Сприйняття кольору.

У практиці велику роль грає функціональна придатність того або іншого кольору. Наприклад, у кондитерському виробництві не слід захоплюватися червоним кольором, тому що він має визначений зв'язок з відчуттям «солодкого» і це може привести до почуття пересичення. У кондитерському виробництві застосовується «холодний» зелений або синій колір, що викликає відчуття кислого, котрий повинний «компенсувати» рожевий колір, що викликає відчуття «солодкого».

При виборі кольору завжди треба мати на увазі схильність людини до того або іншого кольору. Цю схильність можна визначити шляхом проведення колірних іспитів. Необхідно, звичайно, йти від індивідуальної до групової психології. Особливо це важливо в рекламній справі. Робітниці кондитерської фабрики можуть мати зовсім різне відношення до того або іншого кольору, тобто мати різні «внутрішні кольори», але як робітниці цієї фабрики, вони усі піддаються визначеним впливам кольорів, характерних саме для цієї фабрики, і в даному випадку варто виходити з цих умов.

Теплові відчуття, як це доведено, сильно міняються в залежності від колірного середовища. У кімнаті, пофарбованої в синьо-зелений або синій колір, здається холодніше на 3—4 градуси, чим у кімнаті з такою же температурою, але пофарбованої в жовтогарячий колір або колір охри. За допомогою кольору «внутрішньо гарячого» людини можна, так сказати, «охолодити» («охолодити») і, навпаки, занадто «холодного» небагато «зігріти» («розгарячити»).

Незвичайний банкет.

Ми звикли визначені речі бачити визначеного кольору. Був проведений цікавий експеримент. Запросили гостей на банкет. Коли всі сіли за стіл, був включений схований, проходячи через особливі світлофільтри світло. При цьому висвітленні кольори страв на столі дивно змінилися. М'ясо здавалося сірого кольору, салат фіолетового, свіжий зелений горошок придбав колір чорної ікри, молоко стало фіолетово-червоним, яєчний жовток — червоно-коричневим. У більшості гостей пропав апетит, а деяким стало навіть дурно, коли вони спробували небагато поїсти. Отже, кожна страва повинна мати властивий йому колір.

Складені кольори роблять інше враження, чим кольори їх складові. Так, наприклад, складений колір із синього і зеленого не заспокоює. Він скоріше викликає почуття непевності і занепокоєння, і в цьому випадку наші очі несвідомо шукають червоний колір, що компенсує, як природний додатковий колір. Суміжні (родинні) кольору тому завжди діють так, як кожний з цих кольорів, узятий окремо. Таке змішання виробляється тільки тоді, коли ставиться мета створити визначений настрій (наприклад, змішання жовтогарячого й оранжево-жовтого кольорів для створення святкового світлого настрою).

Характерну замальовку на цю тему приводить у своїх спогадах художник К. Петров-Водкин:

"Наш кумачевий колір сорочок, улюблений селянами, є тим же захисним, додатковим, що дає вихід зеленому. І такого червоного не зустріти у народів серед іншого пейзажного розцвічення. Хто бачив після довгого шляху через пустелю пісків колір Аральськ моря, той, напевно, подивувався його бірюзі, такій специфічній, що вона навіть перестає характеризувати воду. І після цього, коли зштовхнешся з людською бірюзою куполів і стін самаркандських і ташкентських мавзолеїв, то дивуєшся мудрості людини, так само тонко, як у природі, дозволеного вихід з одноманітності кольору пустелі” (К. Петров-Водкин „Пространство Эвклида”).

Проблема суб'єктивних колірних сполучень займала значне місце в системі викладання колористики И. Иттеном в книзі «Мистецтво кольору».