21. Почуття, інтелект, воля. Ідеали в житті людини

Оскільки здатність ставати новою обставиною дійсності повинна мати матеріалізоване існування, самозміна людини відбувається насамперед у формі чуттєвої діяльності. Чут­тєвою діяльністю називають подразнення (зміни), що

відбуваються в органах чуття. До основних чуттєвих вла­стивостей людини належать зір, слух, смак, нюх, дотик. Саме на основі чуттєвої діяльності виникають почуття людини.

 

Часто плутають поняття "почуття" й "емоція". Вони не тотожні між собою, оскільки основою емоцій є рефлекси, пов'язані з потребами організму, що мають біологічну при­роду. На відміну від емоцій, основою почуттів є суспільно сформоване ставлення людини до дійсності.

 

Емоціями називають реакції живого організму на вплив зовнішнього середовища, що спричиняються рефлексами.

Емоції можуть виникати як наслідок усіх видів чуттєвої діяльності. Емоції спостерігаються і у тварин. Інша справа — почуття. Вони з'являються тільки у людини.

Почуттями називають індивідуально-суспільно ство­рену форму безпосереднього переживання людиною дій­сності.

Почуття людини цілеспрямовано формуються в процесі виховання та історично змінюються навіть на принципово протилежні. Так, здатність бачити красу (естетичні почут­тя) є результатом естетичного виховання людини, яке здій­снюється відповідно до певних історично даних уявлень су­спільства про прекрасне. Тому одне коло людей красивим може визнавати такі форми тіла, які іншим людям здаються огидними. Вам, очевидно, знайомі почуття любові й нена­висті, поваги і зневаги. У своєму ставленні до інших людей і природи ми й виявляємо свої почуття.

 

Однак людина починає самозмінюватися не тільки завдя­ки почуттям. Самозміна відбувається і завдяки інтелекту­альній діяльності. Для розкриття сутності інтелектуальної діяльності потрібно визначитися з поняттям "інтелект".

 

Інтелектом називають рівень здатності людини до мислення. При цьому мислення розуміється як процес ціле­спрямованої зміни уявлень, який відбувається згідно з пра­вилами і законами логіки.

Отже, поняття "інтелект" вживають для означення ак­тивного процесу мислення, який здатний перебудовувати, змінювати людину на якісно нову силу дійсності. Так, лю­дина, володіючи знаннями законів хімічних перетворень, може виготовити матеріали, які не існують у природі.

 

Вживаючи поняття інтелект, передусім розрізняють здатність душі відчувати і мислити. Інтелект розглядають як здатність душі створювати абстрактні поняття, яким у повному обсязі не відповідають ніякі предмети дій­сності. Поняття "коло", "закон", "добро", "ідеал", "одиниця", "трикутник", "нуль" не мають матеріальних аналогів, але використовуються для пізнання властивостей реальних пред­метів. Так, одиниці міри дають змогу визначати реальні співвідношення розмірів, маси предметів; ідеальні геомет­ричні фігури допомагають знаходити схожість між різними просторовими об'єктами; закони держави допомагають ви­значити правомірність суспільного покарання конкретних людей тощо. При цьому абстрактні поняття можуть порівню­ватися, співвідноситися та поєднуватися між собою незалеж­но від чуттєво даної об'єктивної дійсності на підставі законів логіки. Тому людський інтелект здатен будувати образ не­існуючого, але можливого та бажаного світу.

 

Однак побудова людиною (за допомогою почуттів та інте­лекту) образу майбутнього і шляхів його досягнення є на­самперед духовним процесом. Це означає, що почуття й інте­лект керовані. Те, що виявляє себе як здатність керувати почуттями й інтелектом, отримало назву "воля".

 

Воля (волевиявлення) — це властивість людської душі цілеспрямовувати діяльність тіла незалежно від безпо­середніх фізіологічних потреб власного організму.

Здатність мати волю принципово змінює дані природою можливості організму, дає змогу людині виявляти саме людські якості, що, як зазначено вище, можуть заперечува­ти природні потреби, бажання тіла.

 

Людина з розвиненою волею, здатна до самоконтролю і свідомого спрямування своїх вчинків, "володіє собою". Ім­пульсивна, слабодуха, слабовольна людина, навпаки, часто-густо постає як свавільна, егоцентрична особа, що перетво­рюється на раба своїх тілесних бажань, конформіста, який легко впадає в залежність від людей, котрі вміють пов'язу­вати свої егоїстичні цілі з образами безпосереднього задово­лення тілесних потреб. Мобілізацію, прояв, напруження волі розглядають як визначальну властивість людини цілеспря­мовувати свою діяльність. Воля при цьому стає надприрод­ним чинником внутрішнього спонукання людини до активної дії згідно з ідеалом, що може не мати відповідника в існу­ючому світі. Це дає змогу людині змінювати цей світ на та­кий, що стає відповідним до бажаного ідеалу.