Практична робота № 2

Тема: Ранньофеодальна держава Київської Русі

"Повість минулих літ" (Витяги)

...Ці слов'яни прийшли і сіли по Дніпру і назвалися поля­нами, а інші — древлянами, тому що сіли в лісах, а ще інші сіли між Прип'яттю й Двіною й назвалися дреговичами, інші сіли на Двіні й назвалися полочанами по річці, що впадає в Двіну й носить назву Полота. Ті ж слов'яни, котрі сіли біля озера Ільменя, прозвалися своїм ім'ям — слов'янами, й побу­дували місто та назвали його Новгородом. А інші сіли по Дес­ні, й по Сеймі, й по Сулі й назвались сіверянами. І так розі­йшовся слов'янський народ, а по його імені і грамота назвалась слов'янська...

Поляни ж жили в ті часи окремо й володіли своїми родами, бо й до тієї братії були вже поляни і жили вони родами на сво­їх місцях, володіючи кожні своїм родом. І були три брати: один на ім'я Кий, другий — Щек і третій — Хорив, а сестра їх була Либідь. Сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, що нині зветься Щекавиця, а Хорив на тре­тій горі, котра прозвалась по ньому Хоревицею. І збудували городок в ім'я старшого свого брата, і назвали його Київ, і був навколо міста ліс і бір великий, і ловили там звірів, і були ті мужі мудрі та тямущі, і називались вони полянами, від них поляни й до сьогодні у Києві.

...По смерті братів цих поляни пригноблювались древляна­ми та іншими навколишніми людьми. І знайшли їх хозари си­дячими на горах цих у лісах і сказали: "Платіть нам данину". Поляни, порадившись, дали від диму по мечу. І віднесли їх хозари до свого князя й до своїх старійшин, і мовили їм: "Ось нову данину захопили ми". Ті ж спитали у них: "Звідкіля?" Вони ж відповіли: "В лісі на горах над рікою Дніпром". Знову спитали ті: "А що дали?" Вони ж показали меч, і мовили ста­рці хозарські: "Не добра ця данина, княже: ми добули її збро­єю, гострою лише з одного боку, тобто шаблями, а у цих зброя на два боки гостра, тобто мечі: стануть вони коли-небудь зби­рати данину і з нас, і з інших земель".Т збулося це все, бо ж не по своїй волі говорили вони, а по божому повелінню.

В літо 6360 [852 рік], індикта 15, коли почав царювати Ми-хаїл, стала прозиватися Руська земля. Дізналися ми про це тому, що при цьому цареві приходила Русь на Цареград, як пишеться про це в літописанні грецькому. Ось чому з цієї пори почнемо і числа покладемо.

В літо 6390 [882 рік]. Виступив у похід Олег, взявши з со­бою багато воїнів і варягів, чудь, слов'ян, мерю, весь, криви чів, і прийшов до Смоленська з кривичами, і прийняв владу у місті, і посадив у ньому своїх мужів. Звідти відправився вниз і взяв Любеч, і також посадив своїх мужів. І прийшли до гір Київських, і довідався Олег, що князюють тут Аскольд і Дір. Заховав він одних воїв у лодіях, а інших залишив позаду, а сам підійшов до гір, несучи малого Ігоря. І підійшов під Ігор-ське, заховавши своїх воїв, і послав до Аскольда і Діра, гово­рячи їм: "Ми купці, йдемо до греків від Олега і княжича Іго­ря. Прийдіть до нас, до родичів своїх". Коли ж Аскольд і Дір прийшли, усі сховані воїни вискочили із лодій, і мовив Олег Аскольду та Діру: "Не князі ви і не князівського роду, але я князівського роду", а коли винесли Ігоря, додав: "Ось він, син Рюрика". І вбили Аскольда та Діра, віднесли на гору й похо-вали: Аскольда — на горі, що зветься нині Угорською, де те­пер Ольмпн двір; на тій могилі Ольма поставив церкву свято­го Миколи, а Дірова могила — за церквою святої Ірини. І сів Олег, княжуючи, у Києві, і сказав Олег: "Це буде мати містам руським". І були у нього варяги, і слов'яни, й інші, що про­звалися Руссю.

[988 рік]. І просвітився Володимир сам, і сини його, і зем­ля його. Було ж у нього 12 синів: Вишеслав, Ізяслав, Свято-полк, Ярослав, Всеволод, Святослав, Мстислав, Борис і Гліб, Станіслав, Позвізд, Судислав. І посадив Вишеслава у Новгоро­ді, Ізяслава в Полоцьку, Святополка в Турові, а Ярослава в Ростові. Коли ж помер старший Вишеслав в Новгороді, поса­див у ньому Ярослава, а Бориса в Ростові, а Гліба в Муромі, Святослава в Древлянській землі, Всеволода у Володимирі, Мстислава у Тмутаракані. І мовив Володимир: "Недобре, що мало градів біля Києва", й почали ставити городи по Десні, і по Острі, і по Трубежу, і по Сулі, і по Стугні. І почав набира­ти мужів кращих від слов'ян, і від кривичів, і від чуді, і від в'ятичів, і ними заселив гради, бо була війна з печенігами, і воював з ними, і перемагав їх.

В літо 6524 [1016 рік]. Прийшов Ярослав на Святополка, і стали той і другий по обидва боки Дніпра, і не наважувались розпочати бій ні ці проти тих, ні ті проти цих, і стояли три місяці один проти одного. І почав воєвода Святополків, роз'їз-джаючи вздовж берега, докоряти новгородцям, говорячи: "Чого прийшли з кульгавим отим, ви ж теслі? Ми й постави мо вас хороми рубати нам!" Почувши це, новгородці сказали Ярославу, що "завтра ми переправимось до них, якщо ніхто інший не піде з нами, самі вдаримо по них". А настали вже заморозки. Святополк стояв між двома озерами і всю ніч пив з дружиною своєю. Ярослав же на ранок, приготувавши дру­жину свою до бою, засвіт переправився і, висадячись на берег, вони відштовхнули лодії від берега й пішли в наступ, і зійш­лись обидві сторони. Була битва люта, і не могли з-за озера печеніги прийти на допомогу. І притиснули Святополка з дру­жиною до озера, і вступили вони на лід, і підломився під ними лід, і перемагати почав Ярослав. Побачивши це, Святополк побіг, і переміг Ярослав. Святополк втік до ляхів, а Ярослав сів у Києві, на столі батьківському й дідівському.

В літо 6545 -[1037 рік]. Заклав Ярослав місто велике, в яко­му зараз Золоті ворота, заклав і церкву святої Софії, митропо­лію, і потім церкву святої Богородиці благовіщення на Золотих воротах, потім монастир святого Георгія і святої Ірини. При ньому почала віра християнська плодитись та поширюватись, а чорноризці почали множитися і монастирі з'являтись. Любив Ярослав церковні устави, попів любив дуже, особливо ж чор­норизців, і до книг був прихильний, часто читаючи їх і вночі і вдень. І зібрав книгописців багато, котрі переводили з грець­кої на слов'янську мову й письмо. І написали вони багато книг, по яким віруючі люди вчаться й насолоджуються вчен­ням божественним. Як буває, що один землю зорає, другий же засіє, а треті пожинають та споживають страву неоскудну, так і тут. Адже батько його Володимир землю зорав і спушив, тоб­то хрещенням просвітив. Цей же засіяв книжними словами се­рця віруючих людей, а ми пожинаємо, отримуючи вчення кни­жне. Велика бо користь бува від вчення книжного, книги наставляють та навчають нас шляху покаяння, бо мудрість здобуваємо і стриманість у словах книжних. Це — ріки, що та­мують спрагу всесвіту всього, це джерела мудрості.

-[1113 рік]. Володимир Мономах сів у Києві в неділю. Зу­стріли його митрополит Никифор з єпископами і зі всіма кия­нами з честю великою. Сів він на столі батька свого і дідів сво­їх, і всі люди раді були, і заколот улігся.