на себе Банк, або частково синдиціюється. Кредит може бути забезпечений майном позичальника або пов'язаний з акціонерним капіталом.

2. Інвестиції в акціонерний капітал. Банк купує субконтро-льні пакети акцій, а також гарантує розміщення випуску акцій. При прямому вкладанні в акціонерний капітал Банк дуже часто назначає свого представника у спостережний комітет для забезпечення прозорості внутрішнього управління, підзвітності керівництва і розробляє чітку стратегію реалізації свого пакета акцій.

3. Гарантії ЄБРР допомагають позичальникам в отриманні доступу до фінансування і розподілу ризиків відповідно до побажань ЄБРР і його партнерів з фінансування. Гарантії на експортні кредити і роздрібні банківські послуги він не надає.

Мінімальна сума прямих кредитів, що надаються ЄБРР, становить 5 млн євро, хоча за певних умов сума може бути скоригована - зменшена або збільшена. Середня сума таких кредитів дорівнює близько 22 млн євро, строк кредитів - у середньому 5-10 років, у виняткових випадках - 15 років. Процент за кредитами може бути фіксований або плаваючий, установлюється він з маржою до ставки LIBOR.

Опосередковане фінансування застосовується для надання незначних за обсягом кредитів. Інструментами його є:

1. Кредитні лінії ЄБРР середньо- і довгострокового характеру фінансовим посередникам, якими є місцеві банки, для задоволення внутрішнього попиту на кредити на умовах ЄБРР.

2. Інвестиції в приватні акціонерні капітали здійснюються банком шляхом підписки на звичайні і привілейовані акції, або в інших формах. Об'єктом вкладень є, як правило, капітали інвестиційних фондів, які надалі самі вкладають ці кошти у приватні середні компанії, або в капітали банків з метою підтримки і розвитку фінансового сектора.

3. Програми розвитку банків. ЄБРР намагається допомогти місцевим банкам набути надійної репутації, яка б допомогла їм працювати на міжнародних фінансових ринках, мати доступ до інвестиційних ресурсів. ЄБРР може виступати у ролі гаранта. Здійснює програму різноманітної технічної допомоги банкам.

4. Співфінансування. Частка інвестицій ЄБРР у проектах приватного сектора, як правило, обмежується 35%. Саме тому Банк виступає у ролі каталізатора залучення інших інвесторів. Основними партнерами ЄБРР у співфінансуванні виступають:

* комерційні банки - шляхом участі у кредитах ЄБРР, перевідступлення прав, боргових зобов'язань, паралельних кредитів і кредитних ліній;

* офіційні партнерські установи - державні організації і фінансові установи, спеціально створювані на основі міжурядових угод;

* експортно-кредитні агенції - на основі прямого фінансування експортно-кредитних та інвестиційно-страхових гарантій;

* міжнародні фінансові установи - кредитування економічної і соціальної інфраструктур у приватному секторі й кредити під державну гарантію на здійснення великих проектів.

53 - Поняття, склад та показники зовнішньої заборгованості .Світова криза зовнішньої заборгованості

Зовнішня заборгованість - це сума фінансових зобов’язань країни іноземним кредиторам, що підлягають погашенню в обумовлені терміни. Найгостріше проблема зовнішньої заборгованості стоїть перед країнами, що розвиваються, і переросла нині в проблему кризи заборгованості.

У загальному вигляді сучасна структура світової заборгованості складається з таких основних елементів:

• борги за кредитами держав;

• борги за кредитами, наданими приватними кредитно-фінансовими інституціями;

• борги, що виникли внаслідок незбалансованості торговельного і платіжного балансів;

• борги, спричинені перевищенням іноземних інвестицій над вивозом власних;

• борги за кредитами міжнародних фінансово-кредитних організацій.

Сучасна криза міжнародної заборгованості розпочалася в середині 70-х років, коли поєднання потрясіння на нафтовому ринку, різке зростання цін на товари широкого вжитку, падіння реальних ставок процента примусили багатьох країн-кредиторів і країн-позичальників переглянути раніше укладені кредитні угоди, що стали недійсними внаслідок кардинальних змін об’єктивних зовнішніх умов. До початку 80-х років багато країн, що розвиваються, мали труднощі під час виконання своїх зобов’язань. Дійсна боргова криза вибухнула в 1982 р., коли Мексика заявила, що не в змозі більше обслуговувати свій іноземний борг.

Умовно останні 20 років, протягом яких загострювались проблеми міжнародної зовнішньої заборгованості, можна розділити на 3 стадії кризи

1. Перша стадія — 1980—1985 рр.

Характерними рисами є зміни об’єму та структури заборгованості країн, що розвиваються, та країн із середнім доходом, які мали більшу частину заборгованості перед основними комерційними банками, а інша частина заборгованості припадала на офіційних кредиторів. Стратегія вирішення проблем була спрямована на визнання унікальності явища. Для підтримання такої стратегії було вирішено ширше відкрити ринки для торгівлі та проводити розумні економічні реформи. Головна роль у цій політиці відводилася міжнародним організація — МВФ і (у меншому обсязі) Всесвітньому банку.

2. Друга стадія — 1985—1989 рр.

Характеризувалась затримкою здійснення реформ. Економічні проблеми позичальників мали структурний характер і вимагали більш довгострокових зусиль як з боку позичальників, так і з боку кредиторів. Приватний капітал витікав із цих країн у пошуках вищих та стабільніших норм прибутку.

Кредитори не передбачали скорочення заборгованості чи скорочення об’єму обслуговування заборгованості. Було розроблено план Бейкера — виділення нових грошових коштів для підтримки рівнів інвестування.

3. Третя стадія — з 1989 р. дотепер.

У 1989 р. міжнародним фінансовим установам було запропоновано використати свої ресурси для допомоги країнам-боржни­кам у справі обміну своїх боргових документів на нові випущені урядом цінні папери. Було зменшено величини ставок за основною сумою чи процентах платежів у погашення нового боргу. Боржники використовували політику залучення як прямих так і побічних інвестицій; свопи борг/акції; викуп заборгованості; погашення заборгованості поставками товару.

Зовнішній борг — це сума зобов’язань країни перед зовнішніми кредиторами за непогашеними зовнішніми позиками та несплаченими за ними процентами. Боргові зобов’язання з терміном погашення понад рік називають довгостроковими, з терміном погашення протягом поточного року — короткостроковими. За типом позичальника зовнішні боргові зобов’язання бувають державні, гарантовані державою та приватні. Державний борг виникає в разі, коли зовнішніми кредиторами є уряди інших країн, центральні банки, інші урядові інститути, міжнародні фінансові організації. Борг, гарантований державою, — це борг приватних банків, компаній тощо, гарантом сплати якого є держава в особі певних офіційних інститутів. Приватний борг — борг приватних фірм, копаній, банків тощо, який не гарантований державою. За типом кредитора виділяють офіційні та приватні борги.

За методологією Всесвітнього банку визначають низку показників зовнішнього боргу для національної економіки, за якими можна зіставляти стан зовнішньої заборгованості різних країн. Серед них:

1. Відношення загальної суми зовнішнього боргу до експорту товарів та послуг — EDIT / XGS.

2. Відношення загальної суми зовнішнього боргу до валового внутрішнього продукту — EDIT / GNI.

3. Відношення платежів з обслуговування боргу до експорту товарів та послуг — TDS / XGS.

4. Відношення платежів з обслуговування зовнішнього боргу до валового внутрішнього продукту — INT / GNI.

5. Відношення офіційних резервів до загальної суми зовнішнього боргу — RES/ EDT.

6. Відношення офіційних резервів до імпорту товарів та послуг — RES/ MGS.

7. Частка короткострокового боргу в загальній сумі зовнішнього боргу — Short term / EDT.

8. Частка концесійного боргу в загальній сумі зовнішнього бор­гу — Concessional / EDT.

9. Частка боргу міжнародним організаціям у загальній сумі зовнішнього боргу — Multilateral / EDT.

Згідно з загальноприйнятою методологією розрахунку макро-економічних показників, зовнішній борг охоплює такі компоненти:

довгостроковий борг, включаючи борг за кредитами міжнародних фінансових організацій та приватні борги; короткостроковий борг; заборгованість перед МВФ. Своєю чергою, довгостроковий борг складається з:

• приватного не гарантованого боргу;

• державного боргу;

• боргу, гарантованого державою.

54 - Методи управління державним боргом

Управління державним боргом - це комплекс заходів, що здійснюються державою щодо визначення місць і умов розміщення і погашення державних позик, а також забезпечення гармонізації інтересів позичальників і кредиторів.

Мета політики управління боргом - одержання найвищого ефекту від фінансування за рахунок запозичених коштів.

В Україні управління державним внутрішнім боргом здійснюється Міністерством фінансів України у порядку, погодженому з Національним банком України.

Управління державним боргом складається з таких стадій:

- залучення державних запозичень

- використання коштів

- погашення та обслуговування боргу

Методами управління державним боргом є:

• одним із найпоширеніших є рефінансування державного боргу, тобто погашення основної заборгованості і процентів за рахунок засобів, отриманих від розміщення нових позик.

• Новація – домовленість між позичальником і кредитором щодо заміни зобов’язання з певного фінансового кредиту іншим зобов’язанням.

• Уніфікація позик – об’єднання декількох раніше випущених позик. При цьому облігації та сертифікати раніше випущених позик обмінюються на облігації та сертифікати нової позики.

• Конверсія – одностороння зміна дохідності позики, коли держава заявляє про зниження для кредиторів дохідності з позик, отриманих державою.

• Консолідація – зміна умов обертання позик в частині терміну їх погашення, тобто рішення про перенесення дати виплати за зобов’язаннями на пізніший термін.

• Обмін облігацій за регресивним співвідношенням – кілька раніше випущених облігацій прирівнюються до однієї нової облігації.

• Відстрочення погашення позик проводиться, коли випуск нових позик використовується на обслуговування раніше випущених позик.

• Анулювання боргу – відмова держави від усіх забов’язань щодо раніше випущених позик. Може бути зумовлене фінансовою неспроможністю держави або політичними мотивами.

55 - Лондонський клуб кредиторів. Паризький клуб кредиторів

Лондонский клуб — это неформальная организация банков-кредиторов, созданная для урегулирования вопросов задолженности иностранных заёмщиков перед членами этого клуба. Первые заседания Лондонского клуба состоялись в 1976 г. для рассмотрения вопросов задолженности Заира перед частными кредиторами.

Деятельность Лондонского клуба похожа по целям на деятельность Парижского клуба. Отличие состоит в том, что Парижский клуб объединяет государства-кредиторы в лице представителей центральных банков и министров финансов стран-кредиторов, в то время как Лондонский клуб объединяет негосударственные, коммерческие банки. Членами Лондонского клуба являются около 1000 банков из разных стран.

Организация деятельности Лондонского клуба

Интересы банков-кредиторов в Лондонском клубе представляет банковский консультативный комитет (БКК), в котором представлены те банки, на которые приходится максимальная часть долга данной страны. Соглашение, достигнутое между страной-должником и комитетом, должно получить поддержку банков, на которые приходится 90-95% непогашенных обязательств должника, и только после этого данное соглашение может быть официально подписано.

Процедура урегулирования долга включает подготовительную работу, которая включает в себя разработку стратегии урегулирования долга. Затем страна-должник проводит консультации со своими главными кредиторами с целью образования руководящего комитета. Обычно страна-должник выбирает банки, с пониманием относящиеся к выдвигаемым ею условиям работы в составе БКК и представляющие географические регионы, перед которыми страна имеет долговые обязательства.

Парижский клуб — неофициальная межправительственная организация развитых стран-кредиторов, инициатором создания которого выступила Франция. Объединение было создано в 1956 году, когда Аргентина согласилась встретиться со своими кредиторами в Париже.

Главная задача, которую решает Парижский клуб в настоящее время — реструктуризация задолженности развивающихся стран.

С 1956 по 2009 год в рамках Парижского клуба было достигнуто 408 соглашений с 86 различными странами-должниками. Общая сумма урегулированного внешнего государственного долга различных стран составила 513 млрд. долларов США.

Несмотря на то, что Парижский клуб не имеет строго формализованного статуса, то есть является неформальной организацией, его деятельность базируется на определённых правилах и принципах.

Отличие Парижского клуба от Лондонского клуба состоит в том, что он занимается урегулированием государственного долга стран-заёмщиков перед странами-кредиторами, в то время как Лондонский клуб рассматривает вопросы урегулирования долга перед частными банками-кредиторами.

Членство в Парижском клубе предполагает постоянный обмен информацией между кредиторами о задолженности и ходе её погашения.