Форми міжнародних економічних відносин. Платіжний баланс

Проблема зовнішньоекономічної рівноваги національної економіки тісно пов'язана з міжнародним рухом товарів та послуг, а також факторів виробництва, як капітал і праця.

Найдавнішою формою світового ринку була світова торгівля, існувала задовго до формування цілісного світового господарства. Саме вона сприяла появі й розвиткові світового ринку та міжнародного розподілу праці, в основі якого лежать спеціалізація та кооперація.

Ще А. Сміт і Д. Рікардо створили класичну теорію міжнародної торгівлі, згідно з якою необхідною умовою її існування стане вироб­ництво у різних країнах тих самих товарів з різними витратами. Кожній країні доцільно спеціалізуватися на виробництві тих товарів, які вима­гають порівняно низьких витрат праці й капіталу. Слід імпортувати то­вари з країн, де витрати абсолютно менші, а експортувати ті товари, витрати на які нижчі в імпортерів (у цьому полягає сутність теорії по­рівняльних витрат). Інакше взаємна вигода не забезпечується.

Іншими словами, міжнародна торгівля сприяє отриманню різниці між інтернаціональною та внутрішньою цінами експортованих товарів і послуг, а також економії внутрішніх витрат. Показниками активності країни у світовій торгівлі є: експортна квота (частка експорту товарів та послуг у ВВП), структура експорту й структура імпорту (співвідно­шення сировини та готової продукції); частка країни у світовій торгівлі (порівняно з часткою у світовому ВВП).

Співвідношення між експортом та імпортом регулює держава за до­помогою політики протекціонізму та фрітрейдерства. Протекціонізм (від англ. protect— захищати) передбачає захист національної еконо­міки від іноземних товарів. Фрітрейдерство(від англ. freetrade — вільна торгівля) орієнтується на вільну торгівлю. Сьогодні під егідою Світової організації торгівлі (COT) фрітрейдерство дедалі більше до­мінує і сприяє розвитку відкритих національних економік.

COT об'єднує 153 країни, на які припадає 97 % світової торгівлі. Вона заснована у 1995 р. як спадкоємиця Генеральної угоди про тарифи й торгівлю. Тепер це єдина гло­бальна міжнародна організація, яка виробляє правила міжнародної торгівлі. її мета — допомогти виробникам товарів і послуг, експортерам та імпортерам у веденні їхнього бізнесу. Нормативну базу складають угоди, погоджені, підписані й ратифіковані більшістю країн-учасниць.

Проте відкрита економіка — це не безконтрольність і вседозволе­ність у зовнішніх економічних зв'язках, не повна прозорість кордонів. Абсолютної відкритості не існує, інакше виникають загрози для націо­нальної безпеки країни. Прикладом є блискавичність поширення світо­вої кризи. Для колишніх соціалістичних країн складно увійти у світо­вий простір, адже нам потрібна поступова відкритість. Криза показала, Що більшість інших країн за надзвичайних обставин також намагають­ся захистити внутрішні ринки.

Крім лібералізації, для сучасної торгівлі характерні: постійне ви­никнення нових її видів (через ускладнення технологічної структури виробництва під впливом НТП³); розвиток внутрішньогалузевої торгівлі вищими темпами, ніж міжгалузевої (у зв'язку з диверсифікацією виробництва, поглибленням ефективної спеціалізації праці у межах великих територій); активна торгівля транснаціональними корпораціями і всередині них; стрімкий розвиток маркетингу як засобу завою світового ринку; значний відрив кількості торговельних угод між ми постіндустріальними країнами — з одного боку, та між індустріальним світом і всіма іншими країнами — з іншого; посилення обміну послугами у структурі торгівлі порівняно з обміном готовими продуктами.

Особливо слід зробити акцент на зростанні експорту-імпорту послуг, зокрема медичного страхування. Інтернаціоналізація та глобалізація страхового ринку втягують в орбіту свого впливу всі національні економіки, у тому числі й українську. Укладанню страхових угод сприяють сучасні засоби зв'язку — Інтернет-мережа, електронна пошта, IP-телефонія, які дають змогу долати будь-який простір з великою швидкістю. Використання Інтернет-мережі для продажу страхових послуг формує договірну практику без посередників, а інтенсивна купівля-продаж полісів міжнародних страхових компаній сприяє зростанню мобільності медичних послуг. Між лікарнями розвивається конкуренція за контракти зі страховими компаніями і залучення додаткових коштів.

Дуже енергійно розвивається ринок приватного медичного страхування всередині ЄС. У 2008 р. директиви Європарламенту обмежили дію національних урядів щодо врегулювання страхового ринку, запобігти його монополізації та поліпшити конкурентне середовище. Європейські структури забезпечують контроль за якістю лікування й цінами.

У межах європейської інтеграції на принципово новому рівні здійснюється експорт-імпорт власне медичних послуг. За рішенням європейського Суду справедливості, який є однією з інституціональних^-структур ЄС, у справі С-368/98 від 12 липня 2001 p., з'явилася м вість надавати лікувальні стаціонарні послуги на безкоштовній іноземним резидентам, відповідно до угод на міждержавному рівні. Рішення Європейського Суду справедливості фактично закріплює доступність державного соціального страхування для будь-якого громадянина країни-учасниці ЄС в будь-якій іншій країні-учасниці ЄС.

Механізм закріплення державних гарантій в медичному обслуговуванні за кордоном такий самий, як і на національному рівні: якщо в Люксембурзі пацієнт може лікуватися за рахунок коштів соціального страхування у будь-якого стоматолога-ортодантиста, то він має право на медобслуговування такого ж спеціаліста будь-якої країни-учасниці ЄС. Витрати на лікування відшкодовуються Люксембургом. Якщо пацієнт у Нідерландах може лікуватися на безкоштовній основі у державній клініці або тій клініці, яка уклала контракт зі страховою компанією, то хворому відшкодовуються гроші після проходження курсу лікування у будь-якій подібній клініці країни ЄС. У 2001 р. була прийнята європейська програма охорони суспільного здоров'я населення, згідно з якою пацієнт може отримувати високоякісну інформацію про кращі євро­пейські клініки і профілактику захворювань.

І незважаючи на те, що витрати на державне медичне обслуговування доза національними межами ще невеликі, процес триває. Мобільності ме­дичних послуг сприяє також взаємне визнання дипломів лікарів, відпо­відно до директиви 93/16/ЄС від 5 квітня 1993 р. між країнами-учасниця-ми ЄС. П. Белчер, секретар Європейської асоціації з управління охоро­ною здоров'я, важливою проблемою вважає регулювання потоку пацієн­тів між країнами⁴. У такий спосіб розвивається міжнародна конкуренція за державні ресурси охорони здоров'я у межах євроінтеграції.

Інша форма міжнародних економічних зв'язків, що перетворилася сьогодні на провідну форму, — міжнародний рух капіталів. Його ме­тою є самозростання капіталу й максимізація прибутку за рахунок інтернаціонального фактора. Завдання — різноманітні: від допомоги національним економікам до економічного й політичного підкорення, вирішення національних екологічних проблем за рахунок територій інших країн, відмивання незаконно отриманих коштів тощо.

Початок вивезення капіталу припадає на кінець XIX ст. Тоді про­мислово розвинені країни відправляли капітал на периферію світового господарства — у слаборозвинені країни. Сьогодні —до інших про­мислово розвинених країн, у провідні та наукомісткі галузі, до сфери послуг. Переважають інвестиційні потоки у межах самого постіндустріального світу. За останні 20—30 років XX ст. обмін капіталами знач­но прискорився завдяки сучасним інформаційним технологіям та діям великих транснаціональних корпорацій (ТНК). Це компанії, що ма­ють «дочірні» підприємства у двох або декількох країнах, кожна з яких у свою чергу має фінансовий контроль за діяльністю «внучатах» під­приємств. За даними ООН, загальна кількість ТНК до початку XXI ст. становила близько 60 тис, їх зарубіжних філій — майже 600 тис, гло­бальні активи становили 17,7 трлн дол. Сьогодні в ТНК працює кожен Десятий зайнятий у світі, виключаючи сільське господарство. 500 наймогутніших ТНК реалізують 95 % усієї продукції фармацевтики.

Капітал експортується в різноманітних формах (схема 14.1).

Прямі інвестиції спрямовуються у промислові, торговельні та і підприємства. Портфельні — в іноземні облігації та інші цінні пап (іноді — у підприємства, але в цьому разі їх частка у власності не перевищує 10—25 % загального капіталу).

Розвинені країни мають найбільше прямих інвестицій (4/5 щорічного світового потоку). Сьогодні вони спрямовуються у виробничий капітал із подальшим застосуванням новітніх технологій. Зазвичай капі переміщується в межах постіндустріального світу. Водночас зростає роль країн, що розвиваються, як експортерів капіталу. В останню чверть XX ст. спостерігалось величезне зростання руху позичкової капіталу у країни «наздоганяючого розвитку», а в останнє двадцятиліття — у колишні соціалістичні країни та в позанаціональні ринки капіталу на базі офшорних зон. Спостерігається навіть певна автономія кредитів від прямих інвестицій, що також стало причиною світової фінансової кризи. На жаль, через офшорні зони відмивається «брудний» капітал, вивезений із різних країн. Тому на останніх економічних форумах провідні спеціалісти, вчені, підприємці, державні діячі широко обговорювали питання щодо скасування таких пільгових податкових режимів.

Іншою формою міжнародних економічних зв'язків є міжнародна міграція робочої сили. Вона виявляється в еміграції (виїзді за кордон) та імміграції (приїзді з-за кордону). Її спричинюють нерівномірність накопичення капіталу й використання кваліфікованої робочої сили, національні відмінності у заробітній платі, нерівномірність безробіття, нестабільність політичного клімату та інші обставини.

У середині XIX ст. спостерігався вибух еміграції з Ірландії до США та з Європи до США. До США, Канади та Австралії значно зросла мі­грація після Другої світової війни. У США, наприклад, перебуває най­більша кількість емігрантів. Йдеться також про «відплив умів» і про по­літичних біженців з Угорщини (1956 p.), В'єтнаму (1974—1975 pp.), Куби (1980 р. та пізніше). У пошуках додаткової роботи подалися до найбагатшої країни світу мексиканці. У Європі спостерігалася міграція з Іспанії, Португалії, Греції, Югославії — до Німеччини, Швейцарії, Англії, Франції.

Особливістю 90-х років XX ст. і початку XXI ст. став відплив науко­во-технічних кадрів з колишніх соціалістичних країн до США та Євро­пи, а в межах СНД — з колишніх союзних республік до Росії. Кількість трудових мігрантів з України щорічно складає 3—3,5 млн осіб. З них не більше ніж 20 % влаштовуються працювати легально. Проблеми, що пов'язані з міграцією, різні для країн, куди мігрує працездатне населен­ня, і для країн, звідки воно виїжджає. У першому випадку спостеріга­ється зниження економічного потенціалу, у другому — конкуренція за­йнятості, зниження заробітної плати, нелегальна міграція з її негатив­ними наслідками (проституцією, наркоманією, злочинністю). Але є і позитивні риси: країни-рецепієнти (від англ. receipt— отримання) ма­ють значну економію на підготовці фахівців. Іммігранти є фактором зростання сукупного попиту і національного виробництва. Шляхом за­лучення молоді деякі держави намагаються вирішити демографічні проблеми. В країнах—донорах праці емігранти стають джерелом по­стачання на батьківщину вільно конвертованої валюти. Еміграція зменшує також напруження на національному ринку праці.

Науково-технічне співробітництво — ще одна форма міжнародних економічних зв'язків — виникло під впливом науково-технічної рево­люції. Його напрями: створення спільних науково-дослідних центрів; взаємний продаж патентів, ліцензій, «ноу-хау»; спільні експерименти; вивчення зарубіжного досвіду; координація науково-технічної політики; організація підготовки кваліфікованого дослідницького персоналу.

Однією з важливих загальних форм міжнародних економічних відносин є інтеграція — об'єднання національних економік у єдине Найяскравішим прикладом інтеграції став ЄС — єдиний економі та валютний простір, який має наднаціональні органи регулювання, зокрема Європейський парламент. До методів регулювання ЄС належать державні угоди, директиви, рішення, рекомендації. Сформовано також загальний правовий простір. Що ж до України, то стосовно; діють звичайні угоди про співробітництво.

Крім ЄС, великими інтеграційними центрами світової економіки є також НАФТА — економічний союз США, Канади, Мексики (20% світової торгівлі), тихоокеанське співтовариство Японії, США, Канади, Австралії, Нової Зеландії, країн Південно-Східної Азії (ост^-утворюють угруповання АСЕАН), Китаю, Океанії. П'ять держав, яківходять до Ради співробітництва країн Перської затоки (Бахрейн,Кувейт, Саудівська Аравія, ОАЕ), домовилися про заснування валют союзу і прийняття єдиної грошової одиниці (динара). Початок її призначено на 2010—2015 pp. З 1.01.2010 р. у рамках Євразійської економічної співдружності діє Митний союз Росії, Білорусії й Казахстану.

Ще одна форма економічних зв'язків — міжнародні валютні в^: сини. Кожна країна має власну національну валютну систему. На їх основі створюється міжнародна валютна система — сукупність статутів, які регулюють міжнародні валютні відносини. її метою є формування стабільних валютних курсів, позбавлення виробників та споживачів від ризиків, пов'язаних з надмірними коливаннями створення можливостей для держав у дотриманні їх власних макроекономічних стратегій, запобігання паніці на валютному ринку.

Валютний курс — це співвідношення обміну двох грошових одиниць. Провідними центрами валютних операції є Лондон, Нью-Йорк, Токіо, Париж, Гонконг.

До XX ст. головним світовим платіжним засобом було золото. Згодом золотий стандарт почав замінювати золото-валютний. У 1944 був створений Міжнародний валютний фонд у Бреттон-Вудсі, який регулює міжнародні валютні відносини (Україна стала його членом нещодавно). Саме він закріпив відхід від золотого стандарту, зберігаючи при цьому вимогу вільної конвертованості долара й фунта стерлінгів золото. У 1971p., коли США в односторонньому порядку скасували цей обов'язок, твердий курс було замінено плаваючим курсом валюти, який визначається попитом та пропозицією. Попри скасування золота як світових грошей, його ліквідність продовжує залишатися дуже в високою. Попит на золото особливо зріс у період світової фінансової кризи. Співвідношення курсів валют можна змінювати за допомогою девальвації та ревальвації.

Девальвація—це пониження курсу національної валюти щодо іноземної валюти. Проводиться для активізації внутрішнього ринку, стимулювання експорту та зменшення імпорту. Світова фінансова кри­за спонукала багато держав провести девальвацію національної валю­ти. В Україні це позитивно вплинуло на вітчизняний фармацевтичний ринок. Наприклад, саме у фармкомпаніях скорочення зайнятості в 2009 р. майже не було, навіть з'явилися нові вакансії. Але оборотна сторона девальвації — зниження рівня життя людей.

Ревальвація —це підвищення курсу національної валюти щодо іноземної валюти. Проводиться для стимулювання імпорту.

Регулювання курсу національної валюти спрямоване на підтриман­ня позитивного сальдо платіжного, зокрема торгового, балансу.

Торговий баланс показує співвідношення валютних надходжень від експорту та імпорту товарів.

Платіжний баланс включає торговий баланс, а також співвідно­шення валютних надходжень від експорту та імпорту послуг, капіталу, праці та інших неторгових операцій. До останніх належать, наприклад, переказ грошей фізичними особами (так званими заробітчанами) з-за кордону в Україну. За даними Міжнародної організації з міграції, в Україну надходить 5—8 млрд дол. на рік.

Платіжний баланс є індикатором зовнішньоекономічної рівноваги національної економіки, тобто однією з важливих макроекономічних проблем. Якщо платежі, що надходять до країни, перевищують пла­тежі, які країна здійснює за кордон, платіжний баланс називається ак­тивним. У цьому разі створюється позитивне сальдо платіжного ба­лансу. А якщо навпаки, то платіжний баланс є пасивним. Тоді ство­рюється від'ємне сальдо платіжного балансу.

Регулювання міжнародних валютних відносин здійснюється міжна­родними фінансовими організаціями. До них належать, крім Міжна­родного валютного фонду (МВФ), Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), Світовий банк (СБ), Організація економічного спів­робітництва та розвитку (ОЕСР).