Творче мислення: його особливості і засоби розвитку

1. У психологічній науці мислення розглядається як багатофакторна структура, інтегративна складова інтелекту людини. Залежно від рівнів узагальнення інформації, засобів, що використовуються для цього, новизни отриманих результатів, ступеня інтелектуальної активності вчені виокремлюють декілька видів і способів мислення, одним із яких є творче.

2. Сутність творчого мислення, з погляду одного з перших дослідників цього феномену Дж.Гілфорда, може бути розкрита через такі особливості: оригінальність і незвичність висловлюваних ідей, прагнення до інтелектуальної новизни у вирішенні завдання (проблеми), здатність бачити предмет (можливості його використання) під новим кутом зору і продукувати ідеї у невизначеній ситуації (тобто за відсутності передумов для формування нових ідей). Завдячуючи цим властивостям, реалізується прогностично-перетворювальна функція інтелекту, здійснюється творча діяльність людини у різних сферах її професійних і непрофесійних інтересів.

3. Не всі вчені поділяють думку про домінуючу роль природжених здібностей у творчому самовиявленні індивідуума. За висновками досліджень звичайна людина відрізняється від відомих особистостей не відсутністю творчих можливостей, а здатністю їх виявляти, підтримувати і реалізовувати. Тому правомірним є питання про створення сприятливих умов для розкриття творчого потенціалу кожної людини і, зокрема, у процесі післядипломної освіти.

4. Творче мислення у професійній діяльності, як і у будь-якій іншій, залежить від суб'єктивних якостей особистості. Серед них виділимо: творчу уяву, що робить її необхідною умовою професійної творчості, розвиненість інтелекту, яка спонукає людину до розміркування, упорядкування знань, пошуку і аргументації власного рішення існуючої (можливої) виробничої проблеми, відкритість новому у пізнанні (когнітивна відкритість) як ставлення спеціаліста до нової інформації, досвіду, легкість у сприйнятті нових ідей, професійний кругозір, що визначає його здатність до саморефлексії фахових знань, діяльності, раціоналізації або пропозиції оригінальних ідей тощо. Хоча ці якості формуються протягом усього професійного життя, їхній розвиток може здійснюватися цілеспрямовано, за допомогою нових технологій навчання у системі підвищення кваліфікації.

5. У контексті розвитку творчого мислення вважаємо за доцільне зробити наголос на застосуванні методу проектування у навчальному процесі. Розробка і захист індивідуальних або колективних проектів (фрагментів проекту) активізують творчий пошук слухачів у визначенні теми, засобів, підходів до вирішення поставлених у ньому завдань, стимулюють інтелектуальну діяльність особистості, актуалізують життєвий і професійний досвід спеціаліста, інформацію, знання, отримані у процесі спілкування з викладачами, колегами. Важливим елементом активізації творчого мислення можуть стати розроблені заздалегідь учасниками заняття критерії аналізу підготовлених проектів.

6. Аналізувати надані проекти, можна за такими параметрами і показниками, як: новизна (у виборі теми, постановці завдань, шляхах їх вирішення та ін.), необхідність (для окремої установи, галузі у цілому), можливість реалізації (реальна і потенційна), результативність (прогнозована зміна кількісних і якісних показників, іміджу організації, тощо), економічність (не передбачає додаткових коштів, а передбачає значне, незначне фінансування) тощо. Такий підхід до організації навчального процесу сприяє, по-перше, формуванню у слухачів вміння всебічно оцінювати продукт індивідуальної чи колективної творчості, а по-друге, стимулює прояв ними системності, гнучкості і нестандартності мислення. Останнє може виявитися у відмові від традиційних шляхів вирішення проблеми, знаходженні нових засобів досягнення поставленої мети, які згодом можуть втілитися у його виробничій діяльності. Впровадження нових педагогічних технологій в організацію підвищення кваліфікації дозволяє позитивно впливати на зміни у професійній діяльності і мисленні спеціаліста.

Контрольні запитання:

1. Яку можливість дає кмітливість для формування творчого мислення?

2. Які функції пов’язані з творчим мисленням?

3. Які факти навчання запропонував К.Калахан, для стимулювання розвитку творчого мислення? Назвіть їх.

4. Як називається найзагальніша ознака творчого мислення?

5. Що виступає важливою характеристикою творчого мислення?

6. Перерахуйте основні особливості художнього образу.

7. Як розглядається мислення у психологічній науці?

8. Назвіть одного перших дослідників творчого мислення.

9. Визначте важливість творчого мислення у професійній діяльності.

10. Який має вплив творче мислення на навчальний процес? Який використовується метод у навчанні?

11. Назвіть параметри за якими характеризують проекти творчого мислення.

Контроль знань: на практичному заняття № 4, на заліку

САМОСТІЙНА РОБОТА № 9

ТЕМА: Психологія мислення і дослідження в галузі штучного інтелекту

Актуальність

Знання індивідуальних особливостей мислення допомагає медичному працівникові виявити ті негаразди у роботі пацієнта, які заважають здоровому способу життя

Мета:

З’ясувати поняття «комп’ютерна метафора»;

Визначити поняття «штучний інтелект»;

Література

1. Психологія: Підручник / Під ред. Ю.Л.Трофімов. – К.: Либідь, 2003. – С. 310-313.

Завдання:

Ознайомившись з психологією мислення і дослідженням у галузі штучного інтелекту усно на практичному занятті вміти коротко охарактеризувати у чому полягає суть штучного інтелекту. Дати відповіді на контрольні запитання.

Теоретичні відомості

У далеке минуле відійшли дискусії про те, чи може машина (тобто комп'ютер) мислити. В наш час комп’ютер слушно вважається одним з адекватних засобів розв’язування задач людиною. Однак у розвиток як психології, так і комп'ютерних наук «комп'ютерна метафора» внесла багато нового. «Комп'ютерна метафора» розглядає людину як канал передання інформації, а психічні процеси як такі, що реалізують інформаційний обмін з навколишнім середовищем.

Коли говорять про людину як канал передавання інформації, то передусім проводять аналогію між людською і комп’ютерною пам'яттю. В комп'ютері, як відомо, розрізняють пам'ять активну й пасивну (пасивна пам'ять об'ємніша і містить як дані, так і програми їхньої обробки). Аналогічні риси почали знаходити в організації когнітивної сфери людини, виділяючи, скажімо, так звані сенсорні регістри, первинну пам'ять – з обмеженим обсягом і вербалізацією як засобом збереження інформації і вторинну пам'ять – довгочасну семантичну пам'ять з великим обсягом пасивної інформації, яка зберігається (Н. Во і Д. Норман). Відповідно через такі аналогії визначали й описували інші когнітивні процеси. «Комп'ютерна метафора» є провідною в такому відомому напрямі зарубіжної психології, як когнітивна психологія. Різновидом комп'ютерної є «програмна метафора», згідно з якою психічні процеси порівнюються з машинними програмами.

Сучасним варіантом «комп'ютерної метафори» є поняття «штучного інтелекту». Сфера досліджень штучного інтелекту характеризується спробами визначити, як система сприймає, аналізує, передає та узагальнює інформацію, і за допомогою цих даних досліджувати конкретні ситуації й знаходити розв'язування задач. До сфери штучного інтелекту належать такі випадки, коли обробка інформації не може бути виконана за допомогою чітких формалізованих, алгоритмізованих методів. Ясно, що таких випадків в обробці інформації багато. Це розпізнавання образів, у тому числі ідентифікація букв та відображень, розуміння тексту, розпізнавання мови, доведення теореми, розв'язання задач, пошук ігрових ходів, постановка медичного та технічного діагнозу. В усіх цих випадках йдеться про задачі, для яких невідомий і не може бути створений алгоритм розв’язування, тобто послідовність дій, добре визначених і виконуваних формальною системою (роботом, верстатом із ЧПУ, комп'ютером безпосередню) в обмежений (не дуже тривалий) час.

Сфери, які стосуються штучного інтелекту, характеризуються двома основними ознаками. По-перше, в них використовується інформація в символьній формі – букви, слова, знаки, малюнки (на відміну від обробки даних у числовій формі). По-друге, для штучного інтелекту необхідна наявність вибору. Виконання розумової ефективної дії в умовах невизначеності або ж свобода вибору та дії є принциповою ознакою інтелекту людини, і спроби моделювати ці особливості інтелекту людини в штучному інтелекті відображають орієнтацію спеціалістів на дані психології та інших наук про людину.

Сучасний етап розвитку ідей штучного інтелекту, пов'язаний зі створенням комп'ютерів п'ятого покоління, характеризується новими якісними рисами. Академік Г.С.Поспєлов об'єднує ці риси одним поняттям – інтелектуальний інтерфейс. Він реалізується системою з трьох пристроїв – діалогового процесора (останній має зрозуміти текст або мовне повідомлення й перевести його у форму, зрозумілу для комп'ютера), бази даних (у ній міститься добре організована інформація про світ задач узагалі, тобто про способи їх постановки і розв'язання, їхні різновиди, а також про той конкретний світ, до якого належить конкретна задача) і так званого планувальника (одержавши результати роботи двох перших блоків – діалогового процесора й бази даних, він створює програму роботи обчислювальної машини).

Повторимо, що поняття «штучний інтелект» не треба розуміти буквально – звичайно, це метафора. Шлях до вирішення проблем комп'ютером значно відрізняється від того, яким іде людина. Спеціалістів цікавить тут саме результат. Як зазначає Г.С.Поспєлов, «штучний інтелект» це властивість комп'ютера одержувати деякі з тих результатів, які породжує творча діяльність людини. Однак основним напрямом подальшого розвитку комп'ютерних наук є наближення до «людського» процесу розв'язування, і це засвідчує один із найсучасніших здобутків штучного інтелекту – експертні системи (ЕС).

ЕС – це комп'ютерні програми, здатні виконувати найрізноманітніші функції, а саме: консультувати й давати поради, аналізувати й класифікувати, вчитися й навчати, проводити пошук, обмінюватися інформацією, надаючи їй потрібної форми, ідентифікувати й інтерпретувати, здійснювати діагностику й тестування, тобто розв'язувати ті задачі, вирішення яких неможливе без експерта-людини.

Можна визначити такі основні особливості експертних систем: по-перше, це комп'ютерні системи; по-друге, вони побудовані на принципах обробки знань; по-третє, це системи, орієнтовані на розв'язування досить складних задач, однак у вузькій предметній галузі; по-четверте, це системи, які розв'язують задачу аналогічно тому, як це робить людина.

ЕС – інтелектуальні системи, тому що досягають семантичного рівня обробки інформації, тобто володіють знаннями про свої можливості й про те, до яких об'єктів і процесів вони можуть бути застосовані.

У контексті психології мислення принциповою є одна з визначальних проблем створення експертних систем – проблема одержання знань. Ідеться про знання людини, так зване витягання їх у процесі безпосереднього контакту між спеціалістом (експертом) у даній галузі та інженером зі знань (інакше –когнітологом).

Процес витягання знань виявляється найскладнішим при проектуванні та побудові експертних систем. Відомий так званий парадокс інженерії знань (Вотермен), пов'язаний з тим, що чим вищі здібності експерта в предметній галузі, тим нижчою є його здатність описувати знання й механізми, які використовуються ним для розв'язування задачі. Висококваліфікований експерт може приймати рішення інтуїтивно, що ще раз підтверджує правильність тлумачення інтуїції як згустка досвіду. Експерт не завжди може дати відповідь навіть на просте запитання: про що він думає. Кожна людина по-різному схильна до так званого самоспостереження, причому ця здатність зовсім не залежить від того, чи є вона експертом.

Із цього випливає, що експертам потрібна стороння допомога, спрямована на те, щоб пояснити та зробити явним спосіб міркування і розв'язування задач. Існують дві групи психологічних методів витягання знань. По-перше, текстологічні (аналіз літератури, документів) і, по-друге, комунікативні: пасивні (спостереження, лекції) та активні, які, у свою чергу, поділяються на групові та індивідуальні – анкетування, інтерв'ю, діалог, круглий стіл, рольові експертні ігри.

Когнітолог – передусім спеціаліст саме з психології Проблеми створення ефективних експертних систем тісно пов'язані з можливостями сучасної психології щодо опису та експліцитування різноманітних процесів мисленнєвої діяльності людини.

Контрольні запитання:

1. Розкрийте поняття, що таке «комп’ютерна метафора»

2. Охарактеризуйте поняття «штучний інтелект»

3. Які є сфери штучного інтелекту?

4. Що є найсучаснішим здобутком штучного інтелекту?

5. Розкрийте поняття процес одержання (витягання) знань.

6. Дайте визначення когнітолог – це ….?

7. У чому виявляється принципова відмінність мислення людини та «мислення машини»? Наведіть аргументи, які б переконливо доводили таку відмінність

Контроль знань: на практичному заняття № 4, на заліку

САМОСТІЙНА РОБОТА № 10

ТЕМА: Фізіологічні основи уяви. Уява та органічні процеси. Фантазія

Актуальність

Відображаючи об’єктивну дійсність, людина не лише сприймає те, що на неї діє в певний момент, або згадує те, що на неї діяло раніше. Життя потребує від людини створення образів і таких об’єктів, яких вона ще ніколи не сприймала, уявлення подій, свідком яких вона не була, передбачення наслідків своїх вчинків, програмування своєї діяльності. Завдяки їй розширюються межі пізнання дійсності. За її допомогою людина пізнає те, що безпосередньо на неї не діє. Завдяки уяві людина може перенестись і в далеке майбутнє, і в минуле.

Мета:

З’ясувати поняття уява; основні фізіологічні чинники; органічні процеси, поняття фантазія

Література

1. Психологія: Підручник / Під ред. Ю.Л.Трофімов. – К.: Либідь, 2003. – С. 321-326.

2. Сергєєнкова О.П., Столярук О.А., Коханова О.П., Пасєка О.В. Загальна психологія. Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2012 – С. 97-106.

3. Ільїна Н.М. Загальна психологія в екзаменаційних питаннях і відповідях: навчальний посібник. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2009. – С. 145-153

Завдання:

Ознайомившись з теоретичною частиною усно на практичному занятті вміти коротко охарактеризувати у чому полягає суть поняття уяви, фантазії, органічні процеси. Вміти давати відповіді на контрольні запитання.

Теоретичні відомості

Уява – це психічний (інтелектуальний) пізнавальний процес, який полягає у створенні нових образів, предметів, ситуацій, обставин на основі попереднього досвіду людини.

У здійсненні складних процесів уяви бере участь кора головного мозку. Фізіологічним підґрунтям уяви є утворення нових сполучень тих нервових зв’язків, які виникали раніше у процесі відображення людиною об’єктивної реальності. Для виникнення нового образу потрібно, щоб раніше утворені системи зв’язків, структура яких була детермінована характером об’єктів, що сприймалися, розпалися і утворили нові сполучення відповідно до нових потреб, що активізувалися в діяльності людини.

Діяльність уяви тісно пов’язана з емоціями, невіддільними від творення нового образу. Це дає підстави говорити про те, що механізми процесу уяви розташовані не лише в корі великих півкуль головного мозку, а й у підкоркових центрах. Експериментально доведено, що імпульси, які надходять до підкоркових відділів мозку, активізують діяльність кори великих півкуль, сприяють виробленню плану дій, що має важливе знання при створенні нових образів.

У професіях, пов'язаних зі спілкуванням з людьми, треба враховувати, що вплив на уяву людини може принципово змінити її стан здоров'я, поведінку. Так, відомо, що студенти-медики нерідко помічають у себе або у своїх близьких уявні симптоми тих хвороб, які вони вивчають. Стан хворих погіршується, якщо вони почують розмову лікарів щодо їхньої хвороби, від необережного слова лікаря вони починають уявляти, що хворі дуже небезпечно, смертельно. Такі хвороби в медицині називають ятрогенними. (ятрогенія)

Уява пов’язана з органічними процесами й дозволяє впливати на них. Особливо це яскраво виявляється в осіб вразливих, з багатою уявою, що може спричинити й трагічні наслідки. Уява може відігравати як позитивну, так і негативну роль у життєдіяльності людини. Це повинен враховувати вчитель у своїй професійній діяльності, оскільки нетактовні висловлювання, зауваження педагога можуть спричинити так зване дидактогенне захворювання (дидактогенія)

Специфічним проявом впливу образів уяви на рухову сферу особистості є ідеомоторні акти. Коли людина уявляє собі, що вона робить певні рухи, ці рухи, як правило, і виникають, однак вони можуть бути непомітними і не контролюватися свідомістю. Якщо людині запропонувати уявити, що вона піднімає певну вагу, то її м'язи напружуються і можна зареєструвати біоструми м'язів. За цим принципом виконані протези з біострумовим управлінням.

Уява – це психічний процес, який є надзвичайно важливим для розвитку творчості, творчого мислення. Г.Сельє говорить про уяву як одну з провідних характеристик творчої особистості. Уява, на його думку, пов'язана з незалежністю мислення і мусить поєднуватися з розумінням важливості уявлюваного. «Поєднання уяви з наступною проекцією значущих аспектів уявлюваної картини на усвідомлювану реальність являє собою основу творчого мислення... багато відкриттів, які звичайно вважають випадковими, насправді народилися завдяки великій силі уяви, яка миттєво малює різноманітні висновки з випадкового спостереження» (Г.Сельє). Як приклад Г.Сельє наводить у цьому зв'язку винахід інсуліну фон Мерінгом і Мінковським, який виник з випадкового спостереження, що сеча собак з видаленою підшлунковою залозою притягує рої мух.

Творча уява – це творення нових, оригінальних образів об’єктів, які ще не існують у дійсності, а лише передбачається їх поява. Яскрава творча уява властива винахідникам, ученим, письменникам, художникам, акторам. Але творча уява необхідна й кожній людині в будь-якому виді діяльності.

Нерідко уява набуває форми особливої внутрішньої діяльності, що полягає в створенні бажаного, тобто мрії. Саме в мріях виявляється безпосередні зв’язок уяви з потребами людини і, насамперед, мрія задовольняє потребу людини зазирнути у свій бажаний завтрашній день. Мрія є досить могутнім мотивом для здійснення творчої діяльності. Дієвість мрії є необхідною умовою втілення в життя творчих задумів людини.

Крім терміна «уява» часто синонімічно використовується термін «фантазія». Однак існує думка, що за цими словами криється трохи різна психологічна реальність. Так, відомий філософ Л.Голосовкер вважає, що людині й людству властивий вищий інстинкт – культури й творчості (на відміну від низьких інстинктів – вегетативного й сексуального). Цей інстинкт здійснює свою функцію через імажинацію – уяву. Звідси й його назва – імажинативний абсолют. У цьому підході принципово розрізняються фантазія і уява. Вони не збігаються, оскільки фантазія не пізнає, вона не вгадує, а тільки грає, її основна діяльність – комбінування. І саме цим інколи зайвим комбінуванням вона може заважати уяві в її творчо-пізнавальному процесі.

Зазначаючи негативну роль фантазії, яка заважає дослідженню істини уявою, слід підкреслити, що розрізнити їхні функції дуже важко, подібно до того, як «у річці важко відділити холодну течію від загального потоку її вод» (Л.Голосовкер). Фантазія теж створює, однак насамперед те, чого бути не може. Це казки, міфи, пов'язані з естетичним почуттям, зокрема, дитини.

Одначе наукова, технічна творчість і взагалі професійна творчість пов'язані вже не з фантазією, а з уявою, фантазією стимульованою. Не фантазія, а уява підказує вченим і винахідникам нові образи, інсайти. Стимульована фантазією уява створює «задуми поета» та «імажинативні світи», сила яких не в тому, що вони дублюють дійсність, а в тому, що вони роблять явним і характерним те, що сховане в предметах та їхніх взаємовідносинах, вони розкривають дійсність.

Отже, йдеться про «силу уяви, яка пізнає», і «силу фантазії, яка стимулює». Зрозуміло, що в розвитку уяви досить принциповим є етап формування «фантазії, яка стимулює», особливо в дитячому, підлітковому віці. Але той факт, що фантазія й уява життєво важливі для розвитку креативності, творчості, винахідництва, не викликає заперечень.

Уява і фантазія розвиваються в нормі за звичайними законами розвитку вищих психічних функцій – від мимовільної уяви до довільної, від репродуктивної до творчої. Проте цей процес може порушуватися як унаслідок невдалих педагогічних впливів (є, наприклад, версія, згідно з якою шкільне навчання у його стандартних формах «гасить» творчий потенціал дитини), так і завдяки використанню точних психологічних прийомів формування. Так, не викликає сумніву, що розвиткові творчої уяви, зокрема дитини, сприяють казки, художня література, хороші фантастичні твори, загалом мистецтво, природа. Однак існують і безпосередні прийоми, вправи, виконання яких тренує уяву. Людині можна запропонувати тему для невеличкого оповідання, наприклад, «Театр», «Магазин», «Мандрівка за місто». Однак розкрити тему потрібно так, щоб усі події були описані у зворотному порядку – нібито на кінострічці, яка прокручується назад. Така вправа, безумовно, тренує розвиток уяви, оскільки для того, щоб повернути події назад, потрібно дуже детально уявити собі їх природний хід.

Виконайте завдання до теми:

Завдання № 1

Контрольні запитання

1. Дайте визначення, що таке уява?

2. Чим відрізняться уява від фантазії?

3. Як уява впливає на фізіологічні та органічні процеси людини?

4. Що таке дидактогенія?

5. Як проявляються ідеомоторні акти?

6. Як характеризує Г.Сельє уяву?

7. Що таке творча уява?

8. Дайте визначення мрії.

9. Що таке імажинативний абсолют? Розкрийте суть поняття

10. З чим пов’язана наукова, технічна, професійна творчість?

11. Коли може порушитися процес формування та розвитку уяви?

Завдання № 2

Дайте правильну відповідь:

1. Уява – це:

а) процес створення людиною образів об’єктів;

б) психічна діяльність, результатом якої є стояння нових форм уявлень чи думок;

в) процес, який полягає у створенні нових образів на основі попереднього досвіду людини;

г) сукупність уявлень про навколишню дійсність.

2. Дидактогенія – це:

а) навчальна програма;

б) схильність до повчань;

в) втілення образів уяви в реальність;

г) психічний стан людини (учня, студента) викликаний безтактовністю вчителя

3. Мрія – це:

а) мимовільне створення образів;

б) уявлення бажаного майбутнього;

в) довільне створення образів, що не можуть бути втіленими в життя;

г) відхід від реальності

4. Творча уява – це:

а) творення нових, оригінальних образів, які ще не існують у дійсності;

б) здатність породжувати певну кількість нових образів;

в) процес перетворення природних образів на символічні;

г) фантазування, що не має усвідомленої мети.

5. У якому з наведених речень йдеться про уяву:

а) коли я пригадую кінофільм «Педагогічна поема», у мене ніби перед очима постає живий образ А.С.Макаренка;

б) він гадав про своє бажання піти до бібліотеки;

в) я уявив собі артистку, яку бачив учора в театрі;

г) читаючи «Війну і мир» Л.М.Толстого, я бачив ніби живими героїв роману

Контроль знань: на практичному заняття № 4, на заліку

САМОСТІЙНА РОБОТА № 11

ТЕМА: Зв'язок пізнавальної й афективної сфер особистості

Актуальність

Кожна особистість живе у своєму афективному просторі, в якому будуються всі її взаємозв’язки з навколишнім світом, що відбивається на всіх проявах психічного, зумовлюючи їх неповторність. Тому знання афективної та пізнавальної сфери необхідні для медичного працівника.

Мета:

З’ясувати поняття афект, афективність; у чому відмінність і в чому спільність пізнавальної сфери від афективної.

Література

1. Психологія: Підручник / Під ред. Ю.Л.Трофімов. – К.: Либідь, 2003. – С. 339-341.

Завдання:

Ознайомившись з теоретичною частиною усно на практичному занятті вміти коротко охарактеризувати у чому полягає зв’язок пізнавальної та афективної сфер особистості, в чому проявляється відмінність. Вміти давати відповіді на контрольні запитання.

Теоретичні відомості

Усе наше життя – процес раціонального оволодіння знаннями, фактами, теоріями. Але ми прагнемо оточити себе речами й людьми, які нам подобаються, до яких ми прив’язані емоційно. Досвід підказує, що навчання через переживання нерідко буває ефективнішим, ніж засвоєння фактів. Ми не просто реагуємо на ті чи інші подразники середовища, ми пізнаємо їх через відчуття і сприймання, орієнтуючись на значення для нас цих подразників і відчуваючи при цьому задоволення чи незадоволення, яке спонукає до подальших дій. Уже в елементарних актах пізнання – відчуттях – проявляється афективна чутливість, так званий емоційний тон відчуттів (неприємний звук, приємний запах). Так, з перших днів після народження немовлята інтенсивно відвертаються від неприємного запаху. Афективні явища – це душевні явища, які хвилюють, рухають. Це потяги, емоції, почуття, воля.

Схожість впливу потягів і емоцій на інтелектуальні процеси, їх структурна подібність з боку фізіології та аналогічність впливу на психіку почуттів, пов'язаних з потягами і емоціями, дає підстави для об'єднання їх в один загальний термін – афективність. Розуміння волі як дії, яка впливає на потяги, гальмуючи одні й підсилюючи інші, що виявляється в мотивації, створює можливість виділити ці процеси в афективну сферу психіки, особливості якої визначають афективний простір особистості.

Ця сфера відрізняється від пізнавальної, бо в ній відображаються не предмети і явища об'єктивного світу, а внутрішній стан людини. Це психічні явища, які дані нам у переживаннях ставлення до предметів, до явищ об'єктивного світу, до інших людей і здійснюють вплив на них. Відмінність пізнавальної й афективної сфер безсумнівна. Насамперед вона визначається тим, що в пізнавальній сфері відображається зовнішній предметний світ, а в афективній – внутрішній стан людини. Це відображення здійснюється в пізнавальній сфері в образах, а в афективній – через переживання. В образах відтворюється зміст об'єктивного світу, а в переживаннях – ставлення до цього світу. Ця відмінність дає підстави для їх окремого розгляду. Емоції забарвлюють відображувальний зміст, який нами відчувається, сприймається, мислиться. Розуміння пізнавальної та афективної сфер як проявів специфічних форм відображення підкреслює їх єдність.

Спектр поглядів на співвідношення пізнавальних і афективних процесів дуже широкий: від «панемоційних позицій», у межах яких афективністю наділялося будь-яке психічне явище, до, навпаки, дуже звуженого трактування емоцій у концепціях інтелектуалістичного спрямування – до цілковитого відкидання афективних процесів, оскільки вони надзвичайно інтимні, лабільні, невловимі, суб'єктивні, а тому недостовірні показники значення предметів.

Сутність розглядуваного співвідношення вичерпно розкрив відомий радянський психолог С.Л.Рубінштейн. Емоційність, афективність – лише одна, специфічна сторона пізнавальних процесів, що відображають дійсність у переживаннях. Емоційні процеси не можуть протиставлятися пізнавальним, вони не є взаємовиключними. Як в емоціях виявляється єдність емоційного й інтелектуального, так і пізнавальні процеси утворюють єдність інтелектуального й емоційного. Інтелектуальні й емоційні процеси є важливими компонентами конкретного життя людини, взаємозв’язків людини з дійсністю, через які формується особистість. Психічне відображення завжди якоюсь мірою включає єдність двох протилежних компонентів: знання і ставлення, інтелектуального й афективного.

Отже, цілісне афективне явище завжди становить єдність двох моментів: з одного боку – певного відображеного змісту, а з другого – емоційного переживання, тобто того специфічного забарвлення, з яким даний зміст відображається людиною. Так, один і той самий зміст за різних умов може викликати неоднакові переживання. Улюблена мелодія підсилює радість приємних хвилин, але може спричинити роздратування за інших умов. І навпаки, одне й те саме переживання може забарвлювати різні думки, уявлення: в інтелектуальному процесі завжди присутній момент емоційного. Постулювання єдності інтелектуального й афективного в процесі пізнання дійсності й пізнання особистістю себе самої як реальності знімає питання про первинність пізнання чи емоцій, афекту чи інтелекту (чи емоції виникають як результат пізнання, чи емоції спонукають до пізнання?). Повинно йтися про ті або інші умови взаємовідносин людини з середовищем, про єдність зовнішніх і внутрішніх умов розвитку психіки як процесу взаємодії людини з навколишнім світом. У цій взаємодії виникають знання й емоції, які ми умовно відносимо до пізнавальної та афективної сфер, розглядаючи їх як складові процесу взаємодії. В емоціях через переживання пізнається значущість (недоліки чи переваги) предметів довкілля. Всі судження про значення цих предметів формуються на основі емоцій. Звідки ми знаємо, що Пушкін і Шевченко великі поети, а Рафаель чудовий живописець? Ці судження сформувалися завдяки почуттям гармонії й краси, які охоплюють нас при спогляданні шедеврів цих геніїв. Так уважав М.Я.Грот, російський психолог кінця ХІХ ст.

Отже, емоції не менш значущі, ніж відчуття, сприймання, мислення, уява та пам'ять.

З єдності інтелекту й афекту випливає, що думка не породжується іншою думкою, вона є продуктом, як зазначав Л.С.Виготський, мотивуючої сфери нашого пізнання, яка охоплює наші потяги й потреби, спонуки, емоції й почуття. Тому розгляд афективної сфери особистості доцільно починати з розвитку афективної чутливості, розрізнення вражень і виникнення потягів та емоцій.

Виконайте завдання до теми:

Завдання № 1

Контрольні запитання

1. У яких елементарних актах пізнання проявляється афективна чутливість?

2. Афективні явища це…? Доповніть.

3. Дайте визначення афективності.

4. Розкрийте афективний простір особистості.

5. Чим афективна сфера відрізняється від пізнавальної?

6. У чому здійснюється відображення в афективній та пізнавальній сферах?

7. Що таке «панемоційні позиції» та інтелектуалістичне спрямування?

8. Що довів і розкрив С.Л.Рубінштейн?

9. Що становить собою цілісне афективне явище?

10. Що зазнав Л.С.Виготський розглядаючи ці сфери особистості?

Контроль знань: на практичному заняття № 5, на заліку

САМОСТІЙНА РОБОТА № 12

ТЕМА: Регулятивне значення емоцій і волі в самотворенні особистості

Актуальність

Оцінка і спонукання в емоціях – момент творення особистістю самої себе, свого світу. Суперечливість між потребами та умовами їхнього задоволення є рушійною силою розвитку особистості. Емоції лежать в основі творення особистості й регулюють поведінку. Тому знати, як регулюються емоції та воля у людини дуже важливо.

Мета:

Розглянути емоційний процес як акт регуляції поведінки особистості; визначити як виникає емоційний процес та якими факторами визначається; проаналізувати значення емоцій і волі в самотворенні особистості.

Література

1. Психологія: Підручник / Під ред. Ю.Л.Трофімов. – К.: Либідь, 2003. – С. 368-373.

Завдання:

Ознайомившись з теоретичною частиною усно на практичному занятті вміти коротко охарактеризувати у чому полягає регулятивне значення емоцій і волі в само творенні особистості. Вміти давати відповіді на контрольні запитання.

Теоретичні відомості

Оцінка і спонукання в емоціях – момент творення особистістю самої себе, свого світу. Непогодженість між тим, що треба, і тим, що є, порушення динамічного стереотипу реакцій – основні умови виникнення емоцій. Суперечності між потребами та умовами їхнього задоволення є рушійною силою розвитку особистості. Емоції лежать в основі творення особистості й регулюють її поведінку. Передусім це стосується функції емоцій як внутрішнього сигналу, спрямованого на саморегуляцію. Розглянемо емоційний процес як акт регуляції.

Емоційний процес – специфічна реакція на зміни в зовнішньому або внутрішньому середовищі, яка має три компоненти (Я.Рейковський, 1976). Перший із них – це компонент емоційного збудження, що визначає мобілізаційні зміни в організмі. В усіх випадках виникнення емоційного процесу простежуються зміни збудливості (виникнення – зменшення чи збільшення), загальні зміни швидкості та інтенсивності перебігу психічних, моторних та вегетативних процесів. Другий компонент пов'язаний зі значенням емоційної події для особистості (позитивне чи негативне). Він розкриває знак емоції. Третій компонент характеризує специфічні якісні особливості емоційної події, тобто це зміст, якісна характеристика емоцій.

Виникнення емоційного процесу пов'язується зі станом збудження, підвищенням рівня активації центральної нервової системи, що становить континуум від стану сну до стану крайнього збудження, гніву, екстазу. Підвищення емоційного збудження може привести до рухової активності, підвищення сили і швидкості моторних реакцій або до протилежного ефекту – нерухомості, байдужості. Емоційне збудження може набути специфічної форми емоційного напруження – стану підвищеної активації, блокованого в експресивно-виконавчій фазі внаслідок неможливості виходу в дію. Накопичення збудження і затримка активності зумовлюють вибуховий характер емоцій.

Знак емоційного процесу (позитивний чи негативний) не має необхідного зв'язку з організацією чи дезорганізацією поведінки особистості. Негативні емоції можуть дезорганізувати діяльність, яка привела до їх виникнення, однак вони організують діяльність, спрямовану на зменшення чи усунення згубних впливів. Цим пояснюються факти тривалого свідомого утримання негативних емоційних станів: позбавлення негативного стану може видатися неприємним, а занурення в печаль – приємним. Людина в стані негативних емоцій стає чутливішою, уважнішою, немов збільшує кількість значущих для неї сигналів. Максимальне збільшення інформації наче відволікає людину від болю, спрямовує на опрацювання нового, блокує травмуючий вплив через відкриття інших каналів. Таким є механізм психологічного захисту.

Якісна характеристика емоційного процесу залежить від особливостей сигнального подразника (на які механізми він розрахований, на що спрямований: це може бути задоволення конкретної специфічної потреби – в їжі чи воді або вплив загалом – втома); часу, коли відбувається подія (суб'єктивно неподолані перешкоди в минулому викликають страх, тепер – гнів, у майбутньому – печаль).

Емоційний процес виникає під впливом трьох факторів. Насамперед це безумовні емоційні подразники, які викликають емоцію внаслідок природженої чутливості до них організму. На їх основі формуються первинні механізми регуляції. Другий тип факторів – нейтральні, які дістають емоційне значення завдяки формуванню умовних емоційних подразнень. Нейтральні подразники, що передують емоціогенним або їх супроводжують, самі отримують здатність викликати емоції. Так, людина не терпить пахощів жасмину, бо в дні його цвітіння в сім'ї трапилася трагедія. Ідеться про генералізацію емоційних подразників. Третій чинник емоційного процесу – співвідношення подразника з установками особистості. На основі досвіду в людини формуються певні очікування. Якщо сигнали не з'являються або не відповідають очікуванню, виникає емоційне збудження. Існує певний оптимум розходження між установками і сигналом, який викликає позитивні емоції щодо новизни, незвичайності. Якщо сигнал не відрізняється від очікувань, він оцінюється як нецікавий; якщо ж відрізняється занадто сильно, здається неприємним, небезпечним, дратує.

Емоції й почуття здійснюють регуляторну функцію, виступаючи не лише внутрішнім сигналом, а й зовнішнім. Цю роль виконує виразна функція, значення якої неоціненне в комунікативному процесі, в процесі спілкування між людьми.

Виразні рухи свідчать про наявність певного процесу в психіці. Існують стандартні виразні рухи, які є спільними для багатьох людей, навіть багатьох культур. Це посмішка, плач. Водночас представникам різних культур властиві специфічні емоційні прояви (наприклад, коли і скільки і плакати, як посміхатися). У Чорногорії чоловіки й жінки похоронній церемонії плачуть окремо. В Японії прояв печалі і болю в присутності людини, вищої за рангом, розглядається як демонстрація неповаги. Спостереження за позами і жестами свідчить про довільність виразних рухів: людина може приховувати свій емоційний стан і з цією метою тренувати свої жести. Крім загальних і специфічних, існують індивідуальні, тільки певній особистості притаманні виразні рухи, які є свідченням її психічного розвитку, психічної та емоційної зрілості. Даючи волю своїм переживанням, ми їх тим самим підтримуємо, а формуючи зовнішній вираз емоцій, ми регулюємо їх прояв. Символічне значення, яке виразні рухи мають для інших людей у процесі спілкування, особистість може свідомо використовувати.

Головне в емоційній регуляції – не регуляція впливу вже існуючих емоцій на наше психічне життя, а регуляція виникнення спрямованості емоцій, їх планування. Планування не означає довільної, на замовлення, появи того чи іншого почуття. Почуття виникають унаслідок зміни ставлення людини до дійсності в процесі її діяльності. Почуття можна опосередковано спрямовувати й регулювати через діяльність, у якій емоції й почуття виявляються і формуються.

Емоції й почуття формуються, коли людина потрапляє в нову ситуацію, стикається з новою практикою, яка змінює спрямованість особистості, спонукає її усвідомити нові цілі й завдання. Емоції й почуття визначають спрямованість діяльності особистості, але вони не є основним регулятором діяльності. Регуляторну функцію афективної сфери виконують не тільки емоції та почуття, а й воля.

Волі в полоні потягів і спонукань ще немає. Воля виникає тоді, коли людина здатна до рефлексії щодо своїх потягів, спроможна так чи інакше до них поставитися. А це означає, що суб'єкт повинен піднестися над своїми потягами й усвідомити себе самого як суб'єкта, що має певні потяги, але не є їхнім рабом, а може зробити певний вибір між ними. Отже, виникнення волі пов'язане із самовизначенням суб'єкта, із самотворенням особистості, коли людина сама довільно обирає свою поведінку і відповідає за неї.

Вибір вимагає оцінки. Емоційна оцінка визначає попередню спрямованість дії, остаточний же вибір, який може не збігатися з початковим, здійснюється внаслідок прийняття рішення. Прийняття рішення як одна з фаз вольового процесу може зовсім не виділятися у свідомості, якщо спонукання не натрапляє на внутрішню протидію. За наявності такої протидії прийняття рішення виступає як розв'язання конфлікту, що викликав боротьбу мотивів. У разі, якщо конфлікт не розв'язано, кожен з мотивів зберігає свою силу, а прийняття рішення усвідомлюється як особливий акт, який підпорядковує визначеній меті всі інші.

Тактика прийняття рішення може бути різною. Імпульсивні, пристрасні натури у прийнятті рішення покладаються на обставини. Нерішучі люди, особливо у складній ситуації, навмисне зволікають із риданням, сподіваючись, що зміна ситуації сама приведе до бажаного розв'язання або зробить прийняття рішення легшим, і воно не потребуватиме значного вольового зусилля. Іноді в складних випадках люди приймають рішення умовно, покладаючись на фатум, долю. Наприклад, можуть поставити рішення у залежність від прогнозу погоди чи від випадкової зустрічі, чи від падаючої монети.

Людина контролює прийняття рішення. У разі порушення контролю ми маємо справу з навіюванням, негативізмом і впертістю. Про навіювання йдеться у тих випадках, коли прийняття рішення суб'єктом диктується іншою людиною При навіюванні вплив іншої людини визначає рішення незалежно від того, що воно означає по суті, тобто рішення автоматично передається від однієї людини до іншої без урахування, зважання мотивів. Негативізм виявляється в немотивованій вольовій протидії всьому тому, що виходить від інших. Особистість не здатна оцінити позиції інших людей і прийняти правильне рішення, тому вона відхиляє все те, що йде від інших. Уперта людина наполегливо відстоює своє рішення тільки тому, що це – її рішення. Зваженості, об'єктивної обґрунтованості в прийнятті рішення тут немає. Навіюванім, негативізм і впертість свідчать, що особистість неспроможна піднестися над своїм ставленням до інших людей і до самої себе, опосередкувати його об'єктивним змістом рішення, що приймається.

Вольові якості особистості виявляються в її ініціативності, самостійності, незалежності, рішучості, наполегливості. Ініціативна людина береться за справу, не очікуючи стимуляції зовні. Рішучість виражається у впевненості, з якою приймається рішення, й у твердому його обстоюванні та зберіганні. Вольовий процес не закінчується прийняттям рішення. Для його реалізації необхідна передусім наполегливість у досягненні мети, неослабна енергія діяти протягом тривалого часу, незважаючи на труднощі та перешкоди.

Спроможність особистості протистояти внутрішнім перешкодам, потягам, емоціям залежить від здатності до самоконтролю. Це здатність підкоряти всі цілі, які виникають від ситуації до ситуації, від випадку до випадку, єдиній що визначає характер особистості, її лінію життя.

Перехід до вольової регуляції необхідний тоді, коли спонукання до дії, його інтенсивність і виразність є недостатніми з самого початку або зменшуються в процесі виконання дії. Спонукання має йти від самої людини, спиратися на відображення дійсності, на зв'язок дії з уявною ситуацією. Дуже поширений приклад: «закінчу роботу, тоді відпочину». Спонукають той мотив, який уходить у фундамент особистості, і та ситуація, на яку особистість здатна емоційно відгукнутися.

Афективна сфера – від потягів через емоції й почуття до волі – бере участь у самотворенні особистості, визначенні її життєвого шляху. Але цей вплив не прямий, а опосередкований діяльністю особистості, що розкривається у її вчинках, виявляючись у станах, що їх переживає особистість.

Виконайте завдання до теми:

Завдання № 1

Контрольні запитання

1. Які основні умови виникнення емоцій?

2. Що є рушійною силою розвитку особистості?

3. Що лежить в основі творення особистості?

4. що таке емоційний процес?

5. Назвіть компоненти та умови виникнення емоційного процесу.

6. Які існують знаки емоційного процесу? Як вони впливають на особистість?

7. Під впливом чого виникає емоційний процес?

8. Що здійснюють емоції і почуття?

9. У чому суть емоційно-вольової регуляції?

10. Що головне в емоційній регуляції?

11. Коли і як формуються емоції і почуття?

12. З чим пов’язується виникнення волі?

13. Розкрийте суть емоційної оцінки.

14. Охарактеризуйте тактику прийняття рішень особистості.

15. У чому полягає суть контролю прийняття рішень?

16. У чому виявляються вольові якості особистості?

17. У чому бере участь афективна сфера особистості?

Контроль знань: на практичному заняття № 5, на заліку

САМОСТІЙНА РОБОТА № 13

ТЕМА: Загальна характеристика регуляторних процесів

Актуальність

Дослідники особливостей перебігу діяльності (поведінки) вважають, що для її вивчення й оптимізації необхідне цілісне уявлення про психологічні закономірності будови регуляторних процесів, які забезпечують ефективність довільних дій та актів. Знання основних регуляторних процесів особистості допоможуть медичному працівникові краще зрозуміти та пояснити процеси саморегуляції людини.

Мета:

Розкрити поняття активності та саморегуляції особистості; з’ясувати роль емоцій у формування регулятивних процесів; охарактеризувати вплив емоцій на пізнавальні процеси особистості

Література

1. Психологія: Підручник / Під ред. Ю.Л.Трофімов. – К.: Либідь, 2003. – С. 426-430.

Завдання:

Ознайомившись з теоретичною частиною усно на практичному занятті вміти пояснити значення розвитку регуляторних процесів у формуванні особистості. Вміти давати відповіді на контрольні запитання.

Теоретичні відомості

Н.С.Лейтес, досліджуючи проблему регуляторних процесів, застосував поняття активності й саморегуляції для характеристики найзагальніших передумов діяльності, які мають у своїй основі, зокрема, властивості типу нервової системи.

В.М.Русалов, С.О.Кошман зазначають, що в диференціальній психофізіології склалося уявлення, згідно з яким формально-динамічні особливості інтелектуальної поведінки людини можуть бути зведені до двох найбільш загальних і відносно незалежних факторів – саморегуляції й активності, а також підкреслюють необхідність вивчення природи і механізмів становлення стійких індивідуальних відмінностей, у яких відображаються докорінні властивості нервової системи людини.

Активність розглядається як система характеристик індивідуальної поведінки, що відображає швидкісний, ергічний (внутрішнє прагнення індивіда до напруженої діяльності) та варіаційний (тенденція до різноманітності й новизни) її аспекти. Активність опосередковує перебіг природно детермінованих властивостей нервової системи на психологічному рівні, зокрема в темпераменті й загальній обдарованості, і виступає у вигляді як внутрішніх процесів, так і зовнішніх проявів.

Саморегуляція визначається як один з універсальних принципів існування організму, що здійснюється на різних рівнях його функціонування. Суть психічної саморегуляції – здатність керування власними діями й станами, яка теж виявляється на різних рівнях.

Існує думка, що мозок функціонує як динамічна система комбінованого типу, в якій процеси регулювання поєднуються з процесами управління. При цьому регуляція більш пов'язана з інформацією про внутрішній стан організму й визначає процеси у відносно закритій частині системи. Керуюча функція мозку забезпечує обробку інформації про зовнішнє середовище і являє собою відкриту частину функціональної системи. У саморегуляції функціональних систем яскраво виявляється єдність психічних процесів і станів. У здійсненні саморегуляції сприймання, пам'яті, мислення, уяви великого значення набувають стан мозку «до початку діяння (фоновий рівень) та вихідний рівень при входженні у роботу. Отже, зовнішній контур (контур управління) значною мірою залежить від внутрішнього контуру (контуру регулювання), а разом вони складають основу доцільної поведінки людини» (О.О.Конопкін).

Згідно з системним підходом саморегуляція – багаторівневе, поліфункціональне явище; вона включає і психомоторну, і когнітивну, і комунікативну сфери людини, виражається в перебігу цілісної поведінки, діяльності, а також у взаєминах людей. Процес саморегуляції зумовлюється як природними (топологічними) особливостями, зокрема емоційністю, так і особистісними властивостями (характер, спрямованість, інтереси, ідеали, цінності).

Вплив емоцій на перебіг процесів регуляції, за словами Я.Рейковського, виявляється в організації й спрямованості зовнішніх дій, поведінкових реакцій, вибірковості пізнавальних процесів, чіткості психомоторних і пізнавальних дій, а також діяльності внутрішніх органів. Цей вплив пов'язаний з характерними властивостями емоцій – їхнім змістом, знаком та інтенсивністю. Результати експериментальних досліджень дали підстави авторові стверджувати, що емоція: 1) справляє організуючий вплив на процеси регуляції, викликаючи виразні рухи, а також емоційні дії та відношення; 2) чинить вибірковий вплив на процеси регуляції, сприяючи їх виникненню або утруднюючи його; 3) справляє тонізуючий вплив на всі психічні процеси, змінюючи умови їхнього перебігу.

Емоції впливають і на научіння, і на процеси пам'яті. Наявні експериментальні дані свідчать: 1) вплив емоцій на научіння є вибірковим. Вони сприяють установленню тих зв'язків, які певним чином відповідають змісту емоції, яка переживається; 2) на процеси пам'яті впливають знак і сила емоції: позитивних пригадувань (споминів) більше, ніж негативних; негативний досвід запам'ятовується краще, ніж нейтральний; запам'ятовування матеріалу, пов'язаного з досягнутим успіхом, відбувається легше порівняно з нейтральним матеріалом; більш сильні емоції, незалежно від їх знака, сприяють запам'ятовуванню більшої кількості фактів. Тлумачення забування З.Фрейдом як витіснення неприємних переживань і зведення чинників, що зумовлюють забування подій, імен, місцезнаходження предметів, лише до негативних емоцій не є вичерпним.

Вплив емоцій простежується в мисленні, уяві та фантазії. Експериментальні дані показують, що внаслідок впливу емоційного стану посилюється тенденція до фантазування. Зміст фантазій залежить від змісту емоційного стану. Емоції, які виникли під час виконання захоплюючих людину завдань, зберігаються певний час після завершення роботи і надають специфічної спрямованості інтелектуальним процесам. Вплив емоцій на їх перебіг виявляється в: 1) активізації інтелектуальних процесів (емоції сприяють їх посиленню, поширенню, прискоренню); 2) вибірковому впливі на зміст інтелектуальних процесів, сприянні виникненню таких асоціативних процесів, зміст яких пов'язаний зі змістом емоцій (емоції агресії стимулюють агресивні асоціації, емоції страху – тривожні). За висновком Я.Рейковського, модифікуючий вплив емоцій залежить: 1) від сили; 2) від особливостей пізнавального процесу; 3) від властивостей суб’єкта, тобто від його специфічних і відносно стійких рис.

Суттєву роль у регуляції пізнавальних процесів відіграє активність особистості, яка може бути спрямована або на сам процес, його хід, побудову, або на результат. Підвищення продуктивності процесу можливе лише завдяки його організації на більш високому рівні. Пізнавальна активність змінюється залежно від ступеня включення її в загальну структуру мотивації особистості. Вона зумовлюється конкретно-ситуативними мотивами пізнавальної діяльності, а також спрямованістю та установками особистості, рівнем її домагань.

Виконайте завдання до теми:

Завдання № 1

Контрольні запитання

1. До чого застосування поняття активності Лейтес?

2. До чого Русалов та Кошман зводять особливості інтелектуальної поведінки людини?

3. У чому полягає особливість активності індивідуальної поведінки особистості?

4. Проаналізуйте саморегуляцію як один з основних принципів існування організму.

5. Дайте визначення саморегуляції згідно з системним підходом.

6. Який вплив справляють емоції на перебіг пізнавальних процесів?

7. На що впливають наші емоції? Охарактеризуйте.

8. Поясніть чому активність особистості відіграє суттєву роль?

Контроль знань: на практичному заняття № 5, на заліку

САМОСТІЙНА РОБОТА № 14

ТЕМА: Стрес. Ступені стресу. Комплексні способи (методи) подолання стресу. Профілактика

Актуальність

Емоційна сфера людини є особливим класом психічних процесів і станів, які відображають безпосередні переживання індивіда і впливають на його поведінку і діяльність. Особлива роль тут відводиться емоційним станам, що характеризується високим емоційним напруженням. До них відноситься і стан стресу. Діяльність медичних працівників пов’язана з великою відповідальністю, із спілкуванням, що часто призводить до виникнення різних негативних психологічних станів. Тому так важливо знати поняття стресу, особливості його виникнення та способи його подолання.

Мета:

Знати визначення поняття «стрес»; «дистрес», «еустрес»; вміти визначати та характеризувати стадії стресу; основні причини (фактори) стресу; розкрити комплексні способи подолання стресу

Література

1. Психология и этика делового общения / сост. М.А.Поваляева. – Изд. 2-е. – Ростов н/Д: Феникс, 2006. – С. 135-148.

2. Ільїна Н.М. Загальна психологія в екзаменаційних питаннях і відповідях: навчальний посібник / Н.М.Ільїна. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2009. – С. 1698-177.

3. Касевич Н.М. Охорона праці та безпека життєдіяльності медичних працівників: Підручник / Н.М.Касевич, К.І.Шаповал. – К.: ВСВ «Медицина», 2010. – С. 186-216.

Завдання:

Ознайомившись з теоретичною частиною, на практичному занятті вміти розкрити поняття стресу та його особливості. Давати відповіді на контрольні запитання.

Теоретичні відомості

План

1. Поняття стресу (нервове виснаження)

2. Фізіологічні механізми стресу. Психологічні ознаки стресу

3. Основні причини (фактори) стресу

4. Заходи щодо запобігання стресам і поліпшення умов праці

5. Комплексні способи (методи) подолання стресу. Профілактика