2. Процеси пам’яті

Відтворення – один з головних процесів пам’яті. Воно є показником міцності запам’ятовування і, водночас, наслідком цього процесу.

Види відтворення:

• впізнавання;

• згадування;

• пригадування.

Впізнавання – найпростіша форма відтворення, що виникає при повторному сприйманні предметів. Впізнавання буває повним і неповним.

При повному впізнаванні повторно сприйнятий предмет відразу ототожнюється з раніше відомим, повністю відновлюються час, місце та інші деталі ознайомлення з ним.

Неповне впізнавання характеризується невизначеністю, труднощами співвіднесення об’єкта, що сприймається, з тим, що вже мав місце в попередньому досвіді.

Згадування – особливість цієї форми відтворення полягає в тому, що воно відбувається без повторного сприймання того, що відтворюється.

Згадування буває довільним і мимовільним.

Довільне – зумовлюється актуальною потребою відтворити потрібну інформацію (наприклад, пригадати правило, відповісти на запитання тощо).

Мимовільне – коли образи або відомості спливають у свідомості без будь-яких усвідомлених мотивів.

Пригадування – потреба виникає тоді, коли в потрібний момент не вдається згадати те, що необхідно. У цій ситуації людина докладає певних зусиль, щоб подолати об’єктивні та суб’єктивні труднощі, пов’язані з неможливістю згадати, напружує волю, вдається до пошуку шляхів активізації попередніх вражень, до різних мнемонічних дій.

Одним із варіантів довільного відтворення є спогади. Спогади – це локалізовані в часі та просторі відтворення образів нашого минулого.

Забування та його причини

Забування – процес, обернений запам’ятовуванню, виявляється в тому, що втрачається чіткість запам’ятованого, зменшується його обсяг, виникають помилки у відтворенні, воно стає неможливим і, нарешті, унеможливлюється впізнання.

Причини забування:

• Забування – функція часу. Якщо набуті знання протягом тривалого часу не використовуються і не повторюються, то вони поступово забуваються.

• Недостатня міцність запам’ятовування.

2. Деякі вікові та індивідуальні особливості пам’яті.

Індивідуальні особливості пам’яті

Індивідуальні особливості пам’яті: швидкість, точність, міцність запам’ятовування та готовність до відтворення.

Швидкість – визначається кількістю повторень, потрібних людині для запам’ятовування  нового матеріалу.

Точність – характеризується відповідністю відтвореного тому, що запам’ятовувалося, та кількістю допущених помилок.

Міцність – виявляється в тривалості зберігання завченого матеріалу (або повільністю його забування).

Готовність до відтворення – виявляється в тому, як швидко та легко в потрібний момент людина може пригадати потрібні їй відомості.

Питання для самостійного вивчення:

1. Психологічні теорії пам’яті; підходи до проблем та вивчення пам’яті.

2. Явище ремінісценції.

3. Клінічні порушення пам’яті.

Глосарій

Відтворення – один з головних процесів пам’яті. Воно є показником міцності запам’ятовування й водночас наслідком цього процесу. Засадою для відтворення є активізація (пожвавлення або повторне збудження) раніше утворених тимчасових нервових зв’язків у корі великих півкуль головного мозку.

Довготривала пам’ять (long-term memory) – виявляється в процесі набування й закріплення знань, умінь і навичок, розрахованих на тривале зберігання та наступне використання в діяльності людини.

Довільна пам’ять (free memory) – вид пам’яті, що характеризується усвідомленням мети щось запам’ятати.

Емоційна пам’ять (emotional memory) – виявляється в за-пам’ятовуванні людиною своїх емоцій та почуттів. Запам’ятовуються не стільки самі по собі емоції, скільки предмети та явища, що їх виклика-ють.

Забування виявляється в тому, що втрачається чіткість запам’ятованого, зменшується його обсяг, виникають помилки у відтворенні, воно стає неможливим і, нарешті, унеможливлюється впізнання.

Запам’ятовування (remembering) – процес пам’яті, який забезпечує відбір, прийом і фіксацію інформації; закріплення нової інформації через поєднання її з набутою раніше.

Забування (forgetting) – процес протилежний запам’ятовуванню, проявляється в тому, що втрачається чіткість запам’ятованого, зменшується його обсяг, виникають помилки у відтворенні, воно стає неможливим і, нарешті, унеможливлюється впізнання.

Зберігання (storage) - процес пам’яті, полягає у ступені збереження обсягу й змісту інформації впродовж тривалого часу. Для збереження потрібне періодичне повторення.

Короткочасна пам’ять (short-term memory) – характеризується швидким запам’ятовуванням матеріалу, негайним його відтворенням і нетривалим зберіганням.

Мимовільна пам’ять (involuntary memory) – вид пам’яті, що характеризується фіксацією інформації без вольового зусилля, спрямованого на запам’ятовування.

Мнемоніка – наука про пам’ять.

Мнемотехніка – сукупність способів або прийомів керування пам’яттю, які полегшують запам’ятовування необхідної кількості інформації, і ґрунтуються на законах асоціації. Найпоширенішим прийомом є використання міток або предметів як ознак для пригадування. Сприйнявши ці знаки, людина згадує зміст того, що з ними пов’язане.

Образна пам’ять (image memory) – виявляється в запам’ятовуванні і відтворенні образів, уявлень конкретних предметів, явищ, їх властивостей.

Оперативна пам’ять (operative memory) – забезпечує за­пам’ятовування і відтворення оперативної інформації, потрібної для використання в поточній діяльності.

Пам’ять (memory) – пізнавальний психічний процес сприймання, який полягає у запам’ятовуванні, закріпленні, збереженні та подальшому відтворенні і забуванні індивідом свого попереднього досвіду.

Рухова пам’ять (movement memory) – запам’ятовування, зберігання і відтворення людиною своїх рухів.

Словесно-логічна пам’ять (verbal and logical memory) – запам’ятовування та відтворення понять, суджень, умовиводів, які відображають предмети та явища в їх істотних властивостях.