Ринки капіталу та землі. Особливості ринку землі в Україні

У темі 2 капітал визначено як сукупність усіх створених людьми технічних і матеріальних засобів виробництва, а також грошові нако­пичення, що беруть участь у створенні нового доходу. За визначенням К. Маркса: капітал — це вартість, що несе додаткову вартість. Тобто, створення нової вартості є визначальним у розумінні капіталу.

Еволюція ринку капіталу. З появою капіталістичного ринку та індустріальної системи господарства найдинамічніше розвивався про­мисловий капітал. Згодом від нього відмежувався торговельний і по­зичковий: промисловим підприємцям було вигідніше спеціалізуватися на власне виробництві і не відволікатися на інші види діяльності (це не­продуктивно). Позичковий капітал здобув самостійний рух.

Історично початковою формою кредитних відносин було лихварство (видавання грошей у борг під дуже високі проценти — іноді до 500—600 % річних). Він ставав тя­гарем для кредиторів, доводив їх до значних боргів та розорення, що зрештою гальму­вало економічний прогрес. З розвитком індустріальної системи та капіталістичних ринкових відносин нормальна виробнича діяльність без розвинутого кредитування була неможливою. Однак лихварство з високими процентами стало на заваді. Якби промислові підприємці віддавали за позичений капітал суму, що перевищувала отри­маний на підприємстві прибуток, то й підприємництво не мало б сенсу. Саме тому на­роджуване підприємництво виступило авангардом у завзятій боротьбі за зниження по­зичкового процента.

Продавцями на ринку позичкового капіталу виступають комерцій­ні та інвестиційні банки, страхові компанії, пенсійні фонди. Покупцями — фірми, держава, домогосподарства.

Позичковий капітал має деякі специфічні риси. На відміну від тра­диційного товару, він є купівлею-продажем права подальшого вико­ристання грошей у формі реальних виробничих ресурсів. Під час про­дажу звичайних товарів вони врешті-решт споживаються й відчужу­ються від продавця назавжди. А позичковий капітал після переходу від одних рук до інших зростає і повертається знову до продавця. Відчу­ження має тимчасовий характер. Право власності на позичковий капітал залишається у кредитора. До того ж, позичковий капітал досить сто відривається від реального сектора економіки, що збільшує ймовірність криз, зокрема світової кризи 2008-2010pp.

Власники позичкового капіталу отримують плату за нього - процент. Він є ціною позичкового капіталу. Зазвичай вона співвідноситься із вкладеним капіталом.

Процент (річний дохід)

r= ___________________ ·100%,

Позичковий капітал

деr (rate)— процентна ставка.

Марксистів завжди цікавило джерело процента, а неокласиків - його рівень. Ринкова процентна ставка (r) визначається співідношенням попиту й пропозиції на позичковий капітал. Що нижчіпроцентні ставки, то вищий обсяг пропонованого позичкового капіталу. Рівноважна (чиста) процентна ставка визначається точкою перетину кривих попиту на позики та їх пропозиції. Якщо пропозиція збільшується (зростають збереження фізичних та юридичних осіб рівноважна процентна ставка знижується. Зростання попиту нагроші уперіод економічного піднесення веде до збільшення ставки, і навпаки. Рівень ставки залежить від державної політики регулювання процентної ставки.

Окрім попиту й пропозиції, на рівень процента впливають такожступінь ризику передачі грошей у позику (через невиконання зобов’язань, несвоєчасне повернення грошей і процента, інфляцію); термінповернення позики — чим більший, тим вищий процент; розмір позики — на меншу позику процентна ставка вища (загальні адміністративні витрати великої та малої позик майже збігаються); умови конкуренції на фінансовому ринку — монополіст, який дає гроші у по встановлює високий процент.

Розрізняють також номінальні та реальні процентні ставки. Номінальна процентна ставка — це ставка, що виражена у грошовій ниці. Реальна процентна ставка — враховує зростання цін.

Роль процентної ставки у ринковій економіці досить значна, позначається на рівні та структурі виробництва. Низька ставка веде до зростання інвестицій та розширення виробництва. Висока — «придушує» інвестиції, отже стримує виробництво. Процентна ставка в також на розміщення капіталу: розподіляє гроші між найприбутковішим бізнесом.

Ринок позичкового капіталу є найважливішим сегментом ринку кредитних ресурсів. Докладніше сутність фірми, джерела й роль кредиту в сучасній ринковій економіці розглядатимуться у темі 12.

Окрім ринків праці й капіталу, велику роль на факторному ринку відіграєринок землі. До речі, людство існує насамперед завдяки тому, що розвиває сільське господарство. Від рівня забезпеченості населення їжеюзалежить суспільне здоров'я та продуктивність праці. Привлас­нення та господарське використання землі — це сутність аграрних відносин, які мають свої особливості: значна роль природи й клімату в економічній діяльності людей та абсолютна нееластичність пропозиції землі. Продукти сільського господарства — унікальні, їх неможливо замінити. Економічні проблеми щодо використання землі перепліта­ються з політичними проблемами. Саме в сільському господарстві при­ватна власність на землю найбільше відповідає біологічній сутності людини та її прагненню до певного життєвого простору.

Дохід на землю — це земельна рента (від лат.reddita— віддана на­зад). Вона є різновидом економічної ренти, або особливого, відносно стійкого доходу, безпосередньо не пов'язаного з підприємницькою діяльністю. Як виникає земельна рента? Початковою умовою для її утворення є оренда землі — вид землекористування, за якого власник передає свою земельну ділянку на певний термін іншій особі (оренда­реві) для ведення господарства. В орендній угоді передбачається вина­города власнику землі (орендодавцеві) — орендна плата. Підприєм­ницька оренда землі відрізняється тим, що орендар (фермер) вкладає у землю власний капітал, веде господарство за допомогою найманої праці для отримання прибутку. Одну його частину — у вигляді звичай­ного прибутку — отримує саме підприємець, а іншу—у формі надпри­бутку — земельний власник. Рента і процент на капітал, вкладений у майно землевласника, включаються в орендну плату. Підприємницька оренда (фермерство) особливо популярна у США, Великій Британії, Бельгії, Нідерландах та Франції.

Отже, земельна рента — це форма економічної реалізації власності на землю.Землевласник (приватний власник, кооператив або держава) володіє монополією власності на землю. Він передає своє право корис­тування землею підприємцю, який за умовами орендної угоди тимчасо­во стає володарем монополії господарювання на землі. Оскільки земля різноманітна за родючістю та місцезнаходженням (або віддаленістю від ринку збуту сільськогосподарської продукції), то розрізняють кра­щі, середні й гірші ділянки землі. Оскільки вона й кількісно обмежена (має нееластичну пропозицію), то ринкова ціна за кожну одиницю сільгосппродукції складається за умовами її виробництва на гірших землях (на відміну від інших галузей економіки). Тоді фермери, які господарюють на кращих ділянках, продаючи продукцію за ринковоюціною, отримують надприбуток, який у вигляді ренти повертається ї земельному власнику. Така рента має назву диференційної (як результат диференціації землі).

При цьому диференційна рента Іпов'язана з вищою природної родючістю і зручним розміщенням землі щодо ринків збуту. Цю ренту привласнює землевласник. В орендній угоді одразу ж передбачається така орендна плата, до якої входить надприбуток. Диференційна рента ІІстворюється внаслідок додаткового вкладення капіталу (добрив^-меліоративні заходи, техніка тощо), який штучно підвищує економічну родючість земель. Ця рента привласнюється фермером, що спонук його до покращання землекористування. Проте інтереси фермера власника землі не збігаються. Підприємець прагне отримати землю н~ якомога довший термін оренди, а власник земельної ділянки прагне скоротити цей термін, щоб надалі збільшити величину орендної плати урахуванням диференційної ренти II.

У розвинених країнах найефективніше працює великий агробізнес який створює новітні технічні та організаційно-економічні умови виробництва на базі НТП. Саме технології, а не форми господарювання на землі, мають вирішальне значення для отримання нормального доходу. Сільське господарство може успішно розвиватися при плюралізмі форм власності на землю. Щодо малих фермерських господарств, то вони потребують підтримки держави: їм необхідні фінансова допомога, заохочення та сучасна інфраструктура сільськогосподарського виробництва.

До речі, диференційна рента створюється також у видобувній промисловості й будівництві. її породжують неоднакові за багатством п клади і нерівні природні умови на рудниках, шахтах, нафтових та газових свердловинах. Розмір ренти за будівельні ділянки часто залежить від розміщення споруджуваного об'єкта. Вона різко збільшується у районах великих та стрімко зростаючих міст. Значне підвищення рів ренти із земель під житловими будинками спричиняє зростання квартирної плати, гальмує будівництво дешевих помешкань у містах, н слідком чого є загострення проблеми житла, зростання кількості бездомних.

На гірших землях також виникає додатковий прибуток, але іншого роду, який називають абсолютною рентою. Це відбувається тому, ринкову ціну на сільгосппродукцію здебільшого завищено через обмеженість земель та підтримку урядами фермерів, бо це одна з на стабільніших верств суспільства. Надприбуток, який виникає навіть гірших ділянках, отримує власник землі. Це своєрідна данина, що збирається з усіх ділянок, яку суспільство готове сплачувати за продукти харчування. Володіючи монопольним правом на присвоєння землі, її власник отримує абсолютну ренту.

На землі з виключними властивостями, які дають змогу вирощувати рідкісні культури (наприклад, особливі сорти винограду для отриман­ня високоякісних вин), має місце монопольна рента, яка виникає під час продажу товарів за монопольно високими цінами. Монопольна рента виникає також у видобувній промисловості (на ділянках з рід­кісними корисними копалинами, попит на які перевищує можливості їх видобування), а також на елітних територіях великих міст, які є найвигіднішими для зведення великих комерційних споруд, торговельних центрів, дохідного житла.

У розвиненому ринковому господарстві земля стає предметом купівлі-продажу, якщо це не обмежує держава. Продаючи земельну ділянку, власник прагне отримати за неї хоча б суму грошей, яка, якщо її покласти у банк чи віддати у позику, принесла б дохід (річну величи­ну процента), що дорівнював би ренті. У свою чергу покупець землі перш ніж стати власником порівнює потенційну ренту з процентом, який він може отримати, якщо покладе гроші в банк. Отже, ціна землі прямо пропорційна величині ренти і зворотно пропорційна нормі банківського процента:

Земельна рента

Ціна землі = ________________________ • 100%

Ставка банківського процента

Крім того, на ринкову ціну землі впливають попит і пропозиція. При цьому пропозиція землімає свої особливості: воно не змінюється під впливом підвищення або зниження ціни через її обмеженість. Три­ває процес урбанізації та використання землі для несільськогосподарських цілей. Заболочені, пустельні та подібні до них території також мають межі. Тому уряди розвинених країн йдуть на націоналізацію частини земель, створюють національні парки та заповідники. Одно­часно зростає попит на землю. Як і на будь-якому іншому ринку фак­торів виробництва, це пояснюється зростанням попиту на продоволь­ство, що відбувається у світі. Вирішальним чинником є зростання по­питу на продукти харчування у Китаї та Індії, населення яких досягає 1/3 від світового рівня. Два останні стрибки цін на головні 55 продуктів харчування у світі відбулися у 2008 і наприкінці 2010p., що викликало хвилю протестів у багатьох країнах.Зростає також попит на землю для вирощування біопалива — замінника нафтопродуктів. Свої вимоги ставлять великі сільськогосподарські підприємства, що активно розви­

ваються на основі розширеного виробництва, а також приватні особи, які зводять житло за межами міст.

Співвідношення попиту пропозиції на землю зображене на мал. 9.3. Тут показано, що саме відбувається при скороченні земельних угідь які є об'єктом купівлі-продажу, при збільшенні попиту н неї. У будь-якому разі крив пропозиції є суворо фіксованою і набуває вертикально положення, оскільки незмінюється під дією ціни. Спочатку ця крива (S) перетинається з кривою попиту (D) у рівноважні точціP₂Q₂, що приводить до утворення ціни на землю Р₂. Однак при зменшенні кількості землі з Q₂ до Q₁ крива пропозиції перетинається кривою попиту у рівноважній точці P₁Q₁у результаті ціна землі підвищується з рівня Р₂ до рівня Р₁. Ось чому у світовій практиці склалася стійка тенденція до зростання ціни землі.

Вкладати гроші у нерухомість — землю, будинки та інші капітальні об'єкти, ціни на які зростають швидше, ніж на інші товари, — стало особливо вигідною справою в умовах інфляції. Це підігріває спекулятивний ажіотаж, спрямований на купівлю будь-якої нерухомості (насамперед землі). При цьому створюються економічні передумови розшарування населення за рівнем доходів та доступом до якісного житла. У зв'язку з цим у Великій Британії, Швеції, Італії та інших державах встановлено обмеження на отримання доходів від продажу земель, що відводяться на нове міське будівництво.

Світова тенденція зростання цін на землю спостерігається і в У краї ні. Однак тут є свої особливості, пов'язані з перехідною економікою. Н старті ринкових реформ земля перебувала виключно у власності держави. У 1992 р. почався процес розпаювання землі й передачі її у приватну^-власність. За даними Державного комітету України із земельних ресурсів, наприкінці 2009 р. із загальної кількості сільськогосподарських земель у 41 596,4 га у власності державних підприємств залишилося май же 10 480 га, або 25,2 %. Це є підґрунтям для розвитку підприємництва на землі.

Світова продовольча криза 2008-2010 pp. змусила інвесторів зга­дати про родючі чорноземи України, адже з 60 млн га 41,8 становлять сільськогосподарські землі, з них орні — 33 млн га. За площею сільсь­когосподарських угідь на одну особу (0,85 га) Україна поступається лише Канаді, США та Росії. За європейського рівня інтенсифікації ви­робництва використання нашої землі могло б стати головним джере­лом надходжень у держбюджет. Однак в Україні досі не набуло розвит­ку легальне підприємництво на землі. Частка фермерських господарств у загальній кількості підприємств та організацій України на 1 січня 2010 р. становила 49,8 тис, або 3,95 %.

Головною особливістю земельних відносин в Україні є мораторій (відсутність законодавчого дозволу) на продаж землі сільськогоспода­рського призначення, що діє від 1 січня 2002 р. Виникає суперечність: із чотирьохкласичних факторів виробництва, до яких належать праця, капітал, земля та підприємницькі здібності, лише земля виведена з ле­гального обігу і не може бути відчуженою. Хоча відомо, що вільний рух факторів виробництва є обов'язковим для будь-якої економічної діяльності в умовах ринку. Тому в січні 2011 р. було підготовлено законопроект «Про ринок земель сільськогосподарського призначення», який знімає мораторій. У липні 2011 р. прийнятий також Закон «Про Державний земельний кадастр». Проте дискусія про купівлю-продаж землі триває, у тому числі з причини великої частки тіньової економіки України. Є небезпека того, що привласнення землі призведе до ще більшого збагачення олігархії, міжнародних фінансових кіл, збільшен­ня ціни на землю й продукти харчування.

У розвиненій ринковій економіці земля виступає знаряддям іпотеки. Під заставу землі видаються кредити. Це зумовлене сезонністю сільсько­господарського виробництва. Восени фермери кредити повертають. Однак в Україні іпотека недосконала. Парламент досі не прийняв зе­мельний кадастр, який визначає родючість та місцезнаходження землі, що дає змогу правильно розраховувати диференційну ренту. Склалося також негативне ставлення до процвітаючих фермерів. Державна під­тримка однієї людини, що зайнята у сільському господарстві, становить 275 дол. (для порівняння: у Польщі — 923, у Чехії — 1443 дол.).

Водночас зростання світових цін на сільськогосподарську продук­цію в 2008—2010 pp. відкриває можливості для українських аграріїв.

Експорту зерна також сприяє відносно невисока собівартість сільськогосподарської продукції за рахунок низької заробітної плати в галузі Тому потрібно: прийняти закон про ринок земель; забезпечити рівні доступ усіх учасників ринку і захист конкуренції, прозорість операцій, пов'язаних з купівлею-продажем землі, та швидке оформлення угод прав власності; максимально виключити можливу участь бюрократі скоротити корупцію.

Основні поняття:ринок факторів виробництва, ринок праці, робоча сила, трудовий контракт, заробітна плата, номінальна зарплата, реальна зарплата, ринок капіталу, позичковий капітал, процент, процентна ставка, номінальна ставка процента, реальна ставка процента, аграрні відносини, ринок землі, економічна рента, земельна рента, оренда землі, диференційна рента І, диференційна рента II, абсолютна рента, монопольна рента, ціна на землю.