9.1. Складання і оформлення технологічної схеми

Вибираючи технологічну схему, треба орієнтуватися на економічну доцільність. Технологічна схема має бути найбільш раціональною і забезпечувати випуск якісної продукції з найменшими затратами сировини.

Технологічна схема повинна враховувати всі операції, починаючи з надходження і підготовки сировини і закінчуючи відправкою готової продукції до складу. Так, складаючи технологічну схему, треба вибрати схему підготовки сировини (цукор, патока, фруктово-ягідні заготовки тощо) для приготування сиропів (цукрового, цукрово-патокового, карамельного) і начинок.

Далі складають технологічну схему приготування карамельного сиропу, начинок і схему потокових або напівмеханізованих ліній для виробництва карамелі з начинкою або льодяникової. Схему відображають в апаратному оформленні з зазначенням умовних позначень для сировини і напівфабрикатів.

Для наочності технологічну схему виконують у послідовному обробленні вировини, руху напівфабрикатів і готової продукції. Її виконують в ортогональних проекціях.

Технологічну схему креслять у довільному масштабі, але краще додержуватися ГОСТ 2.104-95 і розміщення обладнання по поверхах.

Схему технологічних процесів поєднують зі схемою теплоізоляції, тому на ній слід вказати джерела постачання холодною, гарячою водою та парою.

У разі використання аерозоль транспорту і холоду для технологічних цілей на схемі треба відобразити процес одержання стисненого повітря (компресорні установки, повітродувки) і холоду (холодильні установки), показати підведення повітря, холодоагенту до спеціальних технологічних ділянок.

Оформлюючи технологічні схеми, треба користуватися [4] і врахувати вимоги стандартів «Єдиної системи конструкторської документації» (ЄСКД).

Під час складання технологічної схеми спочатку на аркуш міліметрового паперу наносять рівні поверхів, де згодом умовними позначеннями розміщають технологічне устаткування відповідно до ходу технологічного процесу.

Схему виконують у послідовності технологічних процесів зліва направо, згори вниз.

Рух продуктів на схемі зображають лініями. Воду, пару, повітря позначають відповідно – 1, 2, 3. У розривах ліній позначають інші продукти номерами, починаючи з 28-го.

На технологічній схемі поміщають текстові матеріали: експлікацію технологічного обладнання (заповнюють згори вниз), умовні позначення трубопроводів, які наводять у вигляді таблиці, розміщують у лівій нижній частині аркуша.

Обладнання на схемі нумерують і далі складають перелік елементів. На ці номери обладнання необхідно посилатися під час опису технологічної схеми у розрахунково-пояснювальній записці. Перелік елементів на технологічній схемі виконують на полі креслення над основним написом (штампом) і заповнюють зверху вниз.

9.2. Компонування обладнання

Обладнання компонують після завершення технологічного розрахунку основного технологічного обладнання, складів вировини та готової продукції.

Компонування складається з розміщення та зясування зв’язку всіх виробничих, допоміжних, підсобних, адміністративно-побутових і складських приміщень.

Метою роботи є ждоцільне розміщення обладнання. Спочатку на міліметровому папері складають плани за поверхами виробничого корпусу в масштабі 1:100 й проводять компонування. Розміри поверхів виробничого корпусу визначають, виходячи з можливостей установки найдовшої лінії, кратної шести (довжина), ширина будови повинна бути 12, 18, 24 м.

На кресленнях планів і розрізів треба показати розміщення основного технологічного обладнання і транспортних засобів. Номер позиції обладнання має бути на всіх кресленнях однаковий (згідно з експлуатацією), його проставляють на виносній поличці поруч з позначенням обладнання. На всіх зображених машинах і апаратах обов’язково наносять їх головні осі.

У назві креслення плану будови наводять позначку чистої підлоги відповідного поверху (наприклад, план на позначці 0,000).

Для визначення точного положення обладнання, транспортних елементів, трубопроводів тощо у будівлях проставляють розміри їх положення до прийнятої системи координат, за яку приймають розбивні осі конструкцій будівлі; їх наносять штрих-пунктирними лініями з довгими штрихами і порзначають у кружках діаметром 6 мм (при М1:100). Маркують розбивні осі арабськими цифрами та великими українськими літерами. Цифрами маркують осі з боку будівлі з більшою кількістю розбивних осей, літерами – короткої сторони зліва направо, згори вниз. У багатоповерхових будівлях розбивні осі несучих конструкцій наносять на кожному поверсі, не змінюючи їх на будь-якому поверсі.

Для зазначення висоти елементів будівлі використовують позначку рівня, відрахованої від умовної нульової позначки, за яку приймають позначку чистої підлоги першого поверху.

Відстань по горизонталі від ближньої розбивної осі будівлі до головних осей обладнання називається прив’язкою (показують лише на кресленні планів цехів).

Відстань по вертикалі від нульової системи до якої-небудь точки називається позначкою (показують тільки в розрізах). Для зазначення величини