Етапи розвитку приказової системи

Прикази – органи центрального управління, що поєднують адміністративні і судові функції.

1. 15 ст. – розширення функцій палацевих відомств, початок перетворення в органи загальнодержавного управління.

2. Початок 16 ст. – усередині палацевих відомств з’являються самостійні установи, що очолювали дяки, які одержали спеціальне доручення, наказ (“ізби”, “прикази”).

3. Із середини 16 ст. (в наслідок реформ Івана Грізного) – перетворення приказного управління в систему центрального загальнодержавного.

У ході реформ середини 16 ст. у Росії формується станово-представницька монархія – форма правління феодальної держави, при якій влада короля (чи великого князя) суміщалась з наявністю станово-представницьких установ. У більшості країн Європи така форма влади складалася у 13 -14 ст. (у Кастилії – 12 ст., Угорщині, Польщі – 15 ст.) у процесі формування станів і органів станового представництва (парламент в Англії; Генеральні штати у Франції; кортеси в Іспанії; сейми у Польщі, Чехії; риксдаг у Швеції; Земський собор у Росії). У ході подальшого розвитку державний лад в більшості країн еволюціонує в абсолютну монархію. У Росії станово-представницька монархія існувала із середини 16 ст. У ІІ половині 17 ст. вона почала переростати в абсолютну, яка організаційно і законодавчо сформувалась на початку 18 ст.

Органи влади та управління у іі половині XVI ст.

ЦАР (з 1547 р.)

З ЕМСЬКИЙ СОБОР (1549 р. – поч. 80-х рр. 17 ст.)

Представлені: боярство, духовенство, дворянство, купецтво,

державний апарат.

Склад: Боярська Дума, Посвячений собор, обрані від дворян,

обрані від посада, купців тощо.

Б оярська дума митрополіт

(за Івана IV – Обрана ПАТРІАРХ

Рада до 1561 р.) (з 1589 р.)

ПРИКАЗИ (на чолі боярин або дяк. 16–поч.18 ст.)

с ер. 16 ст. – близько 20, кінець 17 ст. – 50.

Розрядний, Пушкарський, Збройна палата,

Стрілецький, Посольський, Холопій, Помісний

тощо. (При Івані IV називались ізбами).

МІСЦЕВЕ УПРАВЛІННЯ

Городові прикажчики, губні старости, земські

старости, ізлюблені голови, воєводи.

СТАНОВО-ПРЕДСТАВНИЦЬКА МОНАРХІЯ

(сер. 16 – кінець 17 ст.).

Основні напрямки зовнішньої політики Івана Грізного.

Південний	Західний	Східний
Тривала боротьба із Кримським ханством	Спроба Росії ствердиться у Прибалтиці	Ліквідування татарських ханств, приєднання нових земель
1559 р. – невдалий похід руського війська на Крим	Лівонська війна (1553 – 1583 рр.). Розпад Лівонського ордена, виникнення Речи Посполитої, виступ проти Росії коаліції європейських держав – Данії, Швеції, Речи Посполитої (1569 р.).	1552 р. – приєднання Казанського ханства, 1556 р. – Астраханського Перехід під владу Росії усього середнього та нижнього Поволжя.
1571, 1572 рр. – набіги кримського хана на Москву	Поразка Росії у війні: 1582 р. – перемир’я у Ям-Запольському, Росія віддала Польще усю Лівонію та Полоцьк; 1583 р. – мир зі Швецією у Плюсе, Росія віддала міста Ям, Копор’є, Нарву, Івангород.	1582 р. – початок походу Єрмака до Сибіру, початок освоєння східної частини цих земель.