Задание 7.

Докажите отнесённость текста к публицистическому стилю.

Архив. Каким заманчивым, увлекательным кажется даже само это слово! За ним таятся загадки, оно обещает открытия. Архивные документы способны пролить неожиданный свет на известные всем события, сообщить новые факты, прояснить тёмные места для науки, стереть белые пятна… Но даже и в тех архивохранилищах, где учтена и описана каждая, самая незначительная бумажка, в тысячи тысяч листов никто ещё не вникал, они ещё ждут исследования. Бездны исторических тайн, увлекательнейших, нежели самые напряжённые рассказы о приключениях, хранятся в архивах, и волнует здесь сама правда.

Это в полной мере относится к Рукописному отделу Государственной библиотеки имени В.И. Ленина. Несметные богатства в подземном хранилище – уникальные документы: исторические, научные, литературные, музыкальные, бытовые, эпистолярные, мемуарные… Достаточно сказать, что в этом подземелье 498 отдельных архивов, причём многие размещены в сотнях больших коробок. Здесь более 25000 рукописных книг и ещё 20 коллекций, каждую из которых составляют сотни и даже тысячи документов.

Сюда были доставлены на извозчике рукописи Александра Сергеевича Пушкина, которые пожертвовал библиотеке его сын – генерал Александр Александрович Пушкин. Сюда поступили рукописи великого драматурга А.Н. Островского. Софья Андреевна Толстая перевезла сюда берёзовые сундучки с рукописями Льва Николаевича Толстого.

Рукописей Пушкина, Льва Толстого и Горького в отделе увидеть уже нельзя. Они переданы: пушкинские – в Пушкинский дом в Петербурге, толстовские – в Толстовский музей в Москве, горьковские – тоже остались в Москве, но хранятся в архиве Горького. Но до этого в продолжение многих лет в Рукописный отдел приходили и пушкинисты и знатоки толстовского почерка.

Что же касается учёных, то иные проводили здесь месяцы, а то и целые годы!

Задание 8.

Переведите тексты на русский язык.

1. Шкода від слова набагато серйозніша, ніж від мовчанки; рідко трапляється жалкувати за тим, що лишилось несказаним.

Ніколи не вдавайте, ніби знаєте більше, ніж це є насправді. Коли ви кажете, що прочитали ту чи іншу книжку, а потім виявляється, що нічого з прочитаного ви не зрозуміли, усім стає очевидною ваша нетямущість. Жодна справді розумна людина ніколи не боїться сказати: “Я не знаю”.

Люди, які говорять надто легко, дуже часто говорять надміру багато, а часом і необачно. Балакуни, що мають надто живу уяву, нерідко не викликають довіри у слухачів. Тим часом мовчун, який озивається тільки в тих випадках, коли справді має щось сказати, непогано почуває себе в колі знайомих, дарма, що небагато додає до веселощів дружньої вечірки. У спілкуванні, як і в більшості інших випадків, найкращою є золота середина. Не будьте ні надто мовчазним, ні надміру балакучим. Знайте, коли треба вислухати інших, але знайте також, коли слід самому підтримати розмову.

Намагайтесь не повторюватись – ні переказуючи одну історію декілька разів, ні смакуючи подробиці своєї розповіді, які, на вашу думку, справили найбільше враження чи сподобались слухачам. Більшість речей цікаві тільки тоді, коли про них розповідають стисло і один раз; мало хто полюбляє повторення.

Пам’ятайте, що уважний, співчутливий слухач – це благо з усіх благ. Людина, ладна залюбки вислухати вашу новину, захопиться розмовою з вами, яка невимушено й щедро дарує вам свою увагу, - це саме той співрозмовник, якого вам слід обирати з-поміж усіх інших.

(Емілія Поуст)

2. Мова для будь-якого народу стає ніби другою природою, що органічно оточує його, живе з ним всюди і завжди; без неї, як і без сонця, повітря, рослин, людина не може існувати. Як великим нещастям для людини обертається нищення природи, неповага до неї, відмова від її пошанування – так і катастрофічно боляче б’є по народові зречення рідної мови чи навіть неповага до неї, що є рівноцінним неповазі до батька й матері. І якщо ми нарешті зрозуміли, що треба берегти природу, то давно треба зрозуміти, що екологія мови – це екологія наших душ, так як розумних істот, а не просто як живих мешканців землі. Зречення рідної мови призводить до найбільшої кари – духовного каліцтва. Треба, щоб доросла людина цю велику істину пам’ятала повсякчас і прищеплювала її своїм дітям. Нероздільність дитини з рідною мовою починається з першого слова матері, промовленого до немовляти.

Мова – основа культури нації, найбільший скарб, і відбирати її в людини чи народу – значить відбирати все минуле й сучасне, позбавити людину й народ найлюдянішого в їх творчому існуванні. Як ніхто не має права відбирати життя в людини, так ніхто не має права і відбирати мову, права користуватися рідним словом. І той, хто намагається забороняти, убивати мову, обмежувати вживання, - стає на шлях найбільшого злочину, спрямованого не тільки проти одного народу, а й проти всього людства.

(Г. Нудьга)