Тема 13. Державне регулювання економіки Економічна роль держави в сучасній ринковій системі

У XX ст. роль держави в розвитку країн істотно розширилася, призвело до переплетення дії стихійного механізму ринку з держави регулюванням економіки. Сучасна держава не тільки не залишається осторонь від економіки, а навпаки, виконує такі важливі економічні функції:

1. Законодавчу — вироблення парламентом законів, що регулюють «правила гри» всіх економічних суб'єктів. Уточнення і додатки до законів запроваджуються постановами, а також наказами, інструкціями відповідних міністерств.

2. Програмування та антициклічного регулювання — створення стратегічних планів економічного розвитку, реалізація заходів для скорочення спаду економіки та пролонгування економічного підйому.

3. Податкового регулювання — формування податкової системи, яка повинна сприяти економічному зростанню.

4. Регулювання грошово-кредитного обігу — підтримання фінансової стабільності та контроль інфляції.

5. Антимонопольну — підтримання здорового конкурентного середовища, в якому взаємодіють ринкові суб'єкти.

6. Формування ринкової інфраструктури — створення умов ефективного функціонування економіки як багатогалузевого комплексу.

7. Підтримання ключових напрямів науково-технічного прогресу стимулювання перспективних галузей, суб'єктів господарювання будь-якої інноваційної діяльності для зміцнення виробничого та інтелектуального потенціалу нації, його конкурентоспроможності на світовому ринку.

8. Соціального регулювання — усунення невиправданого розшарування людей за рівнем та якістю життя, яке є об'єктивним наслідком ринку, підтримання непрацездатних та літніх людей, забезпечення доступності до цінностей соціально-культурної сфери.

9. Гарантування національної безпеки держави та людського р витку.

Досі йшлося про економічні функції побічного (опосередкованого) державного регулювання. Однак держава може діяти як виробник і активний суб'єкт ринку. Функція безпосереднього господарюванняполягає у створенні державного сектору економіки, який конкурує іншими секторами. Це і є основою змішаної економіки. Процес формування державного сектору у розвинених країнах після Другої світової війни відбувався трьома шляхами: націоналізація, створення нових об'єктів за рахунок державного бюджету, викуп дер­жавою об'єктів у приватного капіталу. В яких же сферах державний сектор формувався тоді і формується сьогодні?

• У нових галузях, які мають ще низький прибуток, але є цінними з точки зору стратегічних національних інтересів. Наприклад, для США характерна велика частка державних інвестицій у новітні га­лузі — атомну, електронну, лазерну та космічну промисловість.

• У старих галузях, які вже нерентабельні, але на їх продукцію ще існує попит з боку держави та суспільства.

• У галузях виробничої та соціальної інфраструктури. Державною власністю у багатьох країнах є транспорт, аеропорти, вокзали, лікарні, науково-дослідні заклади, лабораторії, експертні підпри­ємства, університети, коледжі, музеї, театри, бібліотеки. Наприк­лад, у Франції близько двох третин лікарень є державними¹. У більшості країн до сфери державного сектору традиційно нале­жать земельні угіддя, природні копалини, золотовалютні резерви та ін.

Розміри державного сектору економіки у різних країнах неодна­кові. Так, Японія має низьку частку державної власності, США — вищу, ніж в Японії, але меншу, ніж у Франції та Австрії (близько 20 % національного багатства країни). Для Західної Європи характерна дуже висока частка державного сектору — до 40 %, особливо в Італії, Франції, Австрії. У державній власності перебувають такі найбільші компанії світу: нафтохімічний концерн «Феба» у ФРН, нафтогазова компанія «Петробраз» у Бразилії, нафтогазова компанія «Кувейт петролеум корпорейшн», концерн чорної металургії «Фінсидер» в Італії (один з провідних у Західній Європі) — переважно це об'єкти нафтога­зової, авіакосмічної, автомобільної промисловості.

Варто зазначити: не лише держава є суб'єктом регулювання ринко­вої економіки. Через її довготривалу еволюцію та розвиток демократії в постіндустріальних країнах значно укріпилося громадянське суспіль­ство. Демократизація означає розвиток місцевого самоврядування, ефективну регіональну політику, залучення до керування інститутів громадянського суспільства. Вумовах глобалізації держава змушена також рахуватися із зовнішнім впливом на національний ринок, розвивати міжнародну співпрацю й інтеграцію. Отже, економічна сучасної держави суттєво розширюється. Це важливо враховувати країнам з перехідною економікою. Україна має нагальну потребу в розвитку громадянського суспільства, його контролі за прозорістюекономічних процесів та діяльністю усіх суб'єктів господарювання, складність цих процесів саме політична воля вищого керівниці є базовою умовою виконання тих економічних завдань, які стоять нашою державою на етапі радикальних змін. Ця особливість відрізняє економічні перетворення у нашій країні від реформ у розвинутих країнах.