4 Етапи у становленні та розвитку економічної інтеграції

1. Утворення зони вільної торгівлі з відміною митних тарифів та інших обмежень між країнами-учасницями. На цій стадії країни-учасниці скасовують взаємні торговельні бар'єри, але зберігають повну свободу дій в економічних зв'язках з третіми країнами. Наприклад, право на скасування або введення нових мит, яких інших обмежень, право на укладення торгово-економічних договорів, угод, альянсів. Внаслідок цього між країнами зберігаються митні кордони і пости, які контролюють походження товарів, які перетинають їхні державні кордони і, відповідно, перешкоджають пільговим ввезення товарів з третіх країн. Класичним прикладом такої зони вільної торгівлі вважається Європейська асоціація вільної торгівлі, яка існує з 1960 року.

2. Освіта митного союзу з встановленням єдиних тарифів в торгівлі і в русі робочої сили та капіталу. На цьому рівні інтеграції держави не тільки усувають взаємні торговельні бар'єри, але й засновують єдину систему зовнішніх торговельних бар'єрів і загальних мит по відношенню до третіх країн. При цьому митні служби на внутрішніх кордонах скасовуються, а їх функції передаються відповідним службам на зовнішніх кордонах. Виникає єдиний митний простір, обмежений межами входять до нього. Прикладом такої освіти є Європейське економічне співтовариство, яке переросло в Європейський Союз.

3. Виникнення економічного союзу, що представляє собою початкову фазу реальної економічної інтеграції. На цьому ступені держави домовляються про вільне переміщення через національні кордони не тільки товарів, але і всіх чинників виробництва, включаючи капітал, робочу силу, технології, інформацію. У результаті формується загальне ринковий простір, так званий загальний ринок.

4. Повна інтеграція з єдиною економічною політикою, спільною валютою та органами наднаціонального регулювання. Досягнення цього рівня інтеграції (політико-економічного союзу) припускає, що вступають у нього держави з урахуванням досягнутих результатів колишніх етапів інтеграції, домовляються про проведення спільної торговельної, а потім і в цілому економічної політики по відношенню до третіх країн, а також про уніфікацію систем регулювання економіки. Дана щабель інтеграції передбачає узгодження зовнішньої політики країн-учасниць, що дає ще більш широкі можливості для взаємовигідного об'єднання сил та засобів в інтересах господарського розвитку всього союзу в цілому і кожної з країн-учасниць.

Останні два етапи можуть включати в себе певні підетапи, пов'язані зі специфікою тієї чи іншої інтеграційного угруповання. Більшість з існуючих у світі інтеграційних угруповань знаходиться поки на стадії формальної інтеграції, тобто проходить перший і другий етап інтеграційного розвитку.

Міжнародна економічна інтеграція розглядається (особливо в її західноєвропейському варіанті) як трирівнева модель. На мікрорівні, тобто на корпоративному рівні, коли окремі компанії вступають у прямі господарські зв'язки, розгортають інтеграційні процеси.

На міждержавному рівні, коли цілеспрямована діяльність держави (колективна або одностороння) сприяє інтеграційним процесам переплетення праці і капіталу в межах тієї або іншої групи країн, забезпечує функціонування особливих інтеграційних інструментів.

Національний рівень, на якому країни-учасниці добровільно передають ряд політико-економічних функцій.

79 - Європейський союз

Європейський Союз – це сім’я демократичних Європейських країн, які об’єдналися заради миру та процвітання.

Євросоюз – це не держава, що має замінити існуючі держави, і він також значно більший за будь-яку міжнародну організацію. Країни, що входять до його складу, заснували спільні інституції, яким було делеговано частину їхніх суверенних повноважень, завдяки чому стало можливо демократично приймати рішення з конкретних питань, які становлять спільний інтерес, на європейському рівні. Європейський Союз створив спільну валюту, динамічний спільний ринок, в якому люди, послуги, товари і капітал пересуваються вільно. Він намагається зробити так, щоб внаслідок соціального прогресу та справедливої конкуренції якомога більше людей могли скористатися перевагою спільного ринку.

Історичні корені Євросоюзу сягають Другої світової війни. Після Другої світової війни західноєвропейські країни поставили перед собою питання майбутнього Європи, що, власне, і вважається початком європейської інтеграції.

Інтеграція - була єдиною відповіддю, яку знайшли європейські політики та дипломати 50-их років XX сторіччя.В період 1945-950 років кілька мужніх державних діячів, серед яких – Конрад Аденауер, Вінстон Черчілл, Алкід де Гаспер і Роберт Шуман почали переконувати свої народи увійти у нову еру. У Європії мав панувати новий порядок, заснований на  спільних інтересах її народів і націй, який би забезпечувався  угодами, що гарантують владу закону  та рівність між усіма країнами.

У травні 1950 року в Парижі міністром закордонних справ Франції Робертом Шуманом було запропоновано новий план часткової економічної інтеграції (ідея була висунута  Жаном Моне).

9 травня 1950 – підписано Декларацію Роберта Шумана, яка пропонує створення організації, що контролює видобування вугілля та виробництво сталі в ФРН та Франції. Отже, 9 травня святкують зараз як День Європи.

План Шумана та Моне був реалізований 18 квітня 1951 року, коли було підписано Паризький Договір про створення Європейського Співтовариства Вугілля і Сталі, який набрав чинності в липні 1952 р. Договір був підписаний на термін 50 років. Членами нової організації стали: Франція, ФРН, Італія, Голландія, Бельгія та Люксембург.

25 березня 1957 р. підписана Римська угода, що запровадила Європейську економічну Спільноту (ЄЕС) та Європейську спільноту з атомної енергії (Євроатом). Угода вступила в дію з 1 січня 1958 року. Було також підписано Конвенцію про спільні для трьох Співтовариств інституцій, ними були: Парламентська асамблея (Європейський Парламент) та Європейський Суд. Крім того, кожне Співтовариство мало власні інституції:

ЄСВС: Високі власті, Спеціальна Рада міністрів

ЄЕС: Комісія, Рада міністрів

Євроатом: Комісія, Рада міністрів

8 квітня 1965 – підписано Угоду про злиття, виконавчих органів трьох Спільнот. ЄСВС, ЄЕС та Євроатом “отримали” спільні Раду і Комісію.

У червні 1985 року Європейською Комісією була представлена „Біла книга“ у справі внутрішнього ринку. Цей документ, разом із підготовленими доповідями вищезгаданих комітетів, став основою для Єдиного Європейського Акту (ЄЄА), підписаного в лютому 1986 р., який модифікував Римські Договори і подав програму переходу до 1993 року до єдиного внутрішнього ринку, який базуватиметься на 4 свободах: вільний рух товарів, вільний рух осіб, вільний рух капіталу, вільний рух послуг.

7 лютого 1992 підписана Маастрихтська угода (Угода про Європейський Союз). Ця угода запровадила: Інститут омбудсмана, який розглядає скарги громадян держав-членів ЄС на інституції Союзу та Комітет регіонів, який має представляти регіони держав-членів ЄС. Угода також розширила функції Парламенту.

Згідно з Маастрихтським Договором, ЄС базується на трьох стовпах:

1. Повноваження першого стовпа дуже широкі, а саме: спільний внутрішній ринок, тобто вільний рух осіб, капіталу, товарів та послуг, митний союз, спільна торговельна політика, спільна сільськогосподарська політика та політика рибальства, спільна транспортна та енергетична політика, Європейський Соціальний Фонд, спільна політика з питань охорони навколишнього середовища, захист конкуренції, підтримка наукового та технологічного розвитку, охорона здоров'я та споживачів, цивільна оборона, туризм та спорт.

2. Другий стовп - це Спільна Зовнішня Політика та Політика Безпеки (СЗППБ). Їі завданням є зміцнення єдності та незалежності Європи, що повинно сприяти збереженню миру, безпеки, прогресу на цілому континенті та в світі. Цілі СЗППБ: охорона спільних цінностей, життєвих інтересів, незалежності та цілісності ЄС, згідно з принципами Хартії Об'єднаних Народів, зміцнення безпеки ЄС та його членів, збереження миру та зміцнення міжнародної безпеки, підтримка міжнародної співпраці, розвиток та зміцнення демократії, а також легітимних урядів та поваги до прав людини та основних свобод.

3. Третій стовп - співпраця у сфері юстиції та внутрішніх справ. Визначаючи обов'язки країн-членів у межах третього стовпа, творці Договору про ЄС не включили до діяльності ЄС питання, пов'язані з утриманням громадського спокою та охорону внутрішньої безпеки. У рамках третього стовпа, ЄС зобов'язується: забезпечити громадянам ЄС високий рівень охорони з питань свобод, безпеки та юстиції, запобігати расизму і ксенофобії, а також боротися з цими явищами, запобігати організованій злочинності та боротися з ними, боротися з тероризмом, торгівлею людьми, торгівлею наркотиками, торгівлею зброєю, корупцією та зловживаннями.

Маастрихтська угода створила нову структуру з трьома «опорами», які мають як політчинй, так і економічний характер. Це – Європейський Союз (ЄС).

Отже, діяльність ЄС базується на 4 угодах: Угода про створення Європейського співтовариства вугілля та сталі (ЄСВС). Підписана 18 квітня 1952р. в Парижі, набрала чинності 23 липня 1952 року, втратила чинність  23 липня 2002року; Угода про створення Європейського Економічного  Співтовариства (ЄЕС) – підписана 25 брезеня 1957 р., набрала чинності з 1 січня 1958р.; Угода про створення Європейської агенції з атомної енергетики (Євроатом) , підписана в Римі разом з ЄЕС. На ці дві угоди часто посилаютья я на „Римські угоди”. Коли вживається термін „Римська угода”, мається на увазі лише ЄЕС; Угода про Європейський Союз (ЄС),  підписана в Маастріхті 7 лютого 1992р., набрала чинності 1 листопада 1993р.

2 жовтня 1997 р.підписано Амстердамський Договір, набув чинності 1 травня 1999р., вніс зміни в угоду про Європейське Співтовариство та Європейський Союз, замінивши літери у назвах статей Угоди про Європейський Союз числами. Договір не мав суттєвого впливу на функціонування ЄС.

26 лютого 2000 р.- Ніццький Договір, набрав чинності 1 лютого 2003р., спрямовувався на вирішення інституційних проблем ЄС, пов'язаних із розширенням (зміна кількості голосів, якими володіють держави в Раді ЄС тощо).

Хронологія розширення ЄС

2007	Шосте розширення ЄС (Болгарія, Румунія)
2004	П'яте розширення ЄС (Чехія, Естонія, Кіпр, Латвія, Литва, Угорщина, Мальта, Польща, Словенія, Словаччина)
2002	Завершений процес запровадження євро
1999	Починає діяти економічний та монетарний союз
1997	Підписана Амстердамська угода
1995	Четверте розширення (Австрія, Швеція, Фінляндія)
1992	Підписана Угода про Європейський Союз (Маастрихтська угода)
1989	Падіння Берлінської стіни
1986	Єдиний Європейський Акт
1986	Третє розширення (Іспанія і Португалія)
1981	Друге розширення (Греція)
1973	Перше розширення Європейського Співтовариства (Великобританія, Данія та Ірландія)
1957	Німеччиною, Францією, Італією та країнами Бенілюкс утворені Європейське Економічне Співтовариство та Євратом (Римська угода)
1951	Утворене Європейське співтовариство вугілля і сталі (Паризька угода)
1950	Декларація Шумана

Інституції Європейського Союзу

Європейський Союз побудований за інституційною системою, яка є винятковою в світі.

Верховенство права є фундаментальним принципом Європейського Союзу.

Отже, існує три головні законотворчі інституції ЄС:

Європейський Парламент, який представляє громадян ЄС і безпосередньо ними вибирається

Рада Європейського Союзу, яка представляє країни-члени ЄС

Європейська Комісія, яка представляє інтереси Союзу в цілому

"Інституційний трикутник", що утворюється Комісією, Радою та Парламентом доповнюється ще двома інституціями – Судом Європейського Союзу та Судом Аудиторів, а також п’ятьма іншими європейськими органами. На додаток було засновано ще 19 спеціалізованих агенцій, які займаються, зокрема, технічними, науковими та питаннями управління. „Інституційний трикутник” виробляє політику та закони (директиви, законодавчі акти та рішення), чинні на всій території ЄС. Саме Комісія пропонує нові законопроекти ЄС, але Парламент і Рада затверджують їх. Європейський Суд слідкує за втіленням європейського законодавст­ва, а Суд Аудиторів (чи Рахункова Палата) перевіряє фінансування діяльності Союзу.

П'ять інших органів ЄС, які доповнюють систему: Комітет з економічних і соціальних питань представляє громадян­ське суспільство і обидві сторони виробництва; Комітет регіонів представляє регіональні та місцеві органи влади; Європейський Центральний Банк відповідає за європейську моне­тарну політику; Європейський Інвестиційний Банк фінансує проекти ЄС; Європейський Омбудсмен захищає громадян і організації ЄС від порушень в адмініструванні.

Єдина валюта У 1992 році було прийнято рішення створити в рамках ЄС Економічно-валютний союз (ЕВС) і запровадити єдину європейську валютну одиницю, управління якою мав здійснювати Європейський центральний банк. Єдина європейська валюта – євро – стала реальністю 1 січня 2002 року, коли банкноти та монети євро замінили національні валюти у 12 з 15 країн ЄС (Бельгії, Німеччині, Греції, Іспанії, Франції, Ірландії, Італії, Люксембурзі, Нідерландах, Австрії, Португалії та Фінляндії). З 1 січня 2007 року до євро зони приєдналась і Словенія.

80 - Інтеграційні процеси в країнах СНД та Північної Америки

Північноамерика́нська зо́на ві́льної торгі́влі (НАФТА; англ. North American Free Trade Agreement, NAFTA).

Згідно з цією угодою, з січня 1994 року розпочато формування найбільшого у світі ринку. Створення його передбачено завершити у 2009 році.

Специфічність НАФТА визначається низкою характеристик, котрі певною мірою відрізняють її як від західно-європейської, так і від інших моделей міжнародної економічної інтеграції.