Пошкодження мошонки

При наявності повної втрати шкіри мошонки необхідно пам’ятати декілька принципів дій. Імплантація яєчка під найближчу ділянку шкіри стегна, що має перевагу перед підшкірним абдомінальним розміщенням, так, як температура на поверхні стегна на 10^оС нижча, що є захистом сперматогенезу. Коли збереглася невелика ділянка шкіри мошонки, то лоскути можуть бути з’єднані з використанням шкіри промежини для прикриття яєчок. У пацієнтів з множинними пошкодженнями, особливо з забрудненою раною, для попереджання нагноєння необхідні повторні хірургічні обробки яєчок; можливо залишити це місце для лікування з щоденним накладанням тампонів з гіпертонічним розчином солі або компресів з 25% розчином оцтової кислоти до того моменту, коли грануляції на мошонці стануть такими, що дозволять накласти тонкий лоскіт шкіри або провести повну пересадку тканини. Орхектомія в таких випадках не потрібна. Якщо наявний розрив яєчка з пошкодженням його білочної оболонки і явне забруднення паренхіми яєчка, що можливо спостерігати при вогнепальному пораненні або сильному пошкодженні, то паренхіму яєчка необхідно вичистити від найдрібніших уламків сторонніх предметів (бруд, куля та те, що проникає разом із кулею) і промити пошкоджену ділянку теплим фізіологічним розчином. Після цього накладають шви синтетичним матеріалом на білочну оболонку яєчка.

Використовують антибіотики широкого спектру дії. Орхектомія рідко потрібна. Реімплантація ампутованого яєчка та сім’яного канатика можливі до восьми годин з моменту пошкодження. Сьогоднішній день дозволяє з успіхом проводити реваскуляризацію.

Поранення статевого члена

Фасція щільно оточує кавернозні тіла, включаючи губчате тіло сечівника. Пошкодження кавернозного тіла може привести до витоку крові, що розповсюдиться до фасції – білкової оболонки статевого члена. Такі ситуації виникають в результаті проникаючого поранення, як у випадку вогнепальної чи колотої рани, або може бути результатом тупої травми, наприклад під час статевих зносин, коли кавернозне тіло травмується лобковою кісткою партнера. Розриви білкової оболонки (фасції Бека) призводять до виникнення кров’яного чи сечового набряку. Звичайно, дефекти кавернозного тіла можуть пальпуватись, в подальшому лікуватись з використанням місцевого та загального знеболювання, шляхом накладання гемостатичних (нерозсмоктуючихся) швів. Своєчасне лікування дає можливість зменшити викривлення в результаті рубцевих утворень, які створюють проблеми, особливо під час ерекції і схожі на деформації як при хворобі Пейроні. Странгуляційні осередки статевого члена формуються при використанні різних предметів з метою стимуляції статевої функції або з ціллю мастурбації. Набряк статевого члена зменшиться, якщо використати рідке мило, яке дає можливість зняти предмет із статевого члена, або використовують нитку, якою замотують статевий прутень, починаючи з зовнішнього отвору уретри, що дає компресію органу і зменшує його діаметр відносно предмета-удавки.

 

Ампутація статевого члена

Повна чи часткова ампутація статевого члена може виникнути в результаті травмування самого себе або іншою особою. Розрізняють декілька основних принципів, важливих для рятування потерпілого:

1.       Ампутована частина повинна бути продезінфікована сольовим розчином і розташована у термосі зі льодом або в стерильному фізіологічному розчині, оточена льодом і швидко транспортована до центру судинної мікрохірургії. Для зупинки кровотечі на проксимальну частину статевого члена накладають тиснучу пов’язку;

2.       Хворого потрібно евакуювати за відрізок часу до 8 годин туди, де часто виконують мікрохірургічні операції;

3.       Якщо в мікрохірургії не можуть відновити дорзальні артерії, поверхневі вени статевого члена і кавернозні артерії уретри за допомогою накладання 10-11 нерозсмоктуючихся швів, то мінімальна допомога , яка повинна бути надана – відновлюючий венний анастомоз 8-10 нерозсмоктуючимися швами. Співставлення проксимальної та дистальної частини тіла можливо при створенні венного дренажу для збереження дистальної частини статевого члена;

4.       Уретру можливо зберегти за допомогою накладання непереривних або вузлуватих швів 5-0 або 6-0 (хромкетгут або вікріл). Вважається , що пошкоджена частина повинна бути якомога швидше після травми префіксована на місце відриву. Це є важливим фактором для подальшої життєздатності ампутованої тканини.