Передумови

Наприкінці 80-х років починається серія консультацій та переговорів з приводу поглиблення та юридичного оформлення інтеграційних зв'язків між Мексикою і США. Звичайно ж Канада не могла залишатися осторонь мексикансько-американського зближення: вона приєднується до переговорного процесу, який завершився у вересні 1992 р. підписанням тристоронньої угоди про створення Північноамериканської зони вільної торгівлі — North American Free Trade Agreement (NAFTA).

Особливості інтеграції

По-перше, Північно-американська зона вільної торгівлі має континентальні масштаби. У світовому господарстві — це перше інтеграційне угруповання з такою характеристикою воно об'єднує лише три, але досить великі за територією, людськими ресурсами та економічним потенціалом країни.

По-друге, країни, що об'єднались в НАФТА, мають різні рівні економічного розвитку, більше того, рівень Мексики різко контрастує з рівнем США та Канади. Власне, це не є винятковим явищем: у Західній півкулі подібний приклад демонструє МЕРКОСУР, до якого поряд з такими велетнями Латинської Америки, як Бразилія та Аргентина, входять Уругвай і Парагвай, котрі значно поступаються їм в економічному розвитку.

По-третє, яскраво вираженим центром Північноамериканської зони вільної торгівлі залишаються США — світовий лідер з науково-технічним потенціалом та конкурентноспроможною економікою.

Основні торговельні та інвестиційні канали в межах угруповання спрямовані переважно зі США або до США; більша частина зовнішньоторговельного обороту Канади і Мексики припадає на торгівлю зі США. Що до канадсько-мексиканських торговельних та інвестиційних зв'язків, то до останнього часу вони залишалися надто слабкими.

По-четверте, угода має широко масштабний характер: вона охоплює виробничу сферу, міжнародну торгівлю, фінансові відносини між країнами — інтегрантами, інвестиційну діяльність, розширює вільний рух капіталів, необмежений вивіз прибутків і доходів, поглиблює лібералізацію взаємної торгівлі, регулює порядок міграції робочої сили тощо.

По-п'яте країни-члени НАФТА є водночас і атлантичними, і тихоокеанськими, вони майже рівновіддалені від двох інших потужних світових економічних регіонів — Західної Європи та Азійсько-Тихоокеанського регіону, що дає можливість рівномірно розвивати економічні зв'язки з ними і суттєво впливати на розвиток цих зв'язків.

На відміну від Європейського Союзу, що піднявся на найвищий інтеграційний щабель, НАФТА не має досконалої структури національних органів регулювання тристоронніх відносин, що в наш час^[Коли?] цілком улаштовує Канаду і Мексику, які вбачають в ній загрозу політичній та економічній незалежності. Зрештою, зона вільної торгівлі — це перший етап у міжнародній економічній інтеграції, і йому притаманні свої інституційні механізми.

Засади об'єднання

Особливість угоди про НАФТА полягає також у тому, що вперше у світовій практиці в системі світових господарських зв'язків інтеграційне угруповання об'єднало найбільш високо розвинуті країни сучасності з однією з країн, що розвивається, яка ледь піднялась до рівня «нових індустріальних середніх держав».

Головними стимулами інтегрування є спільні економічні інтереси, що разом із принципами взаємовигідних відносин складають фундамент угоди.

Цілі угоди полягають в тому, щоб позбутися перешкод у торгівлі, створити умови для справедливої конкуренції, збільшити доцільність інвестування, спільно захищати права інтелектуальної власності, запровадити ефективний механізм співпраці та розв'язання суперечностей, а також розвивати тристоронню, регіональну та багатосторонню співпрацю.

На терені колишнього СРСР в 1991 р. утворилася Співдружність Незалежних Держав (СНД), яка поєднала 12 з 15 колишніх радянських республік (Азербайджан. Білорусь, Вірменію, Грузію, Казахстан, Киргизстан, Молдову, Росію, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан і Україну).

Головною метою СНД передбачалося співробітництво в політичній, економічній, гуманітарній, екологічній та культурній сферах для всебічного й збалансованого економічного й соціального розвитку держав-членів. Таке співробітництво має перетворитися на Економічний союз; угоду про його створення підписано в 1993 році, але до реалізації цієї мети ще далеко. Для успішної інтеграції на просторі СНД є чимало об'єктивних умов. На початку 90-х років ще зберігалися виробничі зв'язки між підприємствами колишніх республік СРСР. Тривалий процес територіального поділу праці в межах Союзу утворив механізм доповнення, кооперації між економіками союзних республік. Необхідно було пристосувати цей механізм до нових умов, пов'язаних з переходом до ринкової економіки. До того ж відсутність мовного бар'єру, культурні, навіть сімейні зв'язки сприяли, здавалось, успішному розвитку інтеграції. Проте насправді цей процес іде з великими труднощами.

Цілями задекларованого Економічного союзу є стабільний розвиток економіки Країн-членів, утворення спільного економічного простору, спільне здійснення економічних проектів, розв'язання екологічних проблем. Функціонування Економічного союзу означало б вільний рух товарів, послуг, капіталів і робочої сили між країнами СНД. Передбачається здійснення узгодженої політики в сферах грошово-кредитних відносин, бюджету, цін і оподаткування, митних тарифів.

Нині економічна інтеграція в СНД, по суті, знаходиться на стадії зони преференційної торгівлі. Тому шлях до Економічного союзу пролягає через проміжні стадії: зона вільної торгівлі - митний союз - спільний ринок товарів, послуг, капіталів і робочої сили - валютний союз. В 1994 р. було підписано Договір про утворення зони вільної торгівлі. Він передбачає поступове скорочення митних зборів і утворення в майбутньому міждержавної економічної ради. Було підписано низку документів, які конкретизували цілі Економічного союзу й розробляли механізм його дії в різних сферах.

В цій ситуації здійснюються заходи по утворенню в межах СНД локальних угруповань країн, розбіжності серед яких у поглядах на цілі й способи інтеграції мінімальні. Найбільше зближення позицій відбувається між Росією й Білоруссю. В 1998 р. була підписана Декларація про тісну економічну й політичну інтеграцію обох країн. Утворено Союз Росії й Білорусі. В 2000 р. прийнято рішення про утворення між ними валютного союзу і запровадження згодом єдиної валюти.

Росія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан і Таджикистан утворили з 2000 р. Євразійське економічне співробітництво. Метою ЄврАзЕС є утворення митного союзу та єдиного економічного простору.

В 2003 р. між Росією, Україною, Казахстаном і Білоруссю була підписана угода про створення Єдиного економічного простору (ЄЕП) на засадах зони вільної торгівлі або митного союзу. Ця угода була ратифікована Верховною Радою України в 2004 p., але подальші політичні події в Україні поставили участь нашої країни в цьому об'єднанні під сумнів; на сьогодні ця угода фактично не реалізується.

Уряд України виступає за утворення на теренах СНД зони вільного економічного простору без наднаціональних структур.

Останнім часом на південній периферії СНД активізується угруповання під назвою ГУУАМ - Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова. Україна зацікавлена в співробітництві з цими країнами, зокрема, через проект утворення енергетичного коридору Азія - Європа (газ Узбекистану, нафта Азербайджану). В 2001 р. ГУУАМ набув офіційного статусу міжнародної організації. В 2002 р. Узбекистан вийшов з ГУУАМ, і ця організація тепер має назву ГУ AM.

Низка членів СНД входить також до інтеграційного об'єднання під назвою Організація Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС), яке виникло в 1992 році. Його членами є: Азербайджан, Албанія, Болгарія, Вірменія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Туреччина та Україна. Всі вони або безпосередньо виходять до Чорного моря, або мають економічні інтереси на просторі його басейну. Цілями ОЧЕС визначено: поліпшення умов для підприємницької діяльності; сприяння економічному співробітництву; оптимальне використання всіх можливостей для розширення й диверсифікації співробітництва.

81 - Сутність, причини та основні ознаки процесу глобалізації

Під глобалізацією світового господарства розуміють процес посилення взаємозв’язку національних економік країн світу, що знаходить своє вираження в утворенні світового ринку товарів та послуг, фінансів; становленні глобального інформаційного простору, перетворенні знання в основний елемент суспільного багатства, виході бізнесу за національні кордони через формування ТНК, впровадженні й домінуванні в повсякденній практиці міжнародних відносин і внутрішньо-політичного життя народів принципово нових, універсальних ліберально-демократичних цінностей.

Причини формування глобалізаційних процесів:

• процес інтернаціоналізації, який приводить до поглиблення співробітництва між країнами та посилення їх взаємозалежності;

• науково-технічний прогрес: поява інформаційних технологій, які докорінно змінюють всю систему соціально-економічних відносин, переносять на якісно новий технічний рівень організаційно-економічні відносини, транспортні та комунікаційні зв’язки;

• загострення проблем, що є загальними для всіх людей і країн світу та важливими з погляду збереження та розвитку людської цивілізації.

Характерні ознаки глобалізації:

• взаємозалежність національних економік та їхнє взаємопроникнення, формування міжнародних виробничих комплексів поза національними кордонами;

• фінансова глобалізація – зростаюча фінансова єдність та взаємозалежність фінансово-економічних систем країн світу;

• послаблення можливостей національних держав щодо формування незалежної економічної політики;

• розширення масштабів обміну та інтенсифікація процесів руху товарів, капіталів, трудових ресурсів;

• створення інституцій міждержавного, міжнародного регулювання глобальних проблем;

• тяжіння світової економіки до єдиних стандартів, цінностей, принципів функціонування.

Глобалізація – це об’єктивний процес планетарного масштабу, який має як прогресивні наслідки, так і негативні. До позитивних ми можемо зарахувати:

• поширення нових інформаційних технологій та пов’заних з ними переваг (скорочення часу і витрат на трансакції, поліпшення умов праці та життя);

• перехід на ресурсозаощаджувальні технології;

• посилення уваги до важливих проблем людства та ін.

Однак, глобалізація економіки – це не лише вигоди від зростання участі країни в світових економічних процесах, але й висока ймовірність втрат, зростання ризиків. Глобалізація передбачає, що країни стають не просто взаємозалежними з причини формування системи міжнародного інтегрованого виробництва, зростання обсягів світової торгівлі та потоків іноземних інвестицій, інтенсифікації руху технологічних нововведень тощо, але й більш вразливим щодо негативного впливу світогосподарських зв’язків.

До негативних наслідків глобалізації належать:

• посилення нерівномірності розвитку країн світу;

• нав’язування сильними країнами своєї волі, нераціональної структури господарства, політичної та економічної незалежності.

82 - Глобальні проблеми світової економіки

Глобальні проблеми (фр. global – загальний, від лат. globus – куля) – це об’єктивні суспільні явища всесвітньо-історичного значення, породжені сучасними умовами матеріального виробництва, технічним рівнем озброєнь, соціально-політичними протиріччями сучасної цивілізації, які досягли критичної межі. Критеріями визначення глобальних проблем можна вважати таке:

• вони ставлять проблему виживання людського роду, його самозбереження, спасіння цивілізації від загибелі;

• вони становлять центральну вісь загальних інтересів усіх країн, соціальних та національних спільностей;

• їх неможливо розв’язати без широкого міжнародного співробітництва.

Класифіація глобальних проблем:

1. Політичні проблеми (недопущення світової ядерної війни і забезпечення стабільного миру, роззброєння, військові та регіональні конфлікти).

2. Природно-екологічні проблеми (необхідність ефективної і комплексної охорони навколишнього середовища, енергетична, сировинна, продовольча, кліматична, боротьба з хворобами, проблеми світового океану тощо).

3. Соціально-економічні проблеми (стабільність розвитку світового співтовариства, ліквідація відсталості країн, що розвиваються, проблема розвитку людини, злочинність, стихійні лиха, біженці, безробіття, бідність та ін.).

4. Наукові проблеми (освоєння космічного простору, довгострокове прогнозування тощо).

Для характеристики глобальних проблем можна використати класифікацію, прийняту міжнародними організаціями.

1.Проблеми, пов'язані з основними соціально-економічними й політичними завданнями людства: запобігання світової війни; немілітаризація Космосу; запобігання перегони озброєнь і роззброювання; створення сприятливих умов для світового соціального прогресу, подолання відставання в розвитку слаборозвинених країн.

2.Комплекс проблем, що стосуються взаємин людини, суспільства й НТР: ефективність використання досягнень НТР; проведення демографічної політики; удосконалювання системи утворення; ліквідація негативного впливу техніки на людину.

3.Проблеми, пов'язані із соціально-економічними процесами й навколишнім середовищем: рішення сировинної, енергетичної й продовольчої проблем; мирне освоєння Космосу й багатств Світового океану; усунення дефіциту демократії й боротьба з репресіями.

Дана класифікація виділяє тільки першочергові завдання, що коштують перед світовим співтовариством.

Глобальні проблеми породжені, перш за все, бурхливим розвитком індустріального виробництва. Інтенсивне зростання проблем у сфері глобальної політики на межі 3 тисячоліття підвело цивілізацію до критичного стану. При цьому на порядку денному стоїть не одна, а кілька досить різноманітних глобальних проблем. Зокрема, можна виділити такі:

1. Глобальні військово-політичні проблеми.

• ризик виникнення світової війни;

• зростання озброєнь;

• існування великої кількості заплутаних політичних вузлів та гарячих точок;

• мілітаризація мислення і накопичення недовіри між державами.

2. Глобальні політико-екологічні проблеми.

• погіршення якості біосфери;

• загроза безповоротних змін у кліматі;

• зростання кількості великих стихійних лих;

• широке розповсюдження небезпечних захворювань.

3. Глобальні політико-економічні проблеми.

• виснаження ресурсів (сировинних та природних);

• голод;

• незбалансованість росту народонаселення;

• економічне відставання країн, що розвиваються.

4. Глобальні соціально-політичні проблеми.

• тероризм;

• наркоманія;

• злочинність;

• захист прав людини.

Серед глобальних проблем, що стоять сьогодні перед людством, збереження миру - найгостріша проблема, яка потребує невідкладного розв'язання. Людська цивілізація дійшла до такого стану, коли локальні міжнаціональні конфлікти без вживання ефективних запобіжних заходів можуть перетворитися на глобальні й становити безпосередню загрозу життя на землі.

83 - Інтеграція України в сучасну світогосподарську систему

Безпосередня й активна участь України в сучасних інтеграційних процесах об'єктивно зумовлена перевагами міжнародного поділу праці, а також потребою подолати штучну відокремленість нашої держави від світового господарства, до якої призвели односторонній її розвиток у межах високо спеціалізованих СРСР і РЕВ, деформовані зовнішньоекономічна політика та механізми зовнішньоекономічної діяльності, нерозвинені товарно-грошові відносини і національні ринки товарів, послуг, праці та капіталу.

Україна як незалежна країна знаходиться в геополітичному торговому просторі 10 прикордонних держав: Росії, Польщі, Білорусії, Словаччини, Болгарії, Угорщини, Румунії, Туреччини, Грузії. Це величезний потенційний ринокзбуту української продукції. З цими країнами Україна має загальну границю, а з Туреччиною і Грузією - морську в акваторії Чорного моря.

Україна явно недооцінила потенційні можливості цих країн у розширенні торгово-економічних відносин, у зміцненні своєї економіки. Відновлення раніше існуючих економічних зв'язків і їх значне розширення країн є для України об'єктивною необхідністю. Через простір цього ринку Україна може просувати свої товари на інші ринки

Просування товарів України на ринки ЄС проходить з великими труднощами в зв'язку з наявністю тарифних бар'єрів, експортних обмежень, антидемпінгового регулювання. У торгівлі з цими країнами виявилася повна безперспективність орієнтації на експорт сировини і виробів первинного ступеня переробки. Структура експорту України буде залежати від реалізації нової економічної програми уряду, орієнтованої на розвиток сучасного машинобудування, металургійної, хімічної промисловості. На ринку ЄС варто взяти курс на максимально швидке адаптування вітчизняного виробництва до економічних реалій сучасного ринку. На озброєння варто взяти досвід Японії, Південної Кореї, Тайваню по енергозбереженню й умінню робити продукцію з мінімальними витратами, конкурентно здатну на цьому регіональному ринку. Без цього Україна не зможе успішно інтегруватися в ЄС і світову господарську систему.У торгівлі України з країнами ЄС видна її незбалансованість.

Україна повинна враховувати інтеграційні процеси в країнах Азії, АТР. Там набирає силу таке об'єднання держав у загальний ринок, як АРЕС (Аsіа and Pasifics Economics Corporation) у складі 15 держав, створене в 1989 році. У це угруповання входять країни АСЕАН, НИС і такі розвиті країни як Японія, США, Канада, Австрія, Нова Зеландія, а також Китай. Цей регіональний ринок самий великий, з величезними природними багатствами, де проживає близько 40% населення земної кулі, виробляється більш 50% ВНП світу. Україна на цьому ринку робить тільки перші кроки.

Щоб затвердиться на цьому ринку, Україна повинна постійно стимулювати торгівлю з країнами АТР. На цьому ринку знаходить збут продукція хімічної промисловості і насамперед, добрива, прокат чорних металів, електроустаткування, зварювальні апарати, газові турбіни, транспортні засоби, визначені види продукції АПК. Перспективними товарами на ринку АРЕС можуть бути високоякісна продукція машинобудування, суднобудування, електроніка.

Україна здійснювала торгівлю і з країнами такого великого ринку як НАФТА, куди входять США, Канада, Мексика. Це ринок високих технологій.

Торговельно - економічні відносини України з країнами НАФТА різко відрізняються, а з Мексикою знаходяться в зародковому стані. Україна здатна робити товари, що могли б знаходити збут у Мексиці. Мексика має попит на енергетичне устаткування, продукцію хімічної промисловості, машинобудування, суднобудування.