11. Свідомість: походження та соціальна сутність

Перші уявлення про свідомість виникли в стародавні часи. Самоспостереження привело людей до висновку, що в їх головах відбуваються процеси, які відрізняються від процесів у навколишньому середовищі. Наприклад, можуть виникати уявлення про речі, які ми зараз не спостерігаємо; людина може уявляти те, чого ніколи не бачила, може фантазувати, мріяти і т. ін. Тоді ж з'явились думки про існування душі і було поставлено питання: "Що таке душа?", "Як вона співвідноситься з предметним світом?" При відповіді на ці питання погляди філософів розділились.

У релігії душа людини з самого початку розглядається як вияв божественного, надприродного розуму. Вона є "іскрою Божою", яку Бог забирає, коли карає людину.

Об'єктивні ідеалісти (Платон, Г. Гегель та ін.) розглядали свідомість як духовну субстанцію, що існує поза і до матеріальних речей; зовнішній світ, на їх думку, визначається світом ідей, абсолютним духом, світовим розумом або волею, які утворюють внутрішню сутність предметів, що чуттєво сприймаються.

Суб'єктивні ідеалісти (Д. Берклі, Е. Мах, Д. Юм та ін.) виходили з абсолютної несумісності матерії і свідомості, але вважали справжньою реальністю лише відчуття людини; речі, на їх думку, становлять вторинне буття, похідне від відчуттів.

Філософський дуалізм розглядав душу і тіло як незалежні одне від одного начала. Biн теж не зміг пояснити суть взаємозв'язку психічних і фізіологічних процесів у організмі людини.

Матеріалісти минулого в дискусіях з ідеалістами відкидали ідею про надприродний характер свідомості та її субстанціальність і доводили, що джерело свідомості міститься в матерії. Однак вирішити питання, як свідомість виникає в процесі розвитку матерії, їм не вдалося.

Тривалі дослідження свідомості засвідчили, що вона є єдністю психічних процесів, задіяних в осмисленні людиною об'єктивного світу і власного буття. Сучасна наука довела, що свідомість існувала не завжди, вона є властивістю матерії, яка виникла в процесі історичного розвитку та ускладнення її форм. Свідомість не є чимось містичним, надприродним, не властивим природі. Вона споріднена загальній властивості матерії — відображенню. Для того щоб усвідомити сутність цієї властивості, необхідно мати на увазі, що універсальне за своїм поширенням відображення виявляється неоднаково на різних рівнях організації матеріального світу.

Під відображенням у філософії розуміється властивість матерії внутрішньо перебудовуватися внаслідок зовнішнього впливу, відповідно реагувати па нього. Відображення завжди пов'язане зі взаємодією двох і більше об'єктів. Тому його характер залежить як від зовнішніх дій, так і від внутрішнього стану об'єкта, що реагує на дію.

Кожному рівню структурної організації матерії відповідає специфічна форма відображення. Розвиток структури матеріальних систем супроводжується появою нових типів відображення. Сьогодні виокремлюють такі його типи: відображення в живій природі, відображення в неживій природі, відображення в суспільстві.

Нарівні неживої природи відображенню властивий пасивний, некерований характер. Прикладом є ерозія ґрунту, зміни в гірських породах внаслідок землетрусів, усі фізико — хімічні взаємодії.

На рівні живої матерії, але такої, яка ще себе пе усвідомлює, виникає активно-пристосувальне відображення. Воно характерне для рослинного і тваринного світу. У живих істот на цьому рівні з'являється нервова система, органи чуття.

На рівні соціально організованої матерії виникає свідомість — якісно нова форма відображення. її можна назвати активно-перетворювальною. Свідомість людини не тільки відображає об'єктивний світ, а й бере активну участь у його творчому перетворенні.

Отже, сучасна матеріалістична філософія розглядає свідомість як ступінь у розвитку властивості відображення, пов'язану з виникненням людського суспільства. Аналізуючи взаємовідношення матерії і свідомості, ця філософія доходить висновку, що свідомість — це вища, притаманна лише людині, форма відображення об'єктивної дійсності, властивість не усієї

Сутність свідомості багатоаспектна. її онтологічний аспект полягає в тому, що свідомість вторинна, похідна віл матерії як за джерелом, так і за способами і формами функціонування; гносеологічний аспект — у тому, що свідомість є вищою формою відображення, суб'єктивним образом об'єктивного світу; природничо-науковий аспект — у тому, що свідомість є властивістю особливо організованої матерії, тобто головного мозку людини (свідомість є там і тоді, де і коли функціонує головний мозок людини); соціально-історичний аспект — у тому, що свідомість є результатом соціалізації людини, прогресу людини і суспільства. матерії, а тільки особливо організованої — головного мозку людини.