7.4 Показники використання виробничої потужності

Аналіз потужностей може здійснюватися на основі балансу виробничих потужностей. На основі балансу й у ході його розроблення визначають:

- можливу виробничу програму;

- ступінь забезпеченості різних програм і робіт виробничими потужностями;

- коефіцієнт використання виробничої потужності й основних фондів;

- внутрішньовиробничі диспропорції й можливості їх усунення;

- капіталовкладення для нарощування потужностей і ліквідації “вузьких місць”;

- потребу в устаткуванні.

Найоб’єктивнішу аналітичну інформацію про рівень використання виробничих потужностей дає система показників, яка розділяється на три групи:

1. показники, які характеризують рівень освоєння проектної та використання середньорічної виробничої потужності підприємства;

2. показники, які характеризують використання устаткування в часі та в потужності (коефіцієнти екстенсивної та інтенсивної завантаженості);

3. показники використання устаткування та площ у вартісних і натуральних вимірниках.

Показники першої групи:

1. Коефіцієнт освоєння проектної потужності (К_п), який характеризує рівень використання введеної в дію нової потужності з метою досягнення стабільного випуску продукції не нижче передбаченого проектом.

(7.9)

де В_п – випуск продукції, передбаченої проектом у відповідних вимірниках;

П_п – проектна потужність у таких самих вимірниках.

Цей коефіцієнт свідчить про рівень освоєння проектних потуж­ностей нормативного строку;

2. Коефіцієнт використання середньорічної виробничої потужності (К_в), який характеризує рівень використання діючої виробничої потужності, обчислюють так:

(7.10)

де В – фактичний або плановий річний випуск товарної продукції;

П_сер – середньорічна виробнича потужність у таких самих вимірниках, що й випуск продукції.

За значенням К_в можна встановити рівень використання й наявності резервів виробничої потужності, а також ступінь напруженості планового завдання на поточний рік.

Показники другої групи:

1. Коефіцієнт екстенсивного навантаження (К_е) визначають за формулою

(7.11)

де Ф_ф – час фактичної роботи устаткування (у зміну, добу, місяць, рік);

Ф_п – плановий (максимально можливий) фонд часу роботи устаткування за той самий період;

2. До екстенсивних показників використання устаткування належить також коефіцієнт змінності його роботи (K_зм):

(7.12)

де К_м.-зм – загальна кількість відпрацьованих машино-змін за добу;

РМ – кількість встановленого устаткування (діючого та недіючого).

Більш точним методом розрахунку коефіцієнта змінності може бути розрахунок за такими даними: коефіцієнта використання кален­дарного фонду часу й максимальної змінності роботи устаткуван­ня, яка дорівнює трьом за восьмигодинної тривалості зміни. Наприклад, за коефіцієнта використання календарного фонду 0,6 коефіцієнт змінності роботи устаткування дорівнюватиме 1,8 (3  0,6);

3. Коефіцієнт інтенсивного завантаження (К_і) визначають за формулою:

(7.13)

де В_ф – фактичний обсяг випуску продукції за одиницю часу;

В_н – технічна (паспортна) норма продуктивності устаткування за одиницю часу.

Наприклад, якщо на устаткуванні виробляється за час 20 одиниць продукції за нормативної продуктивності 25 виробів, то коефіцієнт інтенсивного завантаження дорівнюватиме 0,8 (20 : 25).

Для устаткування, яке має електропривід, К_і визначають за даними про витрати електроенергії. Такий показник називають коефіцієнтом використання устаткування за потужністю:

(7.14)

де W – витрати електроенергії по даному виду устаткування за конкретний період, кВт/год;

t_м – машинний час роботи за той же період, год;

Nw – потужність встановленого електроприводу на цьому устаткуванні, кВт/год.

Коефіцієнт використання устаткування за потужністю застосовують у багатономенклатурному виробництві, де неможливо розрахувати нормативну продуктивність;

4. Інтегральний коефіцієнт завантаження (К_інт) устаткування дає сумарну характеристику рівня використання устаткування як за продуктивністю, так і за часом, і визначається так:

, (7.15)

5. Для перевірки відповідності між потужностями основних цехів, дільниць, допоміжних цехів або дільниць розраховують коефіцієнт сумісності (К_с) за формулою:

(7.16)

де П₁, П₂ – потужність цехів або дільниць, між якими обчислюють коефіцієнт сумісності (у прийнятих одиницях вимірювання – шт. тощо);

N_у – питомі витрати продукції першого цеху (дільниці) для виробництва продукції другого цеху (дільниці).

Показники третьої групи:

1. Фондовіддача (Ф_в), яка характеризує випуск продукції на 1 грн середньої вартості виробничих фондів:

(7.17)

де ТП_р – річний обсяг товарної продукції підприємства, тис. грн;

Ф – середньорічна балансова вартість основних виробничих фон­дів, тис. грн;

2. Для оцінювання рівня використання виробничих потужностей складальних, ливарних та інших цехів використовують показ­ник, який характеризує випуск продукції з 1 м² площі (Вs):

(7.18)

де S_з – загальна площа цеху, м².

Аналіз наведених показників дає змогу отримати інформацію про рівень використання й наявність резервів виробничих потуж­ностей підприємства, його підрозділів і розробити заходи щодо поліпшення їх використання.

Основними способами підвищення ефективності використання виробничих потужностей є:

1. технічне вдосконалення устаткування й механізмів;

2. використання прогресивних технологічних процесів;

3. збільшення часу роботи устаткування (підвищення коефіцієнта змінності, скорочення простоювання);

4. застосування прогресивних форм організації виробництва тощо.